Під час спустошення не слід вдаватися до змін 

П’яте правило звучить так:

«[318] Правило п’яте. Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін; натомість треба залишатися твердим і непохитним у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення або тоді, коли попередньо відчували втіху. Бо якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення». 

Правило складається із двох частин; перша подає вказівку, а друга подає підставу для вказівки. Ми розглянемо спочатку вказівку, а потім підставу. 

Ігнатій розпочинає правило з роз’яснення ситуації, до якої це правило слід застосовувати; це директива для людей «в стані духовного спустошення». Як ми вже відмічали, досвід духовного спустошення може мати різну тривалість: короткий момент, година, день, тижні. Норма, подана в цьому правилі, стосується людей, які тепер перебувають у стані духовного спустошення. Отож, це правило стосується Джейн, коли на шостий день реколекцій вона переживає духовне спустошення, або Аліси, коли стан духовного спустошення триває кілька тижнів після року, здавалося би, безплідної діяльності на новій парафії. Це правило можна застосувати до кожної людини, яка може сказати: «Я тепер досвідчую духовне спустошення». Таке духовне спустошення може включати різні види, описані в четвертому правилі. 

Вказівка проста й категорична: під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін. У житті ми робимо багато змін на багатьох різних рівнях нашого існування й дій; про які конкретно «зміни» Ігнатій тут говорить? Як завжди в розпізнаванні духів, Ігнатій має на думці духовне життя і те, що його стосується; отож, ці зміни безпосередньо впливатимуть на наше життя вірою і виконання Божої волі. 

Якщо є «час духовного спустошення», то також є і час перед часом духовного спустошення. До прикладу, Джейн до четвертого дня реколекцій і Аліса у попередньому році ще не були в духовному спустошенні. Ігнатій передбачає, що людина, яка тепер перебуває «в часі спустошення», ще до цього часу прийняла різні рішення щодо свого духовного життя. Він говорить, що « у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення» чи «коли попередньо відчували втіху». Коли ці особи ще не були в стані духовного спустошення, а раділи натхненнями доброго духа в стані духовної втіхи, то вони прийняли якісь рішення щодо свого духовного життя. В часі спокою і світла, перед тим, як почалися труднощі духовного спустошення, ці особи планували, як зростати в постійній молитві, взяти участь у якихось реколекціях чи приєднатися до біблійного гуртка, думали про відповідь на Божий поклик тощо. Ці рішення, які ніколи не можна змінювати під час духовного спустошення. 

Тут потрібне побічне, але важливе зауваження. Щоби властиво зрозуміти правило 5 й уникнути ймовірності шкідливого застосування вказівки Ігнатія ніколи не робити змін під час духовного спустошення, важливо чітко зауважити, що Ігнатій говорить тут про час духовного спустошення, а не про час не-духовного спустошення, і щоб не робити змін стосовно духовного життя. Якщо мужчина вичерпаний шаленим темпом життя, який він підтримує чи жінка перебуває в депресії через токсичні стосунки (приклади не-духовного спустошення), то здорові зміни насправді потрібні, і то негайно, отож у таких ситуаціях не можна застосовувати п’яте правило Ігнатія і просто тривати в не-духовно шкідливих ситуаціях; таке неправильне застосування цього правила приведе до шкідливих наслідків. Це зауваження вказує ще раз, що для коректного розпізнавання духів завжди слід духовне відрізняти від не-духовного [1]. 

Ігнатій знає з досвіду, що саме такі тверді «рішення», прийняті раніше в час духовного спокою та втіхи, ворог намагається підточити під час духовного спустошення. Якщо, до прикладу, під час духовної втіхи людина вирішила щодня присвячувати час молитовному читанню Святого Письма, то «під час спустошення» відчуватиме спокусу «зробити зміни», тобто відмінити попереднє «рішення», відмовитися від щоденного молитовного читання Святого Письма. Тактика ворога в часі темряви духовного спустошення полягає в тому, щоб спокусити людину змінити рішення, прийняті в часі світла; Ігнатій говорить, щоб ми ніколи не впадали в ці пастки. Ми повинні бути твердими й непохитними щодо цих рішень під час духовного спустошення. Духовне спустошення – це час на непохитність і вірність. 

Далі йде розповідь реколектантки ігнатіянських реколекцій. Ми її уважно розглянемо через призму правил, які вже вивчили, і особливо через правило 5 [2]. Розповідь містить як емоції, так і думки в молитві, а також малі рішення і розпізнавання в цій справі. Це допоможе нам зробити ще один крок до кращого розуміння внутрішніх порухів. Жінка пише: 

«Під час молитви спочатку я не могла налаштуватися на молитву». 

Як вправу у навчанні, відразу можна поставити запитання: це духовний чи не-духовний порух, отож, чи це справа розпізнавання духів? Очевидно, що це не втіха – ні духовна, ні не-духовна. Чи це духовне спустошення? Бачимо якийсь рівень неспокою, і це під час молитви. Але поки що ми знаємо дуже мало, щоби визначити чи цей неспокій не-духовний, фізичний чи психічний, або чи це справжнє духовне спустошення, яке намагається ослабити життя вірою? На цьому етапі потрібно просто відмітити цей неспокій на молитві й уважно чекати на подальшу інформацію, яка може допомогти зрозуміти, чи це духовне чи не-духовне. Вона продовжує: 

«Я сиділа в своїй кімнаті, але до голови постійно лізла настирлива думка, що може мені треба бути в каплиці. У той час, коли в голові відбувалися дебати про те, де я скоріше знайду Бога, я відчувала неспокій». 

Тут присутні афективність і думка. Жінка відчуває «неспокій»; з неспокійним відчуттям перемішана думка змінити місце молитви. Очевидно, що спочатку вона вирішила молитися в кімнаті. Тепер вона думає про те, щоб піти до каплиці, де, мабуть, молитиметься краще. Роздуми про це поглинають її розум. 

Що можна би запропонувати їй на даний момент? Її молитва опанована неспокійним зосередженням на темі місця молитви. Чи для неї було би добре змінити місце молитви? Чи може було би краще порадити їй відкинути ці думки й молитися там, де вона тепер молиться? Знову ж таки, ми знаємо дуже мало, щоб робити якісь висновки. Якщо би ми змогли виразно ідентифікувати її неспокій як духовне спустошення, тоді правило 5 дає нам зрозумілу відповідь: вона не повинна робити жодних змін під час духовного спустошення і залишатися твердою й непохитною в рішенні, прийнятому перед тим як почалося духовне спустошення. Отож, потрібно слідкувати за продовженням цього досвіду. Вона пише: 

«Остаточно я вирішила залишитися в кімнаті, але все ще відчувала неспокій. Тепер я почала міркувати, як мені слід молитися. У цей момент реколекцій я ще не ввійшла в ігнатіянську медитацію. Я відчула впевненість, що краще молитимуся іншим видом медитації, але хотіла навчитися ігнатіянської медитації. Так бігали мої думки. Внутрішні дебати підсилили почуття неспокою. Я постійно питала Господа, де і як я маю молитися, але мій неспокій і внутрішні дебати вели мене до замішання». 

Ця жінка вирішала проблему з вибором і залишилася твердо триматися попереднього рішення; вона залишилася в кімнаті. Вона вирішила це питання, але неспокій залишився. Але відразу в голові розпочалися наступні дебати: молитися за методом Ігнатія чи шукати інший спосіб медитації? Оскільки неспокій триває, то вона роздумує про зміну попереднього рішення стосовно того, як молитися. Вона навіть відчуває «впевненість» що інший спосіб медитації покращить її молитву. 

Що би ми тепер їй порадили? Чи повинна вона триматися методу Ігнатія – як планувала раніше? Чи краще змінити метод молитви, якщо вона відчуває «впевненість», що це допоможе їй молитися краще? Наша відповідь повинна бути однаковою: якщо це справді духовне спустошення, то вона не повинна робити змін, а молитися за ігнатіянським методом – як планувала раніше. Знову ж таки, ми повинні уважно слідкувати за подальшими елементами порухів, які вона досвідчує. Але щось починає викликати підозру в цій неспокійній серії пропонованих нових і старих змін. 

І хоча вона вирішила не міняти місце молитви, але в міру збільшення неспокою ця перша проблема знову повертається й додається до першої: «Я постійно питала Господа, де і як я маю молитися». І поки все це відбувається, неспокій збільшується: «Внутрішні дебати підсилили почуття неспокою… але мій неспокій і внутрішні дебати вели мене до замішання». Неспокій, внутрішні дебати про зміну місця молитви й методу молитви, збільшення неспокою, прийняте й скасоване рішення – все це веде до «замішання». Що би ми порадили цій жінці тепер? Їй слід робити зміни? Їй слід триматися попередніх рішень? Але в якийсь момент приходить прозріння: 

«Раптом я зрозуміла, що відбувається (завдяки навчанню про розпізнавання) і молилася проти цього. Раптом внутрішні дебати припинилися і я відчула велику привабливість до цього біблійного тексту. Молитва пройшла добре: Я була спокійною й змогла дозволити Богові відкрити мені значення біблійного тексту і як його застосувати до мого життя. Виклик Святого Письма моїй гріховності був спокійним, з сильним відчуттям Господньої люблячої акцептації та трансформуючої сили». 

 «Раптом я зрозуміла, що відбувається». Момент благодаті приходить тоді, коли ця жінка переходить від першого кроку в розпізнаванні – вона виразно відчуває \ усвідомлює внутрішні порухи і може описати їх детально – до другого кроку: «раптом я зрозуміла». Тепер вона розуміє духовне значення виру внутрішніх порухів й супроводжуючих думок. І хоча вона не говорить однозначно, але зрозуміло, що вона сприймає ці неспокійні дебати й їхній результат – замішання – як дію ворога, і тому відкидає. Вона відповідає, налаштовуючи себе «проти цього» в молитві. І ефективно повертається в молитві до Бога; внутрішні дебати припиняються і приходить час теплої й надихаючої втіхи. Її молитву перемінює не рішення не робити зміни під час зростання неспокою в серці й внутрішніх дебат, а, скоріше, якісне виконання духовного розпізнавання: відчуття \ усвідомлення, розуміння, дія \ відповідь» [3].