Духовні засоби для духовної боротьби
Тепер Ігнатій подає різні духовні засоби, щоби змінювати себе проти духовного спустошення, яке ми досвідчуємо: « більше уваги приділяючи молитві та розважанням, ретельніше проводячи іспит сумління і старанніше здійснюючи покуту». Він подає чотири засоби й заохочує нас чинити опір духовному спустошенню «ретельніше і старанніше» використовуючи їх під час такого спустошення [1] . Отож, духовне спустошення, в розумінні Ігнатія, – це час на інтенсивне практикування деяких духовних практик, які допоможуть у конфронтації зі спустошенням. Кожна з цих практик цінна сама по собі в духовному житті; але у цьому правилі Ігнатій має на увазі один специфічний контекст – людей в стані духовного спустошення і засоби, які потрібно корисно застосувати в такому стані. Тут ще раз застосовано принцип протилежності; ці засоби заохотять нас робити протилежне навіюванням духовного спустошення.
Молитва
Перший духовний засіб – молитва. У даному контексті – благальна молитва ( prayer of petition) [2] . Аліса і Джейн переживають духовне спустошення. Ще хтось відчуває відокремленість від Бога, і його серце пригнічене. Пастор «зневірений, розпорошений, не відчуває в молитві Бога» під час виконання важких парафіяльних обов’язків і відчуває, що краще би було пропустити частину своїх обов’язків. У таких випадках перша порада Ігнатія – просто молитися: звернутися до Бога, який обіцяє: «Просіть, і дасться вам» (Мт. 7, 7), і просити в Нього допомогу чинити опір і долати спустошення. Часто під час духовного спустошення, особливо коли воно інтенсивне, ми переживаємо безнадію. Ворог підсуває неминучу поразку: Аліса в пастці безнадії; Джейн в темряві замішання; ще хтось відчуває відокремленість від Бога; пастор згадує минулу поразку в подібних обставинах і «знає», що знову програє. У такому стані слід молитися: просити Бога й своїх заступників у сопричасті святих (ДВ 232) допомоги, яка нам потрібна під час випробування. Як би просто це не виглядало, описане на папері, конкретна дійсність під час духовного спустошення може бути інакшою. В болю й стражданнях спустошення, коли духовні речі втрачають своє значення і привабливість, ми можемо не думати про молитву, бо « відчува ємо відокремленість від свого Творця і Господа», і повернення до Бога в молитві вимагає свідомих зусиль. І таке повернення до Бога в молитві діаметрально протилежне відчуттю відокремленості від Бога, спричиненої духовним спустошенням. Досвід показує велику ефективність такої благальної молитви під час духовного спустошення. Завдяки такій молитві зменшується відчуття віддаленості Бога й відчуття самотності. Відстань до Бога зменшується і очікування на поразку поступається місцем новій довірі до Бога й відчуттю перемоги. Бог, який чує крик убогого (Пс. 34, 6), не залишить нас без благодаті, про яку Його просимо.
Медитація
Ця порада, також, – це щось більше від рекомендації медитації як загальнокорисної духовної практики. Ігнатій звертається до людей, вражених духовним спустошенням; їм він пропонує особливий вид медитації для відновлення духовної сили в дуже вразливій ситуації – часу духовного спустошення. Така медитація зосереджується на підтримці правди Божої вірної любові як джерела надії в часи випробувань. Духовне спустошення – це час замішання і темряви; така медитація запалює вогонь віри, який світить у темряві. Духовне спустошення непокоїть особу; така медитація відкриває серце для Божого дару миру (Йо. 14, 27). Духовне спустошення зменшує віру, надію і любов; така медитація підсилює нашу довіру, надихає нашу надію і зміцнює нас у Божій любові. Аліса, після важкого року на новій парафії, занурена в гнітюче почуття безнадії і відокремленості від Бога. Якось вранці вона одна в своєму домі, має півгодини вільного часу. Вона сідає біля вікна, бере Біблію, розгортає її, знаходить псалом 23 і повільно читає: «Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме…. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого». Вона відкладає Біблію, споглядає через вікно природу й постійно повторює ці слова. Її серце починає поволі підніматися, сльози наповнюють очі. Вона заспокоюється й починає усвідомлювати, що Бог її не забув, що їй нічого не бракуватиме, що навіть тепер божественний Пастир «веде її по стежках правих». Вона вірить, що Божа любов діє в її актуальній боротьбі не відчутно, але дійсно. Вона встає і розпочинає день із новою надією. Це медитація під час духовного спустошення, про яку Ігнатій говорить у цьому правилі. На шостий день реколекцій Джейн глибоко пригнічена духовним спустошенням. Вона відчуває, що її прагнення Бога – ілюзія і що глибоке духовне життя не для неї. В її серці замішання і знеохочення. Вона виходить на вечірню прогулянку і свідомо згадує минулі ситуації знеохочення. Вона перебирає кожну ситуацію і роздумує, як Бог не тільки захищав її в різних обставинах, але й трансформував цей важкий досвід в новий духовний початок. Хоча вона ще відчуває важкість спустошення, але момент довіри м’яко рухається у серці й приходить усвідомлення, що Бог діє в теперішній темряві й народжує в ній нове життя. Джейн повертається в будинок менше обтяженою й готовою продовжувати реколекції. Знову ж таки, це медитація під час духовного спустошення, про яку говорить Ігнатій. Така медитація зосереджується на правдах віри, на словах Святого Письма, на споминах минулого й подібних роздумах, які об’являють Божу люблячу вірність до нас і у такий спосіб дають нове духовне життя, коли наші серця обтяжені. Трансформуюча сила такої медитації, яку практикуємо під час духовного спустошення, очевидна. Така медитація під час духовного спустошення, як і благальна молитва в подібних обставинах, вимагає зусиль. Коли ми переживаємо духовну втіху або, в загальному, спокій серця, то медитація приваблює нас спонтанно, але під час духовного спустошення не так. У важких ситуаціях потрібно прийняти рішення медитувати, щоб зміцнити правди віри. Таке рішення й відважні дії приносять багаті плоди, які долають духовне спустошення.
Іспит сумління
Рей поставив віру в центр свого життя і останніми роками відчуває особливу близькість із Господом. Він радіє, бачачи плоди духовного зростання: його любов до дружини й дітей поглиблюється і сімейні узи тепер міцніші. Кожного дня в пригородньому поїзді, по дорозі на роботу, він читає Святе Письмо. Сьогодні, по дорозі на роботу, він розпорошений і не здатний уважно читати й роздумувати. Він приходить на роботу й праця поглинає його, і він ледве усвідомлює якусь внутрішню недугу. І хоча його співпрацівники нічого не знають про його поглиблення віри в Господі, але вони помітили зміни в ньому, цінять його посмішку й готовність допомогти; але сьогодні він бореться, аби бути хоча би терпеливим з ними й з нетерпінням очікує завершення робочого дня. Надходить час обідньої перерви. Зазвичай Рей, сам в офісі, кілька хвилин молиться. Але сьогодні він не відчуває бажання молитися і не молиться; натомість думає йти обідати в близьке місце, в якому, як знає, оточення і розмови не сприяють його релігійності. Рей вже вирішив вийти з офісу, але раптово зупинився. Він починає усвідомлювати своє неспокійне серце, розпорошену молитву в поїзді, брак бажання допомагати співпрацівникам в офісі, занедбання звичайної молитви перед обідом і готовність йти туди, де, як він знає, будуть спокуси й можливі шкідливі наслідки – все це сигналізує йому про якусь духовну біду. Рей відчуває, що повинен з цим щось зробити. Він сідає за свій робочий стіл і в мовчанні просить у Господа допомоги зрозуміти, що з ним діється. Він згадує, як минулого дня був щасливий і енергійний у служінні Господу, у допомозі іншим на роботі й у своїй родині. Під час роздумів він зрозумів момент, коли відбулися зміни. Вранці, йдучи на роботу, він думав про роботу і несвідомо відмахнувся від прохання свого малого сина. При цьому була його дружина, і Рей побачив в її очах образу, яка відображала образу сина. В поспіху він нічого не сказав і вийшов із дому. Рей зрозумів, що саме тоді втратив внутрішній спокій; це була причина недуги, яку він відчував і яка обтяжувала все наступне: молитву, стосунки на роботі, навіть рішення – де обідати. Нове виразне розуміння освітлює його серце і він ясно усвідомлює, що повинен робити. Він дзвонить дружині й просить прощення за своє ранішнє нетерпіння і кривду, яку завдав їй і синові. Її радість надихає його серце. Він, як зазвичай, молиться в своєму офісі. Він відкидає намір йти кудись їсти й обідає, як зазвичай, в офісі зі своїми друзями. Він відчуває, що до нього повертається посмішка і звичайне бажання допомагати іншим. Зрозуміло, що Рей переживає духовне спустошення; він перестає молитися, не відчуває бажання служити Богові, стає жертвою спокуси. Засобом подолання спустошення є те, що Ігнатій рекомендує в цьому правилі: іспит сумління під час духовного спустошення, поки не зрозуміємо причину спустошення й не приймемо відповідні дії, щоб його позбутися. В описаному випадку ворог використовує емоційне незадоволення Рея після короткого, але важливого для родинних стосунків, випадку вранці; це емоційне незадоволення стає трампліном для духовного спустошення. Якщо Рей або хтось інший в подібних обставинах просто дозволить духовному спустошенню тривати, не зупиниться і не виконає іспит сумління про це, то воно зростатиме й може привести до великої духовної шкоди. Духовне спустошення продовжує поглиблюватися, поки Рей не починає над ним задумуватися й усвідомлювати його причину. У цей момент спустошення втрачає частину своєї сили, і Рей виразно розуміє, як його відкинути. Такий іспит сумління під час духовного спустошення, як молитва і медитація, коли ми занурені в болісну дійсність і найменш схильні бути «всередині», не відбудеться спонтанно. Ми повинні зусиллями волі аналізувати духовне спустошення. У такому стані здаватиметься, що легше й приємніше втекти в якісь задоволення. Ми можемо зануритися в роботу, в медіа або шукати задоволення у чомусь більш-менш здоровому; у цьому випадку все це тримає нас «назовні», бо ввійти «всередину» виглядає некомфортним. На жаль, ми, на загал, відкриваємо, що на другому боці задоволення, коли робота і приємність закінчуються, духовне спустошення залишається. «Аспірін» припинив свою дію, але не вилікував біль в його основі. Насправді, чим довше ми відкладаємо конфронтацію, тим більший відчуваємо біль [3] . «Іспит сумління», який Ігнатій тут пропонує, – це діаметральна протилежність втечі в задоволення. Під час духовного спустошення ми внутрішньо зупиняємося і питаємо: Що діється в моєму серці? Чи я в стані духовного спустошення? Як це почалося? Що було його причиною? Як це розвивалося? Що мені допоможе відкинути його? Хоча спочатку це дуже важко, але винагорода буде величезною. Як тільки ми починаємо знаходити відповіді, то те, що вважалося всеохоплюючим і нестерпним, зменшується і піддається контролю, це досвід духовного спустошення, але, коли на серці стає легше, то ми можемо застосовувати дієві духовні засоби для подолання темряви. Тонер пише: «Міркуючи над своїм станом спустошення, я відділив я-в-спустошенні ( myself-in-desolation) від я-рефлектуюче-надсобою-в-спустошенні ( myself-reflecting-onmyself-in-desolation)… Цим самим я зробив простір в свідомості для чогось поза спустошенням з його причинами та наслідками. У цьому просторі я тепер можу вивчати, керувати своєю увагою, розумом і волею, і у такий спосіб атакувати, послаблювати чи навіть нищити джерело спустошення» [4] . Перехід від «я-в-спустошенні» до «я-рефлектуюче-надсобою-в-спустошенні» – це зсув, який Рей робить в обідню пору, коли пересувається з простого й безрадісного занурення у духовне спустошення ( я-в-спустошенні) до свідомих роздумів про спустошення ( я-рефлектуюче-надсобою-в-спустошенні). Після цього переходу, як зазначає Тонер, відчуття рухомої безнадії зникає. Як тільки ми занурюємося в духовну темряву й неспокій, то це час для інтенсивного іспиту сумління, коли відбувається зсув від «я-в-спустошенні» до «я-рефлектуюче-надсобою-в-спустошенні», аби звільнити нас від пут, які перешкоджають іти за Господом [5] .
Покута
Як попередні три духовні засоби, так і четвертий, який полягає у «стараннішому здійсненні покути», застосовується особливо під час духовного спустошення й як спосіб подолати його. Як ми вже говорили, внутрішній дискомфорт духовного спустошення спонукає втікати в зовнішнє задоволення і різні види гратифікації, така втеча продовжує і навіть поглиблює спустошення. Заклик « старанніше здійснювати покуту» заохочує нас чинити опір тенденціям духовного спустошення; замість «спонтанного» потакання собі, яке продовжує почуття смутку, Ігнатій пропонує «стараннішу» покуту, яка духовно заряджає і допомагає долати спустошення [6] . Покута дуже відповідна тоді, коли протиставляється спокусі втечі, яку ми досвідчуємо під час духовного спустошення, і допомагає нам діяти проти особливого виду цього спустошення. До прикладу, коли Ігнатій розглядає схильність скоротити час молитви, яку реколектант відчуває під час духовного спустошення, тобто змінити духовний намір під час спустошення, то пише: « Варто зауважити ще й таке: наскільки легко і приємно цілу годину віддаватися розважанню, зазнаючи втіхи, настільки важко це зробити, відчуваючи спустошення. Отож для того, щоби протидіяти спустошенню та долати спокуси, слід завжди відводити для вправи часу трохи більше, ніж рівно годину, звикаючи у такий спосіб не тільки чинити опір ворогові, але й перемагати його» ( ДВ 13). Якщо під час молитви у спустошенні Бог здається далеко, а наші зусилля даремні, з’являється потяг подолати важкий стан скороченням молитви, тоді, як говорить Ігнатій, «відповідні» ліки – робити навпаки. Спершу нам слід відкинути потяг до скорочення молитви і продовжувати її так, як планувалося до часу духовного спустошення. Насправді, говорить Ігнатій, ми повинні не скорочувати молитву, а продовжити її, можливо на хвилину чи дві поза запланованим часом. У такий спосіб ми призвичаюємося « не тільки чинити опір ворогові, але й перемагати його». Ігнатій подає в цьому пункті приклад маленької, але цілеспрямованої відважної дії, «спрямованої проти спустошення», яка зміцнює в нас здатність чинити опір і долати ворога. Яку форму можуть прибрати такі відповідні способи покути у різних досвідах духовного спустошення? Як часто це вже було в духовній подорожі, так і тепер ще раз очевидна важливість твердження «пізнай себе». Чим більше наше усвідомлення конкретних слабких місць під час духовного спустошення, тим старанніше ми повинні вибирати відповідні засоби, щоби не піддаватися спустошенню, а долати його. Для когось це буде просте долання потягу попускати собі; як тільки, завдяки малій перемозі, надія зростає, то вона готує наступну перемогу [7] . Для іншої людини це буде посмішка, особливо тоді, коли вона не схильна взагалі посміхатися або посміхатися конкретній особі; це може стати вибором допомогти людині в потребі, й вимагає терпеливості, стримання нетерплячих слів або щось подібне. Кожний маленький акт опору породжує наступну відвагу… і у такий спосіб, крок за кроком, ми долаємо спустошення. [1] Еліптичний стиль Ігнатія залишає слова «молитва, медитація» відкритими для інтерпретації – як один чи два різни (хоча пов’язані) засоби проти спустошення. Разом із Toner , Commentary , 165-67, і Maureen Conroy , The Discerning Heart : Discovering a Personal God ( Chicago : Loyola University Press , 1993), 28, я вважаю їх двома різними засобами. Gil, Discernimiento, 178, і Fiorito, Discernimiento y Lucha, 160, не розділяють їх . [2] Так вважає Тонер, Commentary, 165: “ перший і найсуттєвіший крок у змінюванні самих себе з надією подолати спустошення – молитва, а в цьому контексті: благальна молитва ” . Попередня виноска говорить, що різні дослідники мають різні думки на тему такої молитви під час духовного спустошення. [3] Важливо повторити, що Ігнатій говорить тут про духовне спустошення, описане в четвертому правилі. Такі ситуації не стосуються не-духовного спустошення, такого як, до прикладу, інтенсивний психологічний стрес чи різні психологічні не впорядкування. Такі проблеми виходять поза границі розпізнавання духів і вимагають інших рішень, включаючи кваліфіковану допомогу. [4] Toner , Commentary , 151. My emphasis . [5] Роль іспиту сумління у щоденній практиці та розпізнаванні духів – це більша тема від тієї, яку ми обговорюємо в коментарях до правил духовного розпізнавання Ігнатія, І я їй присвячу окрему книжку. На цю тему див . G. Aschenbrenner, “Consciousness Examen,” Review for Religious 31 (1972): 14-21. [6] У подібний спосіб Gill Goulding використовує зв’язок між «оновленим аскетизмом» і «творчою наполегливістю, і пише: «Оновлений аскетизм допомагає нам навертатися і зміцнювати й підтримувати творчу наполегливість… Я не захищаю аскетичні практики як оманливий, довільний і компульсивний перфекціонізму. Я раджу їх тому, що вони – життєдайні дисципліни, які допомагають індивіду трансформуватися в Христа з наслідками, які відчувають усі, з ким він живе і працює». ( Creative Perseverance: Sustaining Life-Giving Ministry in Today’s Church [Ottawa: Novalis, 2003], 130). Andre Louf, The Cistercian Way (Kalamazoo, Mich.: Cistercian Publications: 1983), 82, пише: «Правильно і нормально, що тіло може бути частиною духовної подорожі, до якої покликана людина… Автентичне внутрішнє життя може зростати тільки через тіло... Аскетизм – це просто наша участь у пасхальній таїні Ісуса, таїні Його смерті та воскресінні до нового життя в Богові».
[7]
В
Духовних
Вправах
Ігнатій
згадує
різні
види
«зовнішньої»
покути,
тобто
щодо
їжі,
сну
й
інших
фізичних
покут
(
ДВ
82-84),
спонукають
застосувати
«відповідний»
засіб
у
вправах,
згідно
з
можливостями
кожної
особи
(
ДВ
89).
| ||