Підстава для норми  

Останнє речення правила 5 пояснює підставу для категоричного «ніколи» щодо змін під час духовного спустошення:

« Бо якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення».

У правилі 4 Ігнатій підкреслює концептуальний елемент, який супроводжує афективний досвід духовної втіхи і духовного спустошення: « Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення». Думки походять із кожного з цих двох духовних порухів і, як і самі порухи, діаметрально протилежні собі. У правилі 5 Ігнатій продовжує пояснювати, що « під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух  більше», в той час як « у час спустошення злий дух» забезпечує нас проводом  і порадами більше  [1]  .

Під час духовної втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух. Час духовної втіхи – це час, щоби «прийняти» дію Бога, відчинитися, слухати, приймати думки й натхнення, які походять від самої втіхи  [2]  . Якщо потрібно зробити наступні духовні кроки, то це властивий час на перегляд рішень і наступних змін.

Але під час духовного спустошення діє поганий дух, « поради  якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення». Під час духовного спустошення також приходять якісь поради: Джейн починає думати, що глибоке духовне життя не для неї; Давид думає, що краще відкласти парафіяльні реколекції; Ігнатій думає, щоб розпочати спочатку весь процес пошуку Божої волі, який він якраз закінчив, і про подібні шкідливі навіювання. Думки, породжені духовним спустошенням, «керівництво» і «поради» злого духа, які ми отримуємо, якщо підемо за ними, завжди приведуть до духовної шкоди. Поради ворога « ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення». Під час такого спустошення ми, як Давид та інші, бачимо все у викривленому дзеркалі; дзеркало відображає всі елементи сцени, але спотворено.

Очевидно, що часом під час духовного спустошення ці поради дуже настирливі; до прикладу, в стані спустошення Давид розпізнає з великою «ясністю», що реколекції слід відкласти. Ми «зрозуміємо», що нерозумно буде продовжувати заплановану молитву, що різні духовні ініціативи, стосовно яких було прийняте рішення, краще опустити або відкласти. Якщо такі поради приходять під час духовного спустошення, то ми знаємо, що це обман ворога, який потрібно просто відкинути. Духовний поклик у таких ситуаціях – залишатися «твердим і непохитним» у попередньо прийнятих рішення.

Важко переоцінити добро, яке це просте правило принесло багатьом побожним людям упродовж століть після того, як Ігнатій його сформулював. Часом це буде єдине світло, яке світить у нерозбірливій темряві, ясно вказуючи на поклик Господа залишатися вірним під час духовного спустошення. Знання і практичне застосування цієї вказівки буде для нас благословенням на духовній дорозі.