Відвага духовного усвідомлення

Розгляд такого усвідомлення \ відчування веде нас до питання, фундаментального для всього розпізнавання духів і для духовного життя взагалі: чому духовне усвідомлення \ відчування таке важке? Чому ми не сприймаємо духовних порухів у наших серцях більше? Чому дуже часто ми спонтанно схильні жити «зовні» більше, ніж «всередині», що якщо не зробимо виразних зусиль усвідомлення \ відчування, то не осягнемо його? І чому такі зусилля так багато від нас вимагають? Чому вони такі важкі у щоденному житті? Оскільки внутрішнє духовне усвідомлення \ відчування – необхідна точка для входу в розпізнавання, то ця проблема вимагає більшої уваги, якщо хочемо ефективно розпізнавати духів. Спроба відповісти на це питання спонукає нас краще оцінити те, що залучене до такого духовного усвідомлення \ відчування.

Будь-який відповідний підхід до цього питання повинен розглядати багато вимірів людської особи, яка шукає такого усвідомлення \ відчування. Перше, що потрібно: знання в царині розпізнавання. Йоан Кассіан (V ст.) стверджує, що в духовній боротьбі всі зустрічаються в особливий спосіб із духовними порухами серця й усвідомленням їх:

«Хоча причини цих пристрастей, як тільки вони пояснені старшими, всі визнають, але перед тим, як їх виявлять у собі, хоча вони всім шкодять і присутні в кожній людині, про них не знають» [1].

Це саме можна сказати про внутрішній духовний світ афективних порухів і думок, які їх викликають або походять із них. Вони є в кожній людині. Всі ми піддані їм. Але без потрібного навчання ми маємо тільки загальне і туманне відчуття про їх існування в нас. Оскільки ми точно не знаємо, на що слід звертати увагу «всередині», то нам дуже важко дається «усвідомлення \ відчування». І це навчання Ігнатій з унікальною практичною ясністю подає в правилах розпізнавання духів.

Наступну причину підказало вчення томістів про різницю між тим, що дає задоволення на рівні чуттів, і тим, що дає задоволення на рівні інтелекту. Те, що вважаємо добрим для чуттів, більш видиме, відчутніше й очевидніше від того, що вважаємо добрим в інтелектуальному й духовному вимірах. Як наслідок: нас легко витягнути «назовні» – до того, що можуть сприйняти наші відчуття, в той час, як потрібно більше зусиль, щоб увійти в менш відчутний світ «всередині» [2].

Жуль Тонер, роздумуючи про духовне усвідомлення \ відчування, вказує на додаткові фактори, які перешкоджають бути «всередині»: людська гріховність, обман злого духа, труднощі в зосередженні; все це «спонукає розум безцільно блукати, реагуючи на будь-який наявний стимул». І:

«Навіть коли ми зосередимося на внутрішніх порухах розуму й серця, то вони такі різноманітні та рухливі, так складно поєднані в швидкому потоці, що відділити в цьому потоці один порух і сприймати його дуже важко, хіба що він дуже інтенсивний і тривалий» [3].

Хто з нас не впізнає цю правду щоденного життя? Це нелегке завдання: розплутувати незліченні нитки в килимі щоденного афективного і рефлективного життя. Різноманітність порухів, швидкість і різні рівні усвідомлення ускладнюють це завдання. «Усвідомлення \ відчування» не може бути чимось звичним.

Також багато сказано про вплив сучасної культури на зменшення внутрішнього усвідомлення \ відчування. Світ Торо, який «живе дуже швидко», сьогодні живе ще швидше. Електронні гаджети, які завойовують вільний час, продовжують поширюватися: портативні телевізори, смартфони, інтернет тощо. Секуляризований світогляд ставить під сумнів віру й саме існування внутрішнього духовного життя. Відповідно, важливість помічати різні духовні порухи в серці просто не визнається.

І хоча ці сучасні фактори, безперечно, збільшують труднощі в осягненні внутрішнього усвідомлення, але вони самі – це вираження і наслідок глибшого опору жити «всередині», опору, який існує в серці всієї боротьби. Блез Паскаль влучно говорить про цей глибокий опір в своєму описі відволікання, який вже став класичним твердженням: «Я часто говорю, що єдина причина нещастя в тому, що людина не знає, як спокійно перебувати в своїй кімнаті» [4]. Відволікання, як пояснює Паскаль, – це втеча від своїх обмежень. Оскільки для того, щоб жити свідомо «всередині», потрібно зустрітися зі своїми обмеженнями, то легше, хоча в кінцевому підсумку це не задовольняє, жити «зовні», відволікати свою свідомість зовнішнім. Сучасні технології тільки пропонують нові засоби для здійснення старої тактики відволікання. Сьогодні ми стали справді «віртуозами відволікання» [5].

Потрібно визнати, що жити «всередині» означає зустрітися зі значною кількістю людських обмежень. Ми онтологічно обмежені як можливі, скінченні буття. Біблійна теологія Буття 3 говорить, що ми носимо в собі історичну рану, яка вражає повноту нашої людської істоти. Окрім того, нам важко зустрітися з ранами, які психологічно акумулюються упродовж нашого життя. Хоча ми знаємо про Боже милосердя, але моральна слабкість залишається незручністю, і щось подібне можна сказати про нашу духовну боротьбу взагалі. З цим важко зустрітися навіть в аспектах, які ми розуміємо і приймаємо.

Якщо до цього великого опору додамо інші фактори, про які вже говорилося: потребу знань в царині духовного усвідомлення, невідчутність внутрішніх порухів, їхню складність і швидкість, то ясно зрозуміємо силу, яка відволікає наше усвідомлення назовні, і чому ми так охоче відволікаємося. І тільки коли досвідчимо правду, що «світло сяє в темряві» (Йо. 1, 5), і що бути «всередині» означає зустрітися з самим собою, з любов’ю і зціленням нашого Господа, тоді опір починає зменшуватися.

Стійка хоробрість прийняти цей виклик уможливлює розпізнавання духів, і Ігнатій заохочує нас розуміти це від початку, з самої назви правил. Це перший і основний вибір, який слід зробити, як це зробив Ігнатій, щоби могти розпізнавати порухи серця. І, як показує досвід, вибір жити «всередині» змінює все в духовному житті й відчиняє нові двері до Господа.

[3]  Jules Toner, A Commentary on Saint Ignatius’ Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1982), 41-42. В іншому місці Тонер пише: “Для багатьох людей те, що відбувається у їхній свідомості, це, переважно, як сказав Вільям Джеймс, ‘бум, гудніння, замішаність’” (“Discernment in the Spiritual Exercises,” A New Introduction to the Spiritual Exercises of St. Ignatius, John Dister, ed. [Collegeville, Minn.: Liturgical Press, 1993], 66). Жуліан Грін також пише: “Те, що відбувається у мозку упродовж однієї хвилини, можна би було записати, якщо для цього буде достатньо часу. Але насправді для цього не вистарчить паперу, і також – як можна прослідкувати за бігом безчисленних і швидких ідей?” (Diary, trans. Anna Green, selected Kurt Wolft [New York: Harcourt, Brace & World, Inc., 1964], 118-19). 

[4] Blaise Pascal, Pensees (Harmondsworth: Penguin Books, 1984), no. 136, p. 67.