Коли «я не можу» переходить у «я можу» 

На цьому етапі в тексті Ігнатія ми зустрічаємо одне з тверджень, найбільш наповнених надією в усій серії правил. Він говорить, що Бог допускає випробування духовного спустошення для того, щоб особа мала можливість чинити опір:

«Позаяк можемо так робити з Божою допомогою, якої завше достатньо, хоч і не відчуваємо цього виразно. Бо й справді, навіть якщо Господь позбавив нас неабиякого запалу, великої любови та всеосяжної благодаті, Він все ж завжди дарує нам благодать, якої достатньо для вічного спасіння».

Особи в стані духовного спустошення, як Анджела з Фоліньйо, відчувають себе позбавленими « неабиякого запалу, великої любови та всеосяжної благодаті» – радості, яку перед тим відчували. Вони не відчувають у собі дію Божої благодаті; навпаки, відчувають «різні тривоги та спокуси ворога», які обтяжують серце і спихають у темряву. Вони почуваються самотніми зі своїми крихкими «природними силами», які їм допомагають у годину випробування. Часто під час духовного спустошення вони відчувають, що не зможуть витримати, що не зможуть втекти від спустошення, не зазнавши духовної шкоди.

Ігнатій говорить, що дійсність інакша. Хоча вони не «відчувають її виразно», бо Господь позбавив їх «неабиякого запалу, великої любови та всеосяжної благодаті», але «завжди дарує їм благодать, якої достатньо для вічного спасіння» [1]. Отож, люди в стані духовного спустошення повинні «роздумувати» про те, що вони не можуть «виразно відчувати» в темряві спустошення: Бог завжди дає достатню благодать не тільки для того, щоб безпечно пройти через випробування, але й щоби через спротив спустошенню духовно зростати до вічного спасіння. Якщо Анджела й ті, які страждають від духовного спустошення, роздумуватимуть про те, що Господь говорить їм те, що говорив апостолу Павлові під час його боротьби: « Досить тобі моєї благодаті» (2 Кор. 12, 9), то хоробріше і наполегливіше опиратимуться спустошенню.

Такі роздуми ведуть Ігнатія до категоричного твердження, співзвучного з надією; якщо Бог завжди дає достатню благодать для подолання випробування духовного спустошення, то особи в стані такого спустошення, які намагаються чинити опір, можуть бути впевненими, що здатні чинити опір. Анджела упродовж чотирьох тижнів випробувань, Аліса, коли «все здається безнадійним і непотрібним», і Джейн з серцем, наповненим «неспокоєм, замішанням, знеохоченням» на шостий день реколекцій, та інші люди, які під час духовного спустошення відчувають, що тягар дуже важкий, що вони не можуть чинити опір спустошенню й неминуче зазнають поразку. Під час випробування вони повинні роздумувати з вірою і повністю усвідомлювати те, чого не можуть відчувати: вони можуть чинити опір, бо божественна допомога завжди з ними.

Звичайно, що існують ситуації не-духовного спустошення, які перевищують наші фізичні та емоційні сили, і які ми не повинні намагатися вирішити тільки самим рішучим опором. Якщо наші фізичні та емоційні ресурси вичерпані і ми перевтомлені й відчуваємо депресію, то спершу потрібно відновити ці ресурси. Після цього можна ефективніше справлятися із ситуацією.

Але тут Ігнатій говорить не про не-духовне, а про специфічно духовне спустошення. Він припускає, що наші фізичні та духовні сили, як це виглядає на прикладі Аліси і Джейн, достатні й здорові. У цьому випадку «я не можу» постає не з браку людських ресурсів, а, скоріше, з духовного знеохочення, навіяного ворогом під час духовного спустошення. Сьоме правило Ігнатія, утверджуючи нас у вірі, запрошує відкидати навіювання ворога «ти не можеш» і стверджувати з міцною вірою «я можу», бо «я знаю, що завжди маю достатньо божественної допомоги».

Аліса може відчувати, що не може більше тривати в зусиллях служити Господу. Джейн може відчувати, що реколекції нестерпні, що вона не може витримати до кінця і має сьогодні виїхати з реколекційного дому. Черниця може відчувати, що і дня не зможе більше витримати у своїй спільноті або що не зможе працювати. Пастор може відчувати, що більше не може продовжувати своє пастирське служіння й повинен від нього відмовитися. Побожні особи під час молитви можуть відчувати, що молитва сьогодні безконечна, що неймовірно вимоглива, що вони не можуть у ній тривати і її слід припинити. У цих і подібних випадках, якщо виразно зрозуміємо причину таких почуттів – духовне спустошення, то Ігнатій тоді довірливо відповідає: «Ти можеш!» Хоча ти й не відчуваєш тепер люблячої присутності Бога, але все-таки ти можеш, бо Божої благодаті завжди достатньо під час духовного спустошення. Перехід від невпевненого «я не можу» до хороброго «я можу» – з Божою допомогою – створює простір свободи для чинення опору й долання сили духовного спустошення [2].

[2]  Такий перехід добре відтворено в одному з останніх сонетів Хопкінса, написаному в стані глибокого духовного спустошення  : “  Not  ,  I  ’  ll  not  ,  carrion  comfort  ,  Despair  ,  not  feast  on  thee  ;  Not  untwist  —  slack  though  they  may  be  —  these  last  strands  of  man  In  me  or  ,  most  weary  ,  cry  I  can  no  more  .  I can; / Can something, hope, wish day come, not choose not to be” (W. H. Gardner, ed., Gerard Manley Hopkins: Poems and Prose [Harmondsworth, Middlesex: Penguin Books, 1981], 60; italics in the original).   

<< Previous    1...   43  44  [45]  46  47  ...82    Next >>