Дія ворога: послабити рух до Бога  

Оскільки фундаментальний напрямок осіб правила 2 протилежний до напрямку осіб правила 1, то дія двох духів у правилі 2 протилежна до їхньої дії в правилі 1: « У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі ». Особу, яка йде від Бога, ворог заохочує, а добрий дух непокоїть її серце (правило 1). Особу, яка йде до Бога, ворог тепер турбуватиме, а добрий дух заохочуватиме (правило 2). У правилі 2 Ігнатій показує дію двох духів в людині, яка йде до Бога. 

Спочатку дія ворога: « Злому духові у цьому випадку властиво гризти (bite, morder) , засмучувати (sadden, tristar) і встановлювати перешкоди (place obstacles, poner impedimentos) , примушуючи людину непокоїтися (disquieting, inquietando) через фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися поступу». Ігнатій описує звичайний спосіб дії ворога в людях, які йдуть до Бога. Вивчення цих взірців дії полегшить розпізнавання, ми зможемо краще усвідомлювати, розуміти й відкидати такі дії ворога. 

Ігнатій виділяє декілька «знеохочуючих» (discouraging) тактик ворога в людині, яка йде до Бога: «Злому духові у цьому випадку властиво гризти (bite, morder), засмучувати (sadden, tristar) і встановлювати перешкоди (place obstacles, poner impedimentos), примушуючи людину непокоїтися (disquieting, inquietando) через фальшиві причини». Кожній з цих тактик слід приділити увагу. Мета кожної тактики та сама: «спонукаючи зректися поступу» в напрямку до Бога.

«Гризіння, кусання», які непокоять   

У правилі 1 Ігнатій говорить про «гризіння, кусання» добрим духом людей, які йдуть від Бога. Добрий дух діє в таких особах, « викликаючи в них докори сумління та жаль» (biting their consciences) [1]. Це слово означає дію, яка непокоїть (unsettling) і турбує цих людей. У правилі 2 тепер ворог викликає непокояче «гризіння, кусання» в серцях людей, які шукають Бога [2]. Таких людей не легко спокусити до гріха, отож ворог їх цим не спокушає. Його тактика – гризіння, кусання, які збуджують відчуття неспокою, зменшують внутрішній мир і радість від служіння Богові. І така тактика ефективна. Якщо вони – і ми – не усвідомлюють і не розуміють цього, отож не відкидають це «гризіння, кусання», то зменшується енергія « чинити  поступ від доброго до ще кращого». Якщо ми піддамося дії ворога, то виникатимуть наступні проблеми. Ігнатій пише до сестри Терези Рехадей, жінки, щиро відданої Божій любові:

« Ворог терзає Вас двома способами, але не для того, щоб спокусити Вас до гріха і відірвати від Господа, а для того, щоб відвести від більшого служіння Богові й позбавити великого внутрішнього миру. Перший спосіб: подає і навіює Вам фальшиву покору; другий спосіб: вводить Вас у дуже великий страх перед Богом, який сильно атакує і паралізує Вас» [3].

Отож важливо усвідомлювати такі духовні проблеми й уміти на них відповідно відповідати.

Сум

Ворог також викликає сум у тих, які йдуть до Бога. У правилі 1 ми бачили, що в тих, які йдуть від Бога, добрий дух викликає «жаль», а мовою Павла: «чинить спасенне каяття» (2 Кор. 7, 10). Сум, про який Ігнатій пише у правилі 2, це інший сум. Це не природний людський здоровий жаль, який виникає в деякі моменти життя, такі як втрата коханої особи, зміна місця проживання чи праці тощо. Це також не очищувальна темрява в молитві, яку часом Бог дає тим, які близько від Нього, аби збільшити їхню здатність любити. У правилі 2 Ігнатій відмічає різні види суму: сум щодо Бога, щодо молитви, щодо любові до інших в Богові, тобто щодо всього, що впливає на виконання Божої волі. Такий сум зменшує духовну енергію людей, які йому піддаються, і сповільнює їхній шлях до Бога. Як Ігнатій далі говорить сестрі Терезі Рехадей:

«Він постійно наповнює нас смутком, і то так, щоб ми не знали, чому ми сумні. Ми не можемо ревно молитись, не можемо контемплювати, не відчуваємо внутрішнього задоволення і смаку, коли говоримо чи слухаємо побожні речі» [4].

У такому сумі немає нічого здорового. Це також дуже ефективна тактика, і якщо ми її не усвідомимо, не зрозуміємо і не відкинемо, то такий сум зменшить наші духовні сили. Ми втрачатимемо ревність і поступово сповільнюватимемо «рух» до Бога – чого й хоче ворог. Цей вид гнітючого суму (dispiriting sadness), фактично, – один із найвиразніших знаків дії ворога.

Перешкоди

Ігнатій говорить, що потім ворог «встановлює перешкоди» на шляху особи, яка шукає Бога. До прикладу, жінка глибокої віри відчуває Божу любов і нові сили в своєму прагненні відповісти на цю любов. Тепло любові спонукає її планувати нові кроки в служінні Богові, вона починає вводити це в практику. Вона «чинить поступ від доброго до ще кращого». Але в серці пробуджується інший порух. Вона починає бачити труднощі й проблеми, які постануть, якщо вона продовжуватиме йти шляхом духовного поступу. Це спонукає її розглянути свою слабкість. Поступово зростає відчуття, що вона занадто слабка, аби подолати труднощі, що духовна новизна, хоча й приваблива, але не досяжна для неї. Ворог встановлює перешкоди, аби її затримати.

Ігнатій у листі до сестри Терези Рехадей продовжує:

«Загальна тактика ворога щодо початківців, які бажають служити Господові, полягає у тому, щоб чинити перешкоди й труднощі. Це його перша зброя, якою він ранить початківців. Наприклад, підкидає такі думки: „Як ти зможеш усе своє життя прожити в такому покаянні, позбавити себе радості материнства, друзів, матеріального добра, жити в усамітненні, без миру? Хіба немає іншого способу спасти душу без таких зречень?” Він хоче нас переконати, що будемо мати життя, повне ст  раждання, якого ніхто ще не мав» [5].

Виникає ціла літанія питань: Чи я зможу? Чи я зможу? Чи я зможу?... Перешкоди, труднощі, розумові рації одні за одними, що це буде важко… все це веде до того, аби знеохотити побожну особу йти «від доброго до ще кращого».

Саме так діяв ворог у духовному пробудженні Августина, який прагнув очиститися від гріхів і наблизитися до Бога. Він пише: «Мене тримали якісь дрібниці, незначні та беззмістовні, мої старі прив’язання. Вони щипали моє тіло й шепотіли: «Ти звільнишся від нас? З цього моменту ми вже ніколи не будемо разом із тобою, ніколи. З цього моменту ти вже ніколи не зможеш робити ці й інші справи, ніколи». Августин говорить, що ці внутрішні голоси «не давали мені відірватися від них, звільнитися, перескочити через бар’єр на другу сторону, куди Ти мене кликав»» [6].

Ці голоси встановлювали перешкоди на шляху Августина до Бога. Вони його знеохочували й ефективно гальмували на дорозі до Бога. Людина, яка шукає Бога, знову відчує важливу потребу розпізнавання: усвідомити, зрозуміти й відкинути такі порухи, щоби справді «йти вперед».

«Фальшиві причини», які непокоять

Врешті-решт ворог забирає в таких людей мир, примушуючи « непокоїтися через фальшиві причини» тих, які зростають у любові до Бога. Ми вже бачили, що добрий дух використовує «розумову здатність морального осуду», аби вжалити сумління тих, хто далеко від Бога, й повернути їх до Бога. На побожних людей ворог також діє через розум. Але «причини» ворога – це фальшиві причини, і їхня фальш пізніше проявляється в афективних наслідках; вони непокоять побожних людей, відбираючи в них внутрішній мир.

Луція після реколекцій повертається додому. Під час реколекцій вона відчула близьку любов Бога. Пізніше вона написала керівникові реколекцій про те, що переживала, повертаючись додому:

«Коли місяць тому я поверталася з реколекцій, то пережила щось, що залишило в мені великий відбиток. Це справді мене здивувало! Мій розум був у такому помутнінні, що я не могла зрозуміти, що зі мною діється. Я не розуміла, чому я відчула щось погане так швидко після того, як довгий час відчувала тільки щось добре. По дорозі додому я ще раз оцінювала свої реколекції й відчувала, що змарнувала їх, що це була марна трата часу. Я подумала, що може маю великі проблеми, а під час реколекцій була нечесною і не розповіла про них. Оскільки я навіть не знала, що це за «проблема», то виснувала, що, ймовірно, я була нездатна виконати реколекції «добре», бо не була чесною і відкритою. Прийшла думка, що мені не треба марнувати мій і ваш час на реколекції. Коли я подумала, що треба вам подзвонити й сказати це, виникли ще більше перешкоди. Я відчула, що насправді не маю права вас турбувати, окрім того, мої реколекції вже закінчилися. Якщо справа не вирішилася під час реколекцій, то це моя провина» [7].

Розповідь наповнена «фальшивими причинами»: «Я ще раз оцінювала свої реколекції… Я подумала, що може маю великі проблеми… під час реколекцій була нечесною і не розповіла про них». Нездатність Луції знайти якусь серйозну причину не заспокоїла її, а стала наступною «причиною», яка підтверджувала її нездатність добре виконати реколекції: «Оскільки я навіть не знала, що це за «проблема», то виснувала, що, ймовірно, я була нездатна виконати реколекції «добре», бо не була чесною і відкритою». Ще одна «причина» вказує Луції, що не треба розмовляти з керівником про її теперішнє замішання: реколекції закінчилися, і «якщо справа не вирішилася під час реколекцій, то це моя провина». Всі ці «причини» дуже непокоять: «Я не розуміла, чому я відчула щось погане так швидко після того, як довгий час відчувала тільки щось добре». Вражає те, що в процесі цього досвіду всі ці «причини» побожна жінка вважає слушними.

Часом щось подібне діється в серцях побожних людей, які шукають Господа. Вони переглядають свою духовну ситуацію й знаходять одну причину, потім другу, потім наступну, що з ними щось не так… і що їх непокоїть. У таких випадках вони повинні усвідомлювати, що насправді відбувається. Якщо три наступні елементи присутні одночасно, то можемо бути впевнені, що це дія ворога: особи « чин  я ть поступ від доброго до ще кращого» в служінні Богові; «причини» щодо їх духовної ситуації виглядають переконливими для них; із цих причин виникає неспокій, який зменшує їхні афективні сили в наслідуванні Господа. Таким «фальшивим причинам» не можна вірити, їх треба просто відкинути.

У такий спосіб, описаний у правилі 2, ворог шкодить побожній людині. Ще раз нагадую, що ми говоримо про «ворога» в широкому значенні, описаному вище: «батько брехні», наша слабкість, зовнішній вплив, поєднання різних факторів. Вхідним місцем дії ворога можуть бути наші емоційні схильності тривожитися чи смуток, який ми вже переживаємо; неправильне сприйняття подій нашого щоденного життя; нелегкі стосунки з іншими людьми; обтяжливі обставини на роботі чи в родині тощо. У нашій духовній мандрівці важливо усвідомлювати, як ці фактори впливають на нашу духовність.

Поки що правила Ігнатія просто описують тактику ворога. У назві правил він пише, щоб ми усвідомлювали, розуміли й відкидали такі напади ворога. Але ще не говорить, як відкидати ці напади. Про це буде мова у правилах від 5-го по 14-те.