Види духовного спустошення  

Четверте правило складається з двох частин. Основна частина правила описує різні види духовного спустошення. Друга і коротша частина говорить про думки, які випливають із духовної втіхи й духовного спустошення. Притримуючись структури цього правила, ми спочатку розглянемо різні види духовного спустошення, а пізніше – навчання Ігнатія про думки, пов’язані з духовною втіхою і духовним спустошенням.

В основній частині правила Ігнатій просто перераховує різні види духовного спустошення. Ми розглянемо їх у поданому в правилі порядку [1].

«Затьмарення душі» 

Якщо добрий дух дає «натхнення» (правило 2), які освітлюють і роз’яснюють дорогу до Бога, то ворог, навпаки, вводить в душу темряву з протилежними ефектами. Тут особа відчуває себе безнадійно ув’язненою в замішанні, не здатною зрозуміти, що відбувається в духовному плані. Такий важкий афективний стан, поєднаний із відчуттям, що все погано, погіршується. Дію ворога, яку можемо назвати затемненням, бачимо в сумнівах Джейн щодо своєї «надактивної уяви», у страху, що прагнення Бога – це тільки «ілюзія», у «замішанні», яке вона відчуває разом із неспокоєм і знеохоченням. Вона в темряві, замішання поєднане з неспокоєм серця. Коли відчуємо, що перебуваємо в темряві неспокою щодо свого життя вірою, то досвідчуємо цей перший вид духовного спустошення.

«Душевне сум’яття» 

Під час ранкової молитви Джейн відчуває «велике занепокоєння», решта дня: «неспокій». В листі до Терези Рехадей Ігнатій пише, що ворог намагається « наповн  ити нас смутком» і « позбавити великого внутрішнього миру». Таке непокоєння серця показує тривогу, нестабільність, неспокій – якості, характерні для духовного спустошення. Якщо ми, як Аліса і Джейн, втрачаємо спокій в пошуках Господа, то наші серця неспокійні, тривожні, це означає, що ми переживаємо духовне спустошення.

«Потяг до речей низьких та земних» 

У радості духовної втіхи є «висхідний» поклик і притягнення «до речей небесних» (правило 3). У важкому стані духовного спустошення будуть протилежні порухи; тут буде «низхідне» притягання до «речей низьких та земних». Особа в духовній втісі притягується до Бога і до Божих речей: молитва, Святе Письмо, поклоніння, служіння іншим у відповідь на Божий поклик, парафіяльна активність і подібні богоцентричні справи. Особа в духовному спустошенні, навпаки, не відчуває притягання до молитви і служіння Богові, а притягується до «низьких» і більш «земних» речей: матеріальний комфорт, різноманітні тілесні задоволення, згадування минулих приємних речей, занурення у марноту марнот, розваги через медіа, інтернет, бізнес, поверхневі розмови тощо.

Безсумнівно, що багато «земних» речей допомагають здоровому способові життя, зміцнюють наш людську природу, отож корисні для нашого служіння Господові; це не те, що Ігнатій хоче сказати виразом «потяг до речей низьких та земних». Він говорить про притягнення «вниз», яке походить із стану важкого духовного спустошення і тягне до «низьких» речей, послаблюючи наш рух до Бога. Наступний приклад це покаже.

Джон у віці двадцять з гаком років навернувся, і вже роками побожно служить Богові. Віра, яка надає значення праці, щоденній молитві, активності в парафії, сімейному житті як відповіді на Божу любов, – це найважливіша річ у його житті; його серця захоплене всім цим через Божу любов, яку він відчуває. Прив’язання до попереднього егоїстичного життя, зосередженого на собі самому, давно його відпустили. Але ось уже кілька тижнів молитва суха, і Джон побоюється, що щось пішло не так. Здається, що Бог віддалився, і Джон боїться, що втратив Господа. Він починає сумніватися в автентичності усього періоду життя вірою, і хоча чинить зусилля в молитві й служінні, але в серці зростає турбота й неспокій. Сьогодні Джон почувається самотньо і й не відчуває потягу до звичайної молитви. Він її відкладає або потім нехтує нею. Він дивиться телевізор, відвідує різні сайти й чати, і там йому добре. У такому стані привабливість життя вірою слабне й попередні взірці життя, коли він багато що дозволяв собі, починають його знову притягувати. Джон досвідчує під час духовного спустошення порухи до того, що низьке й земне.

«Занепокоєння з приводу різних тривог та спокус» 

Ми знову зустрічаємо характеристичне «непокоєння» дії ворога, про яке вже згадувалося в правилі 2. Тут Ігнатій виділяє наступну рису духовного спустошення; у важкому стані спустошення особа досвідчує безперервний потік хвилюючих порухів, перемішаних із спокусами, які непокоять особу.

Серед буденних праць Гелена відчуває сум, віддаленість від Бога, нездатність зосередитися на молитві чи відчувати якийсь потяг до духовних речей. Під кінець дня стан погіршується. Вона продовжує свою працю, але в серці сум, тривожне хвилювання. Приходять спокуси не молитися, перестати чинити зусилля любити важких членів сім’ї, розмовляти з іншими дуже різко. Приходять також спокуси шукати деякі види задоволення, які, як вона знає зі свого досвіду, тільки погіршать її стан. Цей бурхливий потік тривожних хвилювань і спокус супроводжується почуттям неспокою; усе це турбує Гелену і позбавляє спокою. Особи, які досвідчують такі хвилювання, спокуси і неспокій серця, піддані духовному спустошенню.

«Усе це схиляє до зневіри, браку надії і любові» 

Тут духовне спустошення представляє себе як протилежність духовній втісі. В духовній втісі особа досвідчує «зростання надії, віри та любові». У духовному спустошенні протилежні порухи схиляють до зневіри, браку надії і любові. Досвід браку в духовному спустошенні не означає втрату віри, надії та любові як постійних чеснот в серці охрещеного. Зменшується свідомий і відчутний досвід цих трьох чеснот.

Джейн «починає сумніватися, чи Бог був присутнім у перші дні реколекцій». Тепер вона боїться, що «її прагнення Бога – ілюзія». Аліса «переживає, чи не втратила віру в Божу люблячу турботу». Джон «починає сумніватися в автентичності усього періоду життя вірою». Це досвід порухів у напрямку браку надії під час духовного спустошення. У темряві спустошення особа сумнівається й задається подібними питаннями: Ти думаєш, що зростала в любові до Бога; поглянь на себе тепер, ти не можеш молитися, в голову лізуть різні думки. Ти обдурювала себе… Ти була так упевнена, що Бог тебе любить, де Він тепер? Як Бог може любити когось, хто падає так часто як ти? Ти була переконана в своєму покликанні; тепер ти відчуваєш себе безсилою, щоб рухатися далі. Як ти можеш бути впевненою, що добре прочитала знаки Божої волі, коли вибирала своє покликання? У своєму духовному житті ти не зробила великого поступу; чи ти впевнена, що Бог хоче, щоб ти робила наступні кроки в молитві? У стані духовного спустошення ми відчуваємо, що в душі зростають сумніви, які ведуть у напрямку зневіри.

У стані духовного спустошення особа може також відчувати « безнадію». Джейн «знеохочує думка, що глибоке духовне життя – не для неї». Вона питає себе: «Хто вона така, щоб їй дали відчуття солодкості Господа?» Аліса «вважає себе повною невдахою», вона «продовжує брати участь у богослужіннях спільноти й далі віддається індивідуальним молитвам, але все це здається їй безнадійним і непотрібним». Духовне спустошення змушує особу втрачати надію на справжній поступ на шляху до Бога. Втрата надії спонукає зменшити зусилля в напрямку духовного зростання.

Вальтер має звичку молитися вранці півгодини. Цього ранку після пробудження він відчуває в серці духовне спустошення минулого дня. Він розпочинає молитися так, як це зазвичай робить, але пригнічений відчуттям, що його зусилля марні. Коли молитва стає розпорошеною й сухою, то в ньому починає зростати почуття, що молитва буде безплідною. Вальтер уже на межі, хоче припинити молитися. Він перебуває, мовою Ігнатія, в стані безнадії під час духовного спустошення. Прикладів подібного відчуття безнадії стосовно діяльності в парафії, в родині чи в духовному житті дуже багато. Дуже важливо, щоб особи, які шукають Бога, це відчували \ усвідомлювати, розуміли й відкидали такі навіювання духовного спустошення, що послаблює наші сили [2].

Особи в стані духовного спустошення відчувають також брак любові. У стані духовної втіхи серце досвідчує «тепле» відчуття любові Бога. У стані духовного спустошення навпаки: серце відчуває «холод», не відчуває люблячу присутність Бога; відчуття «браку любові». Такі відчуття не означають, що побожна особа втратила любов Бога, а є класичним знаком духовного спустошення. Упродовж часу спустошення такі відчуття дуже реальні. Позначити їх назвою духовне спустошення – це зробити важливий крок у напрямку звільнення від їхніх навіювань.

«Людина відтак стає (  totally  ) бездіяльною, байдужою та сумною» 

Прислівник «повністю, totally» звучить тут потужно. Ігнатій прикладає його до трьох наступних видів духовного спустошення; людина в стані такого спустошення може відчувати себе повністю бездіяльною, байдужою і сумною. Ці три постави домінують й повністю опановують серце.

Останній тиждень Рут переживає духовне спустошення, яке вже кілька днів поглиблюється. Кілька років вона відвідує групу вивчення Біблії й під час зустрічей завжди знаходить щось корисне для особистої молитви й відчуває значення єдності з іншими, які розділяють її любов до Бога. Рут з нетерпінням очікує ці зустрічі й радісно бере в них участь. На цей раз вона не відчуває бажання вивчати Святе Письмо й ділитися з іншими своїм досвідом. У стані духовного спустошення вона майже змушує себе вивчати Біблію. Рут, мовою Ігнатія, повністю бездіяльна щодо активності, яка вела її до Бога. Вона відчуває себе позбавленою духовної енергії для таких зустрічей.

Рут надалі відвідує біблійну школу, незважаючи на те, що втратила це бажання. Але вона не відчуває радості. Святе Письмо вже не живе – як це було в минулому. Вона бере участь у спільних молитвах і діленнях досвідом, але без почуттєвого заангажування. Вона робить усе для того, щоби «пройти через це», як очікує від неї група, але її серце далеко. Рут, мовою Ігнатія, повністю байдужа до усталених духовних практик свого життя. Вона сумлінно їх виконує, але не відчуває ревності, коли відвідує біблійну школу.

Важкі дні спустошення продовжуються, Рут починає ставати сумнішою. «Внутрішня радість, яка кличе й притягує до небесних речей», тепер дуже маленька в її житті вірою. Часто Бог здається дуже далеко, а її духовне життя, яке перед тим було джерелом щастя, тепер стало джерелом суму. Вона боїться, що духовно деградує і що її духовний стан погіршуватиметься. В стані духовного спустошення Рут стає сумною в житті вірою. Такий сум, як говорить нам Ігнатій, – це досвід духовного спустошення.

Люди, які шукають Бога, можуть знайти такий самий чи подібний досвід на своєму духовному шляхові. Важливо відмітити, що жодна з цих трьох постав: бездіяльність, байдужість і сум, не вказує на те, що любов Рут до Бога зменшилася. Вони не означають, що Рут перестала бути побожною жінкою. Ці три постави – це, скоріше, досвід випробувань у стані духовного спустошення. Якщо Рут це усвідомить і зрозуміє, то їй легше буде боротися із бездіяльністю, байдужістю, сумом і витривало пройти цей час, поки не повернеться мир. Якщо вона цього духовно не усвідомить і не зрозуміє, то завдана шкода буде очевидною.

«Відчуваючи відокремленість (  as  if  separated – ніби відокремлена ) від свого Творця і Господа» 

З сумом пов’язане почуття віддаленості Бога. Коли в серці Джейн виникають сумніви, то вони кружляють саме довкола цього; вона «починає сумніватися, чи Бог був присутнім у перші дні реколекцій». Вражає те, що сумніви стосуються не тільки її теперішнього стану, але й минулого досвіду. Вона побоюється, що Бога не було навіть у її попередньому досвіді молитви, коли вона відчувала радість і впевненість у Його присутності. Аліса в стані духовного спустошення так само відчуває, що « Бог залишив її» і «відчуває, що Бог вже далеко». Особи в стані спустошення відчувають, що вони відокремлені від свого Творця і Господа. Щасливе усвідомлення близькості Бога, яке відчувалося перед тим, тепер зникло, Бог, здається, дуже далеко. Тепер вони не відчувають присутність Господа.

Ігнатій мудро окреслює це почуття відокремлення словом «ніби». Хоча вони відчувають себе відокремленими від Бога, але особи в стані духовного спустошення насправді не відокремлені від Бога, який завжди є «Еммануїл», «Бог з нами». Ігнатій висвітлює фундаментальну рису духовного спустошення; поки воно триває, будь-яке усвідомлене відчуття люблячої присутності Бога послаблене чи відсутнє, і такі особи відчувають себе ніби відокремленими від Бога.

Словом «ніби» Ігнатій підказує важливу рису дії духовного спустошення в цілому. Таке спустошення інсинуює ідентичність між важким почуттям спустошення і справжнім духовним станом особи. Отож, в стані духовного спустошення виникають такі думки: Ти тепер відчуваєш порухи до «низьких і земних речей», до різних форм самозадоволення; ти саме такий – занадто слабкий, щоб подолати те, що відтягує тебе від Бога. Ти піддаєшся різним внутрішнім порухам і спокусам; ти саме такий – позбавлений духовного миру, не здатний подолати спокуси. Ти не віриш, що сьогодні твоя молитва буде плідною й не маєш бажання молитися; ти саме такий у духовному плані – особа, яка не любить молитися. Ти відчуваєш сум і ніби відокремлений від Бога; ти саме такий насправді – особа, далека від Бога.

Обман духовного спустошення ставить хибний знак рівності між тим, що особа відчуває в стані спустошення, і тим, ким особа є в духовному плані. Якщо ми піддаємося цьому обманові, то нас чекає знеохочення і сповільнення на дорозі до Бога. Але якщо ми розуміємо, що такі почуття вказують, скоріше, на випробування духовного спустошення, і що Бог кличе нас до вірності й духовного росту через випробування, тоді в наших серцях відбувається процес звільнення. Ланцюги обману розірвані, ми звільнені й можемо відважно наслідувати Господа.

Таким є досвід духовного спустошення, описаний Ігнатієм в четвертому правилі. Особа може досвідчувати один або кілька видів духовного спустошення разом. Всі описані види духовного спустошення мають рису важкого афективного стану, поєднаного з життям вірою. Духовне спустошення, так само як і духовна втіха, характеризується різною тривалістю та інтенсивністю. Порухи неспокою можуть торкати молитву дуже коротко або упродовж усього часу молитви, увесь ранок, день чи навіть багато днів. Спустошення може по-різному знеохочувати серце: інтенсивно, але терпимо, або видаватися нестерпною темрявою. Божа благодать буде діяти настільки, наскільки особа усвідомлює, розуміє і відкидає спустошення, тобто, чи вона є особою розпізнавання.

У згаданому листі до Терези Рехадей Ігнатій говорить спочатку про духовну втіху, а потім про духовне спустошення. Він розпочинає своє пояснення так:

«Я зверну вашу увагу коротко на два уроки, які зазвичай Господь дає нам або дозволяє, щоб нам дали. Один урок Він сам дає, а на другий дозволяє» [3].

Тут слід відмітити два моменти. Ігнатій стверджує, що Бог дає перший урок, тобто духовну втіху. Так само зрозуміло він говорить, що Бог не дає другий урок, тобто духовне спустошення, а тільки дозволяє іншому відомству, тобто ворогу, дати його. Бог дає духовну втіху; Бог ніколи не дає духовне спустошення. Але Бог дозволяє ворогу дати нам духовне спустошення згідно з Його люблячим провидінням.

Знаменно, що Ігнатій використовує слово урок однаково для духовної втіхи й духовного спустошення. Духовну втіху слід вважати «уроком» Бога, який просвітлює дорогу, що веде до Бога – це очевидно. Те, що Ігнатій називає духовне спустошення «уроком», тобто досвідом, який може дати цінне духовне розуміння, означає, чому Бог може дозволити ворогу цим нас випробовувати. Ігнатій розуміє, що коли ми ревно противимося духовному спустошенню, то «вивчаємо» духовні уроки, корисні для нашої духовної подорожі. В наступних правилах, особливо в дев’ятому, Ігнатій вчить нас, чому Божа любов дозволяє духовне спустошення.

[3]   Там само, 21-22. Текст продовжується: “Перший – внутрішня втіха, яка знімаю будь-яку невпевненість… Але якщо втіхи немає, то слідує наступний урок. Наш давній ворог ставить усі можливі перешкоди… і все виглядає протилежним до першого уроку”   .

<< Previous    1...   29  30  [31]  32  33  ...82    Next >>