ПЕРЕДМОВА 

Ігнатій Лойола. Навіть сьогодні до нього рідко ставляться нейтрально чи байдуже. З тих пір, як він з’явився на сцені християнства, багато людей вважали його своїм товаришем або ворогом. Навіть у Церкві, яка його канонізувала, деяким людям важко вимовити його ім’я, бо вони ставляться до нього підозріло. Незважаючи на це, він викликає захоплення і пошану – хоча часом і неохоче – у більшості людей, які хоч щось знають про його надзвичайні досягнення. 

Ім’я «Ігнатій Лойола» збуджує в уяві різні образи: засновник контроверсійного Ордену Єзуїтів, членів якого часом називають «спецназом папи»; батько передової гвардії контрреформації, який нібито вчив, що мета виправдовує засоби; перший «Чорний Папа», який проголошував, що на землі не зобов’язаний слухати нікого, крім папи, і вчив своїх послідовників сліпому послуху понтифіку. Для багатьох людей слово «єзуїт» є синонімом казуїстики, лукавства, інтриг. Чи це не образ Ігнатія Лойоли стоїть за портретом ганебного Великого Інквізитора в Братах Карамазових Достоєвського і за портретом сумнівного Єзуїта в Чумі Камю? 

Сучасні коментатори – які ближче до правди – часто змальовують Ігнатія придворним, джентльменом і солдатом. Після глибокого релігійного навернення він став блукаючим прочанином ради Христа й осягнув героїчну святість. З апостольських мотивів «допомагати душам» він вирішив учитися й стати священником. Він зібрав групу товаришів у Христі, заснував відому релігійну спільноту, створював колегіуми, університети, благодійні заклади і завжди займався душпастирською працею. Він слідкував за розлогою місіонерською мережею й виконував делікатні дипломатичні завдання. Окрім того, він написав дуже впливові Духовні Вправи, Конституції Товариства Ісуса і тисячі листів, які свідчать про його далекосяжні соціополітичні плани. Бути з тринітарним Христом і служити Церкві – так можна підсумувати мету цього різностороннього святого. 

Його Духовні Вправи змінили історію духовності з XVI ст. і аж до наших днів. Багато хто ще й досі вважає цей класичний твір покроковою книгою рецептів, яка вчить зречення власної волі й волюнтаризму, який осягається технічними засобами, і прагматичною духовністю, зосередженою майже виключно на практичних результатах. Фактично, дехто стверджує, що ці Вправи вчать лише суто дискурсивних, обмежених уявою, і механічних методів молитви, які підходять тільки початківцям, але становлять перешкоду для глибших, більш містичних рівнів молитви. 

Те, що перші серйозні атаки на Вправи були спрямовані на їх передбачуваний надмірний наголос на містичному вимірі молитві, значно спростовує спотворену картину. Останні дослідження показали, що ці Вправи містять не менше, ніж двадцять різних способів молитви, і основна динаміка кожного дня Вправ – поступове поглиблення і спрощення молитви. У перші роки існування Товариства Ісуса багато людей, які виконали ці Вправи, пізніше вступили до споглядальних орденів. Перша криза в новонародженому Товаристві Ісуса виникла тому, що багато єзуїтів вимагали більше часу для молитви, а Ігнатій рішуче відмовив. Якщо духовність і містику самого Ігнатія застосувати як герменевтичний ключ до Вправ, то їхній містичний вимір очевидний. 

Кількома словами: ігнатіянські Вправи можуть вивести особу майже на кожний рівень духовного розвитку у щораз глибших сферах духовного життя – навіть до містичного рівня. Їхня багата іконічна духовність і містика, яка втілюється у життя, знаходить Бога в усьому і все в Богові. Вона ніколи не розділяє любов до Бога, до ближнього і до світу. Це духовність і містика радості в світі, духовність Пасхи, яка любить землю тому, що триєдиний Бог її створює, відкупляє, любить і змінює. Ігнатіянська тринітарна і христоцентрична духовність і містика заснувала спільноту любові для ефективного апостольського служіння, яке охоплює соціальний і політичний виміри. 

Читаючи Автобіографію Ігнатія, відкриваємо, що його перше знайомство з духовним розпізнаванням відбулося майже одночасно з його релігійним наверненням. Його фундаментальний духовний досвід на березі Кардонеру в Манресі, Іспанія, зробив його новою людиною з новим розумінням справ віри й навчання. В маленькій каплиці в Лясторта, біля Рима, він мав видіння, у якому Вічний Отець помістив його біля свого Сина, який несе хрест. Отець промовив просто до серця Ігнатія: «Я буду прихильним до вас у Римі», і «Я хочу, щоб Ти, мій Сину, взяв його своїм слугою». Тоді Христос сказав Ігнатію: «Я хочу, щоб ти служив нам». Благодать Лясторти підтвердила тринітарність, христоцентричне служіння Ігнатія і церковну містику. Автобіографія також свідчить про інший драматичний містичний досвід, включно з розвитком містичної здатності духовного розпізнавання. 

Інший важливий твір, Духовний Щоденник, мабуть найвідоміша праця про тринітарну і христоцентричну містику, будь-коли написана. Він містить дивовижні записи про глибоку містичну єдність Ігнатія з кожною Особою Пресвятої Тройці, з Божественною Сутністю, з Боголюдиною і з Марією. Містичні сльози, тринітарні видіння та просвічення, різні види ідіом, глибокі містичні втіхи, містичні порухи, досвід шанобливої любові, містичний спочинок і мелодійні внутрішні голоси пронизують цей короткий текст. Цей досвід допомагав йому розпізнавати різні духи і спонукав відкривати Божу волю в своєму житті. 

Апостольські успіхи Ігнатія і єзуїтів, починаючи від його часів і аж до сьогоднішнього дня, здається, відсунули на задній план важливість його містики, якої він ніколи не шукав для себе самого, а, головно, для того, щоб вміти навчати розпізнати Божу волю й прийняти її. Підтвердженням цього є те, що майже сім тисяч листів він закінчив словами: «Нехай наш Господь Христос допоможе всім нам своєю щедрою благодаттю, щоб ми могли пізнати його святу волю й досконало її виконати». Апостольський успіх також часто закривав головне значення духовного розпізнавання в духовності й містиці Ігнатія. Властиве розуміння його правил духовного розпізнавання вимагає розуміння його життя як пошуків і виконання Божої волі. 

Колись я назвав Ігнатія «містиком настроїв і думок». Це дуже спрощена оцінка святого, який брав до уваги майже все, що впливає на життя й рішення християнина: Святий Дух, добрі й злі духи, розумова й волітивна структура людини, уява, пам’ять, емоції, грішна й зіпсута природа, їжа, пори дня й навіть року. 

Духовне розпізнавання не є чимось новим у юдеохристиянській традиції. Біблійні тексти ясно показують, що Бог наставляє справедливу людину. Адам і Єва на важкому досвіді пізнали, що кожного можна звести великими обіцянками. Єремія добре розумів непостійність людського серця. Бог учив євреїв, як розпізнавати справжніх і фальшивих пророків. 

Рання християнська спільнота також знала, що треба розпізнавати й перевіряти те, що на неї впливає. Св. Павло розумів, що спільнота тільки в Святому Духові може відрізнити справжні пророцтва від фальшивих, як і харизматичні феномени. Навіть лідери повинні пройти перевірку у Святому Духові, бо вони часом можуть бути «фальшивими і облудними робітниками». «Плотські справи» виразно походили від злого духа, а плоди Святого Духа говорили самі за себе. «Немає закону» проти любові, радості, миру, терпіння, доброти, самоконтролю й добра. 

Перших християн напоумлювали йти за Святим Духом, жити в Святому Духові й дати Святому Духові вести себе. Святий Дух міг молитися в них, вчинити їх здатними сказати «Авва, Отче» і «Ісус – Господь». Святий Дух давав їм силу розпізнавати Божі таїни і приховану мудрість: самого Христа, норму всякого розпізнавання, саму «втіху Ізраїля». 

Ранньохристиянський богослов Оріген учив, що думки можуть походити від Бога, ангелів, чортів чи самої людини. Багато Отців Церкви після нього радили приділяти особливу увагу думкам, які виходять із серця, і думкам, які входять у серце, ретельно вивчаючи їхні сліди. З часом духовне розпізнавання включило в себе ретельне вивчення усіх факторів, які впливають на християнське життя, особливо на рішення й вибори. Афективні стани втіхи й спустошення, процеси мислення, думки, уяву, фантазію, мрії, видіння, висловлювання і тому подібне слід піддати вивченню: вони походять від Бога, ангелів, чортів чи лише від нас самих? Один із найбільш цитованих апокрифічних висловів, який приписують Ісусові: «Стань кмітливим міняйлом», зосередженим на здатності відрізнити золото від неблагородних металів, тобто на духовному розпізнаванні. 

Наголос Ігнатія на розторопній любові може бути знаком якості для його духовності й містики. Він є образом цього «кмітливого міняйли», якого дуже шанує християнська традиція. Яким би глибоким не був релігійний досвід Ігнатія, він завжди піддавав його розпізнаванню, критичній рефлексії й згідності з християнською доктриною.  

Карл Ранер, відомий німецький богослов і шанувальник св. Ігнатія, стверджував, що його відносно короткі правила духовного розпізнавання подавали практичний і формальний систематичний метод розпізнавання Божої волі для конкретної людини. Він також вважав ці правила першою і єдиною спробою в історії християнської духовності створити такий систематичний метод. Перші єзуїти, фахівці в християнській духовності, говорили, що правила духовного розпізнавання Ігнатія містять «багато нового й досі незнаного». 

Ці правила представляють формальну збірку ідей і відповідей, які виникли і справдилися в духовному житті й душпастирському досвіді Ігнатія. Але Ігнатій, безумовно, нічого не знав про традицію духовного розпізнавання. Як свідчать його Автобіографія і Духовний Щоденник, він вчився виключно на власному досвіді. Схематичність, стисла кодифікація і внутрішня структура його правил – це внесок до надбань християнської духовності, який ніхто не зробив ні до нього, ні після нього. Вони унікальні. 

Карл Ранер вважав, що окрім історії християнського віровчення є ще історія християнської святості. Святі втілюють способи автентичного християнського життя у свої історичні епохи, і Ранер так само сприймав Ігнатія. Але Ранер також відкрив, що Ігнатій пояснив і кодифікував надприродну логіку святих. Він вважав, що Ігнатій для Церкви має таке значення, як Аристотель для філософії. Завдяки Аристотелеві логіка стала першою філософською дисципліною; завдяки Ігнатію логіка суттєвих виборів і духовного розпізнавання стала дисципліною святих. 

Але Ранер говорив про Ігнатія більше як про майстра стислості, а не ясності. Стисла простота і часом неточні слова цих правил духовного розпізнавання можуть ввести в оману. Тільки через присвоєння духу Ігнатія, який прагне пізнати Христа глибше, любити Його гарячіше і наслідувати Його вірніше, а також через дуже уважне читання тексту, починаємо розуміти духовну глибину правил цього титана містики. 

Зацікавлення ігнатіянською духовністю і містикою, особливо духовним розпізнаванням, пробудилося в часи ІІ Ватиканського Собору. Про ці правила можна знайти ґрунтовні й вагомі праці, які будуть великою допомогою науковцям, але не пересічним людям. Також можна знайти популярні, поверхневі праці, які не віддають належного ні самому Ігнатію, ні його правилам, і від яких немає користі читачам. 

Прозорий текст, ретельне читання правил, вміле представлення матеріалу, допоміжні умоглядні цитати і вдалі приклади отця Тімоті Галлагера – все це пройшло довгий шлях, аби виправити ситуацію. Його книжка представляє правила духовного розпізнавання для «Першого Тижня» відносно повно і достатньо просто з огляду на стиль і зміст, так що пересічний християнин зможе її зрозуміти. 

Зрозуміло, що не існує книжки, яка би вичерпно пояснила ці правила. Але отець Галлагер ґрунтовно виконує бажання Ігнатія: щоб християни доброї волі – без огляду на духовний досвід – могли «відчувати і розуміти, принаймні до певної міри, різні порухи, викликані в душі: добрі, щоб їх прийняти, і погані, щоб їх відкинути». Даючи ясне розуміння ігнатіянських засад і вміло накладаючи їх на буденне життя, отець Галлагер задовольняє нагальні потреби реколекціоністів, реколектантів, студентів духовного богослов’я й тих, які зацікавлені розвивати своє духовне життя. Я не знаю іншої книжки, яка би приносила таку користь. 

Харві Д. Еган S.J. 

Професор Систематичного і Містичного Богослов’я 

Бостонський Коледж 

<< Previous    1  [2]  3  4  5  ...9    Next >>