Дія доброго духа: послабити рух від Бога  

Ігнатій пише, що добрий дух діє у таких людях «протилежним чином», ніж ворог. На початку своїх правил Ігнатій наголошує на протилежному характері дії двох духів. Ми бачитимемо цей контраст постійно в наступних правилах, і ця протилежність становитиме основний інструмент в усьому навчанні про розпізнавання; якщо один дух діє одним чином, то слід очікувати, що інший діятиме протилежним чином. Засвоєння цього принципу дуже допоможе застосовувати ці правила до свого життя.

В людях, які йдуть від Бога, добрий дух «викликає докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму» (прим. перекладача: ісп. «punzándoles y remordiéndoles las consciencias por el sindérese de la razón - колючи і кусаючи сумління через докори розуму». Анг. «stinging and biting their consciences through their rational power of moral judgment - колючи і кусаючи сумління через розумову здатність морального осуду»). Ворог підсуває звабливі образи, щоб такий спосіб життя видавався приємним і утверджував її у ньому. Добрий дух діє точно навпаки, «колючи і кусаючи», збуджуючи занепокоєння і пробуджуючи в них потребу духовного відновлення і Бога.

Ця дія доброго духа динамічно показана в молодому Августині:

«Я мучився, я звинувачував себе як ніколи до того, що був обплутаний і скований. Я надіявся, що мої ланцюги можна розірвати раз і назавжди, бо мене тримала лише одна мала річ. А Ти, Господи, ніколи не переставав дивитися в глибину мого серця. У своєму безжалісному милосерді Ти подвоїв мій страх і сором для того, що якщо я ще раз послизнуся і зношені й тонкі частини ланцюга не розірвуться, то отримають нову силу і зв’яжуть мене ще міцніше» (175).

Августин ясно розуміє, що його внутрішнє страждання – це дія Бога в ньому. Бог діє в ньому з «безжалісним милосердям», використовуючи такий спосіб, що «подвоїв страх і сором», щоб Августин не утвердився в гріхах, яких припускався довгі роки. Страждання, біль, внутрішня подвоєна ломка підсилюють в Августина тугу за визволенням, яке приготовляє момент повернення до Бога. Добрий дух тепер потужно діє в Августині.

Якщо ворог діє через уяву таких осіб, то добрий дух дія через їхнє сумління. І добрий дух діє на їхню совість через їхню розумову здатність морального осуду  [1], пробуджуючи в них правильне розуміння їхнього нещасливого стану з супроводжуючим відчуттям внутрішнього страждання. Такі люди починають задаватися питаннями: Чи я справді щасливий? Чи я можу далі жити з такою внутрішньою пусткою? Чи життя не означає щось більше від цього? Чому я кривджу тих, які мене люблять і потребують? У глибині серця я відчуваю тугу за повнотою, яку не можу знайти в цьому житті; чому я не шукаю її, якщо її можна знайти? Наприкінці життя, дивлячись назад, я відчую радість? Такі порухи – це дія доброго духа, який збуджує «добрий жаль», який «чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба» (2 Кор. 7, 10).

Ми говоримо, і це правда, що наш Бог – Бог миру. Але наш Бог, понад усе, – Бог любові, Бог, який так нас любить, що навіть не залишить тоді, коли ми звично й рішуче відвертаємося від Нього. У таких випадках ворог намагається пробудити в нас відчуття задоволення, а добрий дух не залишає таку особу в мирі. Мудрість правила Ігнатія очевидна: аби точно розпізнати, який дух діє в людині, потрібно ідентифікувати фундаментальний напрямок її духовного життя.

Мабуть найбагатше буквальне вираження дії доброго духа знаходимо в прекрасній поемі Франциска Томпсона «Небесний гончак». Уся поема – це опис саме цієї безжалісної дії доброго духа на людське серце, аби воно піддалося й відкрилося на зцілення: « Зрештою, це мій смуток, Тінь Його руки, ніжно протягнутої?» Коли люди, які жили без Бога, починають бачити, що їхній «смуток», їхнє болюче відчуття порожнечі й поразки в житті не означає відкинення Богом, а є найпевнішим знаком, що Бог ніколи не переставав їх любити й кликати до Себе, то щось насправді чудове відбувається у них всередині. Вони починають бачити, що їхній «смуток» був нічим іншим як «тінню Його руки, ніжно протягнутої». Відчути дію цієї любові в собі або допомогти комусь зануритися у цей «смуток», аби відчути любов, – це знайти Бога, який любить своїх дітей з незламною вірністю.

Отож, у такий спосіб обидва духи діють в людині, яка віддаляється від Бога. В ній ворог збуджує образи задоволення й приємностей, аби утвердити її в актуальній духовній ситуації. Добрий дух, навпаки, діє на сумління, збуджуючи відчуття незадоволення, аби спонукати людину змінити свою духовну ситуацію, аби вона повернулася до Бога. Як ці два духи діятимуть на людину, яка рішуче йде до Бога? Або ширше – як вони діятимуть на людину, яка щиро шукає Бога і його любов? Про це говорить наступне правило.