Специфічно духовна втіха
У третьому правилі Ігнатій пише: « [316] Правило третє. Про духовну втіху. Втіхою називаємо такий стан душі, коли в ній зароджується певний внутрішній порух, завдяки якому вона спалахує любов’ю до свого Творця і Господа; внаслідок цього вона не може любити жодного створіння на землі заради нього самого, а лишень у Творці всього сущого. Подібним чином досвідчуємо таку втіху, коли душа проливає сльози, які спонукають її – чи то з жалю за свої гріхи, чи через Страсті Господа нашого Ісуса Христа, чи з якихось інших причин, що безпосередньо пов’язані зі служінням Йому та Його прославою, – до любові до свого Господа. Зрештою, втіхою називаємо будь-яке зростання надії, віри і любові, а також внутрішню радість, яка закликає і притягує до речей небесних і до спасіння своєї душі, сповнюючи її миром і супокоєм у Творці й Господі ». Третє й четверте правила також починаються з назви (визначення), і це змушує нас уважно придивитися до цих назв. В назві Ігнатій пише: «Про духовну втіху». Не просто «втіху», а втіху з прикметником: « духовну втіху». Прикметник «духовну» означає, що в розпізнаванні духів Ігнатій розрізняє два види втіхи: духовну і не-духовну [1] . Розрізнення вирішальне для розпізнавання духів; справжнє розпізнавання духів можливе тільки тоді, коли ми засвоїмо це розрізнення. І тому до цього слід уважно придивитися. Ігнатій використовує слово втіха згідно з загальним значенням цього слова: щось радісне, захоплююче, що дає радість і мир. Модифікуюче слово духовна, яке вже було у нашому описі духовного усвідомлення в главі 1, має тут те саме значення. Говорячи про духовне усвідомлення, ми відмічали, що серед багатьох порухів, які нуртують у наших серцях, деякі мають особливе значення для нашого життя вірою й виконання волі Бога. Ми говорили, що вид внутрішнього усвідомлення, який уважний до цих духовно важливих порухів у серці, супроводжуючих їх думок і до їхнього впливу на наше життя вірою й виконання Божої волі, є духовним усвідомленням. Аналогічно Ігнатій тут говорить про духовну втіху: радість, порухи, які піднімають серце (отож «втіха»), що безпосередньо впливає на наше життя вірою і виконання волі Бога (отож «духовна»). Деякі приклади допоможуть зрозуміти різницю між двома видами втіхи – духовної і не-духовної. Людина зазнає велику радість, надихаючий досвід у своєму житті. Це дари люблячого Творця, і ми багатіємо ними. Але не весь цей досвід духовний у значенні, яке ми вже окреслили; не весь має прямий і безпосередній стосунок до нашого життя вірою й виконання волі Бога. Такий досвід може включати радість серця від контакту з природою, коли ми захопленні й наповнені енергією її краси й спокою, або внутрішні порухи від слухання гарної музики чи споглядання великих витворів мистецтва. Дружня компанія і задушевні розмови з близькими і друзями також дають почуття радості. Фізичні вправи також можуть збудити відчуття фізичного задоволення й сили [2] . Такий досвід добрий, і Творець бажає його для нас, але це не духовна втіха в значенні, яке Ігнатій надає їй. Такий досвід не має прямого і безпосереднього стосунку до нашого життя вірою і виконання волі Бога. Зрозуміло, що слово не-духовна не має негативного значення. Цей термін просто вказує, що така втіха – це рівень нашого досвіду, інший від духовної втіхи, про яку Ігнатій говорить у своєму навчанні про розпізнавання [3] . Не-духовна втіха, хоча не є духовною у прямому значенні, але може бути трампліном для специфічно духовної втіхи. Наступні приклади покажуть різницю і зв’язок, який може бути між цими двома видами втіхи. 7 червня 1897, в останнє літо життя св. Терези з Лізьє, вона зустрілася зі своєю старшою сестрою Поліною в саду кармелітського монастиря. Поліна описує це так: «Спускаючись зі сходів, вона побачила справа, під кущем, малу білу курку, яка крилами закривала усіх своїх курчат. Деякі з них тільки висували свої голівки. Вона затрималася і задумливо дивилася на них. За хвилину я дала їй знак, що вже треба повертатися. Її очі наповнилися сльозами. Я сказала: «Ти плачеш!» Вона закрила рукою очі, плакала ще більше і відповіла мені: «Зараз я не можу тобі відповісти; я дуже зворушена…» Ввечері в своїй келії вона мені сказала з небесним виразом обличчя: «Я плакала на думку, що добрий Бог використав це порівняння, щоб ми повірили в його ніжність. Він був таким упродовж усього мого життя! Він повністю сховав мене під своїми крилами!... Сьогодні, коли я залишала тебе, то плакала, піднімаючись сходами, я не могла себе опанувати, я спішила до нашої келії; моє серце переповнювала любов і вдячність» [4]. Ми знову на святій землі… Тереза стоїть в саду і споглядає чарівну сцену природи: квочка захищає курчат своїми крилами. Коли Тереза споглядає, в ній розвивається процес мислення і відчування. Спочатку сама картина приносить їй радість. Поступово горизонт розширюється і вона згадує, що Ісус використав цей образ для опису своєї великої любові до людей: «Скільки разів хотів я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила» (Мт. 23, 37). Вид квочки, яка захищає своїх курчат, пробуджує в пам’яті слова Псалма: «Бо ти прийшов мені на допомогу, і в тіні крил твоїх я ликуватиму» (Пс. 63, 8). Як тільки біблійне розуміння цієї картини розгортається в її думках, серце Терези звертається з радістю до Бога й вона починає плакати: «Я плакала на думку, що добрий Бог використав це порівняння, щоб ми повірили в його ніжність». Потім вона робить наступний крок у внутрішньому процесі. Тереза вже перейшла від картини в саду до загального біблійного навчання; тепер вона переходить від загального біблійного навчання до відчуття \ усвідомлення, як це навчання освітлює її особисте життя: «Він був таким упродовж усього мого життя! Він повністю сховав мене під своїми крилами!». Вона так зворушена, що не може говорити, тільки плаче, мовчки проявляючи глибоку й радісну вдячність, яка переповнює її серце перед Богом. Цей процес розпочинається із споглядання красивої картини природи; Тереза відчуває задоволення, спостерігаючи за квочкою, яка захищає свої курчата. Можемо сказати, що Тереза досвідчує не-духовну, природну втіху. Її серце захоплюється – це відповідь здорового серця на красу довколишньої природи. Але це ще не має прямого і безпосереднього стосунку до її життя вірою й виконання волі Бога. Потім відбувається перехід від того, що втішає не-духовно, до того, що втішає духовно: «Я плакала на думку, що добрий Бог використав це порівняння, щоб ми повірили в його ніжність». Відбувається щось, що більше від простої радості споглядання природи. Картина природи стає трампліном для відчуття \ усвідомлення часткового біблійного вираження Божої любові, яка захищає: образ Бога, який захищає свій народ в тіні своїх крил. Біблійне послання Бога, який навчає нас своєї ніжності, супроводжується потужним відчуттям \ усвідомленням його захисної ніжності суто для неї, який тепер стає досвідом Терези в саду. Очевидно, що рівень віри тепер прямо й відразу діє в її серці, переповненому втіхою, яку вона переживає. Не-духовна втіха стала трампліном для духовної втіхи. Ми затрималися на різниці між духовною і не-духовною втіхою, бо здатність виразно розрізняти між цими двома рівнями втіхи надзвичайно важлива для точного розпізнавання того, що справді походить від Бога у приємних порухах серця. Наступні приклади нам у цьому допоможуть. Чоловік звільняється з роботи й відчуває внутрішній спокій. Жінка говорить проблемному колезі по роботі наболіле, яке довго тримала в собі, і відчуває якийсь вид задоволення. Ще хтось змінює свій вибір покликання і відчуває свободу, що звільнив себе від довгострокових обов’язків. У такий ситуаціях особи відчувають піднесення серця; вони досвідчують втіху. Чи ця втіха є знаком доброго духа і підтвердженням того, що вони вірно виконують Божу волю в тому, чим займаються? У цих коротких прикладах ніщо не вказує на те, що втіха обов’язково духовна, тобто, що походить із віри й підсилює віру. Наступні елементи можуть прояснити ситуацію. Тут важливо, щоб особи, які розпізнають, були здатними розрізнити духовну і не-духовну втіху. Ця здатність допоможе їм, з одного боку, не робити духовні висновки з не-духовних порухів, і, з другого боку, брати силу, як того бажає Бог, зі справжньої духовної втіхи. Ми повернемося до цього розрізнення при коментуванні наступних правил Ігнатія. [1] Див. Toner, Commentary, 115-16, в якого я взяв термін «не-духовну» і який в своїй праці про розпізнавання духів виразно розрізняє два види втіхи (і спустошення). [2] Gil , Discernimiento , 116. [3] Gil , Discernimiento , 116, зауважує, що ми можемо вибрати якусь активність, яка поєднується з не-духовною втіхою (перебуваючи на природі, слухаючи добру музику, розмовляючи з друзями тощо), і так досвідчити не-духовну втіху. Коли така активність припиняється, то припиняється і не-духовна втіха. Але з духовною втіхою інакше – ми не можемо її «продукувати» чи контролювати своєю активністю, а можемо її отримати тільки як дар Бога. Кожна особа, яка намагається молитися, переживає цю правду. [4] John Clarke , O . C . D ., trans ., St . Therese of Lisieux : Her Last Conversations (Washington , D . C .: ICS Publications , 1977), 60. In the original quote Pauline’s words are italicized and Therese’s words set in roman type. I have removed the italics.
| ||