Людина опускає молитву, контакт з Богом послаблюється, контакт зі злим духом підсилюється 

Я почала помічати, що брати й сестри в спільноті почали змінюватися, їхня поведінка і слова почали мене дразнити й виводити з себе. Я почала помічати їхні помилки й обмеження, і навіть гріхи. Я згіршувалася ними. 

Відкрилися очі й почала бачити зло. Фальшива ілюмінація, розрізнення добра і зла, як Єва в раю 

[322] Правило дев’яте. Існують три основні причини, що викликають у нас відчуття спустошення. 

По-перше, буваємо байдужими, лінивими чи недбалими у тому, що стосується духовних вправ; відтак духовна втіха залишає нас із нашої ж вини. 

По-друге, спустошення є випробуванням: чого ми варті і як далеко можемо просунутися у служінні Богові та Його прославі, позбавлені щедрих утіх і великих ласк. 

По-третє, спустошення допомагає нам набути істинного пізнання і розуміння, а також внутрішнє усвідомлення того, що не можемо самі осягнути чи зберегти велику побожність, сильну любов, сльози або будь-яку іншу духовну втіху, бо все це – дар і ласка від Господа Бога; і щоб ми не вили собі гніздо в оселі іншого, вивищуючись розумом і відтак сягаючи гордости чи марнославства та приписуючи собі побожність чи інші наслідки духовної втіхи. 

Почала робити їм зауваження. Але вони не звертали на це уваги – далі грішили.

Євангелізаторка бачить скалку в чужому оці й не бачить поліна в своєму оці

[321] Правило восьме. Той, хто відчуває спустошення, має намагатися зберігати терпіння, опираючись у такий спосіб нападові, якого зазнає, і пам’ятати, що невдовзі втіха до нього повернеться, якщо у боротьбі зі спустошенням докладатиме зусиль, описаних у шостому правилі.

Під час зустрічей спільноти я постійно оцінювала інших, внаслідок чого відчувала неспокій, незадоволення, заздрість, що хтось живе краще від мене.

[333] Правило п’яте. Слід прискіпливо стежити за перебігом своїх думок, і якщо початок, середина та кінець у них цілковито добрі і спрямовані виключно на добро, то це ознака доброго ангела.  

Та якщо перебіг думок, навіяних духом, провадить в кінці до чогось злого, або відволікає нас, або є не таким добрим, як той, що його душа мала намір здійснити попередньо, або якщо послаблює, непокоїть чи зворохоблює душу, позбавляючи її миру, тиші і супокою, які були їй властиві раніше, то все це виразно свідчить про те, що такі думки походять від злого духа, ворога нашого поступу і вічного спасіння. 

Я помалу відходила від спільноти і від родини, зачинялася в собі, переживала пустку й безнадію. 

Не залишати спільноту 

[317] Правило четверте. Про духовне спустошення. Спустошенням називаємо все протилежне втісі, описаній у третьому правилі, приміром, затьмарення душі, душевне сум’яття, потяг до речей низьких та земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус; все це схиляє до зневіри, браку надії і любови. 

Людина відтак стає бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа. Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення. 

[318] Правило п’яте. Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін; натомість треба залишатися твердим і непохитним у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення або тоді, коли попередньо відчували втіху.  

Бо якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення.