4.  Духовне спустошення (правило 4)  

Ах! Серце було саме там!

Очі дивились саме туди!

Я прочитав безформну болючу ніч

і пізнав: хто це й чому.

Джерард Менлі Хопкінс

Час випробувань 

У четвертому правилі Ігнатій говорить про духовне спустошення – протилежність духовної втіхи, описаної в попередньому правилі. Роздуми над духовною втіхою, беручи до уваги її природу й порухи, які надихають, приємні й підбадьорюючі. Роздуми про духовне спустошення викликають розгубленість, принаймні спочатку. Але в усьому духовному розпізнаванні тільки кілька думок цінніші й в кінцевому результаті більше підбадьорюють, ніж роздуми Ігнатія про духовне спустошення. Ясне розуміння духовного спустошення, про яке він нас навчає в четвертому правилі, вже зменшує їхню силу знеохочення нас. Ми введемо це правило двома прикладами.

Аліса – побожна жінка, заангажована в парафіяльну діяльність. Парафіяльна діяльність дає їй духовну силу і радість у Господі. Вона переїхала в інше місто й відвідує місцеву парафію. Вона хоче брати активну участь у парафіяльному житті, але в нових обставинах це важко здійснити. Цілий рік вона бореться й починає сумніватися в слушності своїх зусиль. Кульмінаційний момент приходить тоді, коли:

«Аліса вважає себе повною невдахою й відчуває повне знеохочення… Останнім часом навіть в індивідуальних молитвах вона відчуває пустку, відсутність Бога. Бог десь далеко, і це відчуття піддає її фрустрації. Вона переживає, чи не втратила віру в Божу люблячу турботу. Вона продовжує брати участь у богослужіннях спільноти й далі віддається індивідуальним молитвам, але все це здається їй безнадійним і непотрібним» [1].

Аліса досвідчує знеохочення, яке викликає відчуття віддаленості Бога. Вона продовжує брати участь у богослужіннях спільноти й далі віддається індивідуальним молитвам, але радість залишила її: «все це здається їй безнадійним і непотрібним».

Джейн – побожна жінка віком до сорока років. Вона приїхала в реколекційний будинок на реколекції з духовним супроводженням. Перші дні вона відчувала великий мир і радість відчуття присутності Бога. На третій день реколекцій радість відчуття любові Бога спонукала її збільшити час молитви. Ось опис наступних днів реколекцій:

 «День 4: Вранці Джейн пробуджується з важким болем в голові, виснажена й напружена. Вона не може молитися. Радість зникла. Вона втомлена, сумна і примхлива. Ввечері розповідає керівникові про свої дії упродовж дня й їхні наслідки. Керівник радить скоротити час молитви й більше відпочивати.

День 5: Вона слухає пораду, скорочує молитву, але не відчуває ентузіазму, похмура.

День 6: Під час ранкової молитви велике занепокоєння. Вона починає сумніватися, чи Бог був присутнім у перші дні реколекцій. Вона думає, що це був витвір її надактивної уяви. Хто вона така, щоб їй дали відчуття солодкості Господа? Її знеохочує думка, що глибоке духовне життя – не для неї. Її прагнення Бога – ілюзія. Решта дня – неспокій, замішання, знеохочення» [2].

Джейн в інших обставинах дійшла до стану, подібного до стану Аліси. Її внутрішній мир і відчуття любові Бога зникли. Вона тепер сумнівається, чи взагалі була близько від Бога, навіть у перші дні реколекцій, коли їй здавалося, що відчуває присутність Бога. Тепер вона знеохочена й в замішанні щодо свого прагнення близькості Бога.

У кожній духовній подорожі, відповідно до різноманітних обставин кожної людини, може бути і є досвід такого випробовування. Якщо цього не розуміти й цьому не протидіяти, то це може спричинити духовну шкоду особі, яка шукає Бога. Такий досвід Ігнатій називає духовним спустошенням і присвячує йому четверте правило. Ті, які прагнуть духовно зростати, усвідомлюють потребу відчувати, розуміти й властиво відповідати на такі знеохочуючі духовні порухи.