Специфічно духовне спустошення  

У четвертому правилі Ігнатій продовжує описувати «різні порухи, викликані в душі» (назва правил): порухи серця, що містять «матерію», яку ми розпізнаємо в розпізнаванні духів. У попередньому правилі він пояснював перший такий порух – духовну втіху. Тепер він зосереджується на другому, протилежному до першого, поруху – духовному спустошенні. Четверте правило звучить так:

« [317] Правило четверте. Про духовне спустошення. Спустошенням називаємо все протилежне втісі, описаній у третьому правилі, приміром, затьмарення душі, душевне сум’яття, потяг до речей низьких та земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус; усе це схиляє до зневіри, браку надії і любові. Людина відтак стає бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа. Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення».

Як в описі духовної втіхи, так і в описі духовного спустошення Ігнатій не подає визначення, а пропонує низку прикладів такого спустошення. І тут ще раз присутній принцип протилежності: « Спустошенням називаємо все протилежне втісі, описаній у третьому правилі  ». Духовне спустошення – це якраз протилежність усього, описаного в останньому розділі про духовну втіху. Цей принцип сигналізує, що ми могли би написати четверте правило, просто взявши третє й подаючи протилежний опис: якщо духовна втіха полягає у спокою серця, то духовне спустошення полягатиме у неспокою серця; якщо духовна втіха полягає в радості, то сум буде духовним спустошенням тощо. Порівняння двох правил, скомпонованих Ігнатієм, підтверджує цей паралелізм у протилежних якостях [1] .

Як і в попередньому правилі, низці прикладів передує назва: « Правило четверте.  Про духовне спустошення». Це правило розглядатиме спустошення, і спустошення, духовне по своїй природі. У випадку спустошення, як і у випадку втіхи, Ігнатій розрізняє духовне і не-духовне спустошення.

Ігнатій вживає термін спустошення у загальновживаному значенні: важкий афективний стан, який породжує сум і позбавляє життєвої енергії. Прикметник духовне, як і у всіх правилах, означає те, що прямо й безпосередньо стосується віри й виконання волі Бога. Отож, фраза духовне спустошення означає важкий афективний стан (тому «спустошення»), який прямо впливає на нашу віру й виконання волі Бога (тому «духовне»). Аліса не тільки «відчуває повне знеохочення» (важкий афективний стан), але в своєму знеохоченні відчуває «віддаленість Бога» (пряме відношення до віри). Джейн не тільки досвідчує «занепокоєння» і «знеохочення» (важкий афективний стан), але також у своєму знеохоченні починає «сумніватися, чи Бог був присутнім у перші дні реколекцій», думати, що «глибоке духовне життя – не для неї», і що «її прагнення Бога – ілюзія» (пряме відношення до віри). Це досвід специфічно духовного спустошення.

Ми можемо досвідчувати спустошення так само як втіху – на не-духовному і духовному рівнях. Якщо ми себе перевантажуємо, погано харчуємося, не робимо фізичної зарядки, не відпочиваємо, то наша психічна енергія зменшується. Якщо це продовжується, то наш стан погіршуватиметься: ми тілесно відчуватимемо не-духовне спустошення. Це саме стосується емоційної енергії. Знеохочення, а за ним депресія, погіршення психологічного стану позначатиметься на всьому житті, ми психічно відчуватимемо не-духовне спустошення. Але описаний тут рівень спустошення не має безпосереднього й прямого відношення до віри і тому не є духовним. Очевидно, що «не-духовне» не означає, що воно не має жодного значення.

Як у випадку не-духовної втіхи, так само й не-духовне спустошення дуже часто стає трампліном для духовного спустошення. Людина довгі місяці виснажує себе на роботі, не відпочиває належним чином і не виконує фізичних вправ. Виснаження погіршує її стосунки з людьми на роботі й в родині (не-духовне спустошення). Це передається на молитву, молитися важче, відчуття віддалення Бога (духовне спустошення). Жінка віддає всі сили на покращення якихось стосунків, щораз більше неспокійна й депресивна. Вона нічого не робить із погіршенням свого депресивного стану (не-духовне спустошення). Настає момент, коли її узвичаєні духовні практики вигорають, вона втрачає надію в духовному поступі й любові до Бога (духовне спустошення).

Отож, з перспективи духовного життя не-духовне спустошення – це щось більше від тільки важких періодів у житті, які потребують зцілення: воно стає потужним джерелом духовного спустошення й великою перешкодою в духовній мандрівці. Чим менше ми займатимемося фізичним (втома) чи психічним (депресія) не-духовним спустошенням, тим скоріше досвідчуватимемо духовне спустошення. Якщо ми виснажені й депресивні, то дуже легко знеохочуватися у Божому покликанні, втрачати вірність молитві й служінню Богові взагалі. З перспективи духовного життя й особливо стосовно духовного спустошення дуже важливо, щоб ми мудро керували всіма вимірами людської природи, яку Бог нам дав.