Види криз  

Неможливо виокремити всі види криз. В головних рисах опишу лише головні. Читачі можуть знайти й інші кризи. Цей нарис криз поширить горизонт нашого бачення на дійсність кризи. 

                 1. Криза «священного» 

Її ще називають богословською кризою. У чому вона полягає? Її можна переживати двома способами: 

а) Ми є людьми, які щодня торкаються до чогось «священного». Живу під одним дахом з Євхаристичним Ісусом. Щодня служу месу, Таїнства. Щодня молюся перед кивотом. І це може стати для мене звичайною буденністю. Якщо раптом усвідомлюю, що тут реально присутній Ісус Христос, то з тривогою питаю, як воно могло збуденіти, як міг збуденіти Бог і Його справи. З цього може вирости криза – перша форма кризи «священного». 

б) Звертаю увагу на те, що в світі є багато крадіжок у святинях, профанації Євхаристії чи святих реліквій, сатаністських вибриків, вульгарних нападок в офісах, на вулиці, в пресі на релігійні цінності. Задаю собі питання: «Де є наш Бог? Чи Він цього не бачить і не чує? А якщо бачить і чує, то чому не реагує? Чому не заступається за своїми вірними?» 

                 2. Етична криза 

В цю кризу мене вводить гріх, який можу переживати двома способами: 

а) Гріх як один гнітючий епізод; наприклад, великий обман, велика крадіжка, сексуальний гріх. І не впізнаю себе. Кажу: це неможливо, аби я поповнив такий важкий гріх. Достатньо одного великого гріха, який валить мене на землю; входжу в кризу. 

б) Низка послідовних гріхів. Біблійним прикладом етичної кризи є Давид (пор. 2 Сам 11, 2 – 12, 23). Побачив вродливу жінку і захотів її. З’являється гріх у сфері думки, пожадання, відносно невеликий гріх у відношенні до наступних. Далі сексуальний гріх з цією жінкою. Потім ще більший – вбивство чоловіка цієї жінки. Кожний наступний гріх є більшим від попереднього. І цей ланцюг гріхів треба перервати. Приходить пророк Натан, в Давида пробуджується сумління і свідомість свого падіння. 

                 3. Інституційна криза 

Кожний з нас має зв’язки з якоюсь інституцією: Церква, єпархія, орден, семінарія, місце праці, політична партія, суспільна організація тощо. Якщо ця інституція переживає кризу, то вона торкається також і мене. 

                 4. Криза тотожності 

Народжується з невміння відповісти на питання: 

-         ким я є? ким я є як людина, священик, студент, працівник, монах тощо? 

-         якою є моя ідентичність священика, ченця, як бути сьогодні священиком, якщо духовних осіб сьогодні опльовують, не розуміють, якщо їхній авторитет дуже низький? Криза священицької ідентичності об’являється ще й такими думками: я не знав, що священство вимагає так багато, не знав, у що входжу. 

                 5. Криза постав 

Народжується з невміння відповісти на питання: яку прийняти поставу: 

-         щодо людей Церкви; 

-         щодо різних інституцій, партій, груп, спільнот, товариств; 

-         щодо змін; 

-         щодо секуляризованого світу; 

-         щодо шукаючих Бога поза Церквою. 

                 6. Криза місії 

Народжується з невміння відповісти на питання: 

-         що маю сьогодні робити? 

-         які справи розпочати, а які залишити? 

-         від чого мушу відмовитись? 

-         за якими новими викликами піти? 

-         як відчинитися на те нове, що несе з собою світ? 

-         як відважно шукати, не ігноруючи минулого, шляхів, якими треба йти сьогодні, завтра? 

-         що робити, аби не закостеніти в структурах, нормах, засновках і правилах минулого? 

                 7. Криза покликань і криза покликання 

Криза покликань – дійсність, яка дійшла й до нас, про яку починають говорити в Польщі. Від жовтня 1987 року до жовтня 1991 року кількість семінаристів зменшилась на тисячу. Це зменшення на 13 відсотків. Великої проблеми ще нема, але початки кризи починаються. 

В такій ситуації треба замислюватись не тільки над зовнішніми причинами кризи, але ставити питання про ясність нашої місії, нашого свідчення, і також про те, наскільки ми перебуваємо в реальному, а наскільки в ілюзорному контакті з молодим поколінням, з якого походять нові покликання. 

Криза покликання з’являється тоді, коли я вже йду шляхом покликання; раптом щось псується, служіння Богові перестає для мене бути чимось важливим, суттєвим. З’являються інші «цінності», які здаються важливішими від тих, якими я жив. У таким випробуваннях необхідно повернутися до джерела, наново відчитати зміст покликання, одночасно задаючись питанням, чи Господь не скаже мені те саме, що сказав спільноті в Ефезі, що ти покинув свою першу любов (пор. Одк 2, 4). Треба задати собі питання, чому мій шлях заламався. 

                 8. Криза спільноти 

Народжується тоді, коли усвідомлюю, що спільнота, до якої належу, – родина, семінарія, орден – втрачає в моїх очах своє важливе значення. Шукаю іншої спільноти, і це може закінчитись не тільки втратою покликання, але й великою трагедією. 

                 9. Криза ближнього 

Інша людина стає моїм товаришем, повірником моїх таємниць. Я повністю їй довіряю. І раптом вона говорить: між нами все закінчилось, йди своєю дорогою. Можна впасти в глибоку кризу, яка зачиняє на стосунки з іншими людьми. Людина стає «самітнім островом», що з часом буде погіршувати її стан. 

                 10. Криза цінностей 

Біблійним прикладом може бути Савло. Савло був глибоко переконаний, що, переслідуючи християн, служить Богові, очищає Святу Землю від цієї «секти». Він був повалений на землю в буквальному значенні, а разом з цим розвалився увесь його світ, усі його цінності. Повинен був будувати щось нове. Савло повинен був осліпнути в буквальному значенні, аби прозріти знову. Щось подібне сталось і з Ігнатієм. Якщо би гарматне ядро не повалило Ігнатія на землю, то, може, не було би Духовних Вправ, ігнатіанської духовності. Бачимо, якою творчою може бути криза, як багато добра вона може вчинити, якими великими можуть бути плоди проходження кризи разом з Богом. 

З кризою цінностей можемо часто зустрітися в нашій дійсності, коли дуже поляризуються людські позиції. Одні йдуть дорогою світу за матеріальними цінностями, інші радикально йдуть євангельськими стежками. 

Як часто з’являється ця криза, я переконався на своєму душпастирському досвід за східною границею, особливо під час реколекцій в Гродненській семінарії або під Києвом. Багато молодих людей говорили: «В дитинстві й молодості я був атеїстом. Але прийшла мить, коли все радикально помінялось». Криза зміни цінностей є дуже творчою кризою.