<< Previous    1...   34  35  [36]  37  38  ...82    Next >>

Ігнатій у стані спустошення 

 

В Духовному Щоденнику Ігнатій описує свій досвід, коли під час духовного спустошення він спокушався змінити попереднє рішення. Вивчення його опису покращить наше розуміння правила 5; це також дозволить нам зазирнути в серце самого Ігнатія і його духовну боротьбу, яку він переживає так само, як і ми. Він – наш брат на дорозі, і пише те, що, як і ми, переживає.

На початку 1544 року Ігнатій роздумував про те, який спосіб євангельського вбозтва його Товариство Ісуса повинно прийняти. Він виділив сорок днів, щоб шукати в молитві ясності щодо одного питання вбогості: чи Товариство повинно прийняти, за тодішньою практикою, сталі доходи від церков, які воно обслуговує, чи, може, ця практика – це відступ від повного євангельського вбозтва, яке Бог хоче для Товариства [1]. Він вирішив упродовж сорока днів служити Месу в цьому намірі й просити в Бога світла на цю тему.

Фактично, упродовж сорока днів Ігнатій ясно розумів, що Господь у цій справі не хоче винятку для Товариства й практикування повного євангельського вбозтва. Він отримав відповідь, яку шукав. 12 березня – останній день, Ігнатій готується до останньої Меси в цьому намірі. Він надіється отримати духовну втіху, яка підтвердить його рішення. Він пише:

«Під час узвичаєної молитви я відчував велику побожність, і далі приходили зрозуміння, ясність – це відчувалося як тепло. З каплиці я побачив, як хтось поспішно й швидко спускається сходами, я відчув, що ще не готовий служити месу, повернувся до своєї келії й готувався далі. Коли потекли сльози, повернувся в каплицю» [2].

Ігнатій молиться і готується до Меси, наповнений теплом побожності. Сходи в будинку проходять біля каплиці, шум людей, які по них ходять, розпорошує Ігнатія, отож він повертається до келії, щоб краще приготуватися до Меси. Молитва наповнена благодаттю з теплом і слізьми. Ігнатій готовий служити Месу й повертається до каплиці. Він продовжує:

«Я відчував велику побожність, часом приплив сліз. Потім я багато разів боровся з думкою – що мені робити, щоб закінчити, бо я не знайшов те, що шукав…»

Під час Меси ситуація починає змінюватися. Спочатку тепла молитва, сльози. Але Ігнатій не досвідчує підкріплення духовної втіхи, яку він шукав в останній Месі, і знову починається боротьба. Брак втіхи, на яку він надіявся, викликає невпевненість – як закінчити сорокаденні пошуки Божої волі щодо вбозтва. Він пише:

«Після закінчення Меси й пізніше в келії я почувався зовсім самотнім, без будь-якої допомоги, безсилий відчувати допомогу когось із моїх заступників [3] чи якусь Божественну Особу, але так далеко і так відокремленим від них, як ніби я ніколи не відчував їх і ніколи вже не відчую».

Тут присутні безпомилкові знаки духовного спустошення. В своїй келії Ігнатій досвідчує велику відокремленість від Бога; він ізольований і без будь-якої духовної допомоги. Тепла побожна молитви і сльози повністю зникли. Тут з’являються дві додаткові риси духовного спустошення, яким слід приділити увагу: спосіб, у який теперішнє духовне спустошення намагається окреслити духовне минуле та майбутнє і універсальні негативи, спрямовані на нього в духовному спустошенні.

Знаменно, що теперішнє духовне спустошення Ігнатія покриває темрявою минуле і майбутнє: «Як ніби я ніколи не відчував їх і ніколи вже не відчую». У теперішньому важкому стані духовного спустошення Ігнатій, який глибоко й багато разів досвідчував велику Божу любов, тепер сприймає своє минуле інакше – фальшиво. Тепер йому здається, що він ніколи не відчував Бога в минулому й ніколи не відчує Божу любов і присутність у майбутньому. Духовне спустошення прагне мати владу над минулим і майбутнім; воно показує нам минуле без Бога і майбутнє, піддане тривалому спустошенню. Тут виразно проявляються й інші риси обману духовного спустошення.

Універсальні негативи духовного спустошення також варто відмітити: «Я ніколи не відчував їх… Я ніколи вже не відчую їх». Негативи універсальні стосовно часу – ніколи в минулому і ніколи в майбутньому – і стосовно духовного досвіду – Ігнатій відчуває, що ніколи не мав і ніколи не матиме відчуття навіть легкої присутності Бога. В листі до Терези Рехадей Ігнатій описує цю рису дії ворога в часі духовного спустошення:

«Якщо він бачить, що ми слабкі й дуже принижені цими шкідливими думками, то навіює, що Бог, наш Господь, зовсім забув про нас, і тоді навіює нам думку, що ми повністю відокремлені від Бога, і все, що робили, і все, чого прагнемо, це все марнота» [4].

Знову намагання заволодіти минулим і майбутнім, але в поєднанні з нашими зусиллями любити Бога й служити Йому: « і все, що робили, і все, чого прагнемо, це все марнота». І універсальні негативи: універсальне «все», поєднане з негативом «марнота». Уважне слідкування за фальшивим намаганням духовного спустошення заволодіти духовним минулим і майбутнім, і також за різними формами самонавідних універсальних негативів дуже допоможе нам впізнавати й долати спотворення, які навіює таке спустошення.

Ігнатій у своїй келії підданий інтенсивному духовному спустошенню, яке породжує різні думки. Він пише:

«До мене приходили різні думки проти Ісуса, часом проти іншої Особи, мене спантеличили різні думки, такі як: залишити будинок і винаймати десь кімнату, щоб уникнути шуму, чи розпочати піст, чи знову розпочати служити Меси, чи поставити вівтар на вищому поверсі. Я ні в чому не міг знайти спокою, бо вирішив закінчити справу тоді, коли моя душа була у стані втіхи й повністю умиротвореною».

Деякі з цих думок спрямовані проти Осіб Пресвятої Тройці, яких Ігнатій дуже любив, і ми можемо легко уявити, яку біду несли йому ці думки. Інші думки навіювали різні зміни як вирішення важкої ситуації. Тут ми входимо на специфічно духовну територію, якою займається правило 5.

Одна думка спокушає Ігнатія «залишити будинок і винаймати десь кімнату, щоб уникнути шуму». Ця «думка» змусила би настоятеля спільноти залишити спільноту, щоби подолати свій внутрішній неспокій. Друга думка спокушає Ігнатія «розпочати піст» – це інша «зміна» духовного порядку [5]. Вражає й те, що інша думка пропонує «знову розпочати служити Меси». Сорокового дня Ігнатій відслужив останню Месу в намірі знайти Божу волю й отримав ясну відповідь. Тепер, коли Ігнатій вже завершує увесь процес розпізнавання і приходить духовне спустошення, приходить думка, що весь процес провалився і слід розпочинати все спочатку. Остання думка – це легша версія попередньої: перемістити каплицю в домі в спокійніше місце. Ці різні думки проходять через його голову, Ігнатій підсумовує стан серця: «Я ні в чому не міг знайти спокою».

Як, в світлі правила 5, повинен діяти Ігнатій щодо змін, навіюваних цими думками? Спершу, чи повинен він прийняти спонуку відкласти набік попередню ясність щодо Божої волі й розпочати наступну серію сорока Мес ще раз? Відповідь правила 5 однозначна: « Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін», а залишатися «твердим і непохитним» у рішеннях, прийнятих до початку спустошення.

По суті, Ігнатій швидко зрозумів, що причина спустошення – це його велике прагнення отримати підтвердження досвіду духовної втіхи під час останньої Меси. Відмовившись від будь-якого «контролю» над Божою дією в своєму серці, він відчув, що темрява поступово відступає і втіха знову наповнює його серце. Він завершив сорокаденне розпізнавання в мирі, залишаючись твердим у попередньому рішенні [6].



[1]  Див. Simon Decloux, The Spiritual Diary of St. Ignatius Loyola: Text and Commentary (Rome: Centrum Ignatianum Spiritualitatis, 1990), 83-104.

[2]  My translation. Since Ignatius’s Spanish original is obscure at various points I am translating the rendering of the Spanish text by Santiago Thio de Pol, La Intimidad del Peregrino: Diario Espiritual de San Ignacio de Loyola (Bilbao: Mensajero-Sal Terrae, 1990), 169-71. In translating, I have also utilized the English translation in the Decloux text quoted in the preceding note (pp. 50-51).

[3]  В  Щоденнику  Ігнатій пише: “Я молився до нашої Діви, потім – до Сина і до Отця, щоб дали мені свого Духа” (11 лютого); “Я взяв Матір і Сина своїми заступниками” (13 лютого),  Decloux, Spiritual Diary, 22, 24; див. ДВ 63, 147, 232.

[4]  Young, Letters of Saint Ignatius of Loyola, 22.

[5]  Раніше, 18 лютого, Ігнатій пише у Щоденнику: “Потім, я відчував бажання розв’язати справу з перенесенням прийому їжі і знайти в цьому міру, але це мене не турбувало до того моменту, коли я знайшов те, що шукав, тоді я відчув свіже тепло, побожні сльози й думки про триденний піст  ” (Decloux, Spiritual Diary, 29).

[6]  Там само, 51. Слід зауважити високий рівень духовного усвідомлення, який Ігнатій осягнув на цьому етапі свого життя, що видно з його уважності до коливань духовної втіхи і спустошення в серці, а також до думок, які проходили через його розум.
<< Previous    1...   34  35  [36]  37  38  ...82    Next >>