Ігнатій Лойола
Всі люди, які випередили нас на дорозі віри, досвідчували такі порухи серця, і, як і ми, повинні були робити вибір, відповідаючи на ці порухи, – прийняти або відкинути їх. Починаючи від досвіду перших людей, описаного в Книзі Буття, потім – на сторінках Старого й Нового Завітів ми знаходимо людей, які повинні були розпізнавати – це дія Бога чи ні. Упродовж століть святі допомагали заангажованим людям зрозуміти й відповісти на порухи серця: Оріген, Антоній Єгипетський, Августин, Йоан Кассіян, Бернард з Клерво, Катерина Сієнська – це лише кілька імен [1]. Але серед них вирізняється одна людина: Ігнатій Лойола (1491-1556), духовний керівник, навчанням якого про духовне розпізнавання займатиметься ця книжка. Як ми побачимо, він сам на основі свого досвіду знайшов практичну мову для вираження цих протилежних порухів у серці й учив ефективно на них відповідати. Внутрішнє життя Ігнатія характеризувалося багатою афективністю і неабияким духовним самоусвідомленням. Посилань на його сильне духовне самоусвідомлення дуже багато в творах тих, які знали його особисто й стали класиками ігнатіянської традиції. Єронім Надаль, один із найближчих друзів Ігнатія, стверджує, що Ігнатій мав особливу благодать «бачити і споглядати в усіх речах, діях і розмовах присутність Бога і любов до духовних справ, залишаючись контемплятивним навіть в дії» [2]. Багато людей свідчили це саме [3]. У своєму житті й творах, як і за словами свідків, Ігнатій з’являється як особа, глибоко настроєна на духовні порухи в своєму серці, чуйна до них і обережна у розрізненні – що в них від Бога, а що не від Бога. Для Ігнатія таке духовне усвідомлення було надзвичайно важливим, він пильно підтримував його щоденно годинами; воно було основою його духовного життя й творчості. Таке усвідомлення контрастних духовних порухів серця, поєднане з зусиллям зрозуміти й мудро відповісти на них, відоме як розпізнавання духів (discernment of spirits), є предметом цієї книжки. «Розпізнавання» у даному значенні означає процес розрізнення однієї речі від іншої або однієї ідеї від іншої. «Розпізнати» (discern) (від латинського discernere – розділити речі за їхніми якостями, розрізнити одну річ від іншої) – ідентифікувати одну духовну дійсність як відмінну від іншої [4]. Вираз духів (of spirits) описує, що потрібно розпізнати, тобто які духовні дійсності слід розрізнити одну від одної. Слово духи, яке Ігнатій вживає у цьому контексті, позначає афективні порухи в серці: радість, сум, надію, страх, мир, турботу й інші почуття, і також пов’язані з ними думки, які впливають на наше життя вірою і на наш поступ на шляху до Бога. Тут ми можемо сказати, що для Ігнатія розпізнавання духів описує процес, за допомогою якого ми розрізняємо різні види духовних порухів у своїх серцях, ідентифікуючи їх з впливом Бога або чиїмось іншим впливом, аби перші прийняти, а другі відкинути [5]. Ця книжка пояснює, ілюструє і пристосовує «розпізнавання духів» до звичайного, повсякденного духовного досвіду людей, які цим займаються. Нашим основним текстом із творчості Ігнатія будуть правила для розпізнавання духів, які він включив до своїх Духовних Вправ [6]. Ці правила – це найчіткіше і найконкретніше вчення про розпізнавання духів, яке є в нашій духовній традиції. Грін пише про практику розпізнаванн духів: «Класичним
джерелом є Правила Розпізнавання Духів в Духовних Вправах
св. Ігнатія Лойоли. Навіть сьогодні ці правила, написані 450
років тому, становлять церковне канонічне locus про
розпізнавання. Що св. Августин дав стосовно проблеми зла, чи
св. Тереза Авільська і св. Йоан від Хреста дали стосовно
феноменології молитви, св. Ігнатій, з Божою благодаттю, дав
стосовно мистецтва розпізнавання»
[7] [1] Cf. Sr. Innocentia Richards, trans., Discernment of Spirits (Collegeville, Minn.: Liturgical Press, 1970), the English translation of the article “Discernement des Esprits” by Jacques Guillet et al., in the Dictionnaire de Spirituality Ascetique et Mystique, III, cols. 1222-91. [2] Quoted in Joseph de Guibert, The Jesuits: Their Spiritual Doctrine and Practice. A Historical Study (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1986), 45 [3] Педро Рібаденейра пише: «Неймовірно, як легко наш Отець міг зосередитися в розпал активної праці, маючи в своєму розпорядженні й під рукою, так би мовити, духа відданості й потоки сліз» (там само, 45). Дієго Лайнез додає, що Ігнатій «так піклувався своїм сумлінням, що кожного дня порівнював тиждень із тижнем, місяць із місяцем, день із днем, шукаючи щоденного поступу» (там само, 39-40). Луїс Гонзальвез да Камара описує стан Ігнатія в його останні роки життя: «Він постійно зростав у побожності, тобто в здатності знайти Бога, і тепер більше, ніж коли-небудь раніше. У будь-який час і будь-якої години, коли він хотів знайти Бога, то знаходив Його» (там само, 41). Повний опис життя й особовості Ігнатія виходить за рамки цієї книжки, зосередженої в основному на одному аспекті його духовного навчання. Ці деталі можна знайти в його численних біографіях, серед яких Candido de Dalmases, Ignatius of Loyola, Founder of the Jesuits: His Life and Work (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1985); Jose Ignacio Tellechea Idigoras, Ignatius of Loyola: The Pilgrim Saint (Chicago: Loyola University Press, 1994). [4] Про значення слова “розпізнавання” див. також Thomas Green, S.J., Weeds among the Wheat. Discernment: Where Prayer & Action Meet (Notre Dame, Ind.: Ave Maria Press, 1984), 22 . [5] Розпізнавання духів – це не єдиний вид розпізнавання духовних справ. Мануель Руіс Хурадо перераховує додаткові види духовного розпізнавання: розпізнавання "знаків часу", груп і церковних рухів, харизматичних феноменів, справжнього розуміння Церкви, розпізнавання у спільноті й розпізнавання власного покликання. Див. El discernimiento espiritual: Teologia. Historia. Practica (Madrid: BAC, 1994), IX-XI. Jules Toner (A Commentary on Saint Ignatius’ Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice [St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1982], 12-15) розмежовує розпізнавання духів і розпізнавання волі Бога. У цій книжці я зосереджуюся виключно на розпізнаванні духів, тобто на розрізненні порухів наших сердець – тих, які походять від Бога, і тих, які походять не від Бога, і як на них відповідати. Класичний, з XVIIIст., автор, Джованні Баттіста Скарамеллі ТІ, писав про розпізнавання духів: «Під «духом» ми розуміємо імпульс, порух чи внутрішню спонуку своєї душі до чогось особливого» (Dottrina di S Giovanni della Croce e Discerniment degli spiriti [Rome: Pia Societa S. Paolo, 1946], 230;). [6] Пункти 313-327, правила розпізнавання для Першого Тижня. Книжка Духовні Вправи – скорочено ДВ. [7] Green, Weeds among the Wheat, 14.
Toner (Commentary, xvi) пише, що “правила
св. Ігнатія Лойоли пережили століття й довели, що
вони – найповніша і практично корисна збірка вказівок про
розпізнавання духів, будь-коли
написана”.
| ||
