Криза на сторінках Біблії  

Якщо ми проаналізуємо Біблію грецькою мовою, то побачимо, що час від часу там з’являється слово krisis, але в іншому значенні, ніж наше сьогоднішнє. Чи дійсність кризи відсутня на сторінках Біблії? Навпаки, тема кризи постійно присутня в Біблії. Хтось слушно зауважив, що: «люди, які зазнають кризи, залюднюють світ Біблії. Людина в стані кризи мешкає на сторінках Біблії». 

Розгляньмо кілька біблійних криз. Мовою Біблії дійсність кризи є випробуванням, кожне випробування є досвідом. І тому замінними є три терміни: криза, випробування, досвід. Таким чином наше бачення проблеми кризи розширюється. Подам кілька прикладів кризи в Біблії. 

Авраам є тим, кого веде і ким керує Бог. Але для Авраама це час важких випробувань, важкого досвіду, важких криз. Спочатку Бог говорить: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Бт 12, 1). 

Аби отримати нову землю, він повинен залишити свою землю, свій дім. Повинен стати мандрівником, який володіє лише тим, що несе з собою. І для Авраама це проблема. Але він стає й перед іншими випробуваннями. Він може мати багато звичайних, людських сумнівів: добре, я вирушу, але коли побачу нову землю: через місяць, рік, сорок років – так як потім вибраний народ буде 40 років мандрувати до обіцяної землі – а може я її взагалі не побачу, може її взагалі нема? Може все, що чую, є тільки злудою, ілюзією? – особливо, коли той самий голос говорить: І народом великим тебе Я вчиню (Бт 12, 2), але я вже старий, дружина також, до того ж неплідна; не маємо дітей. 

Авраам стає перед такими випробуваннями. Але з’являються наступні питання: «добре, вирушу, піду, але що буде моїм дороговказом? Що буде для мене знаком, що маю йти в цьому напрямку, а не в іншому?» Дороговказом для нього могли бути лише зорі на небі. Вони є, але тільки вночі. Вони є, але я їх бачу не кожної ночі. Вони є, але я не можу до них доторкнутись. Вони є, але не належать мені. Такі делікатні, такі маленькі, такі непримітні знаки дає Бог тим, які проходять випробування. Це одне випробовування, досвід, криза, через яку проходить Авраам. 

Наступне випробування. Авраам дійшов до нової землі і вже має сина. І раптом Бог говорить: «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (Бт 22, 2). 

Обминемо питання складання богам людських жертв. Приймімо цей текст у всій його трагічності. Яким Авраам бачить тепер Бога? Бога – тирана, жадаючого крові, кровожерливого, який знущається над старою людиною, яка закінчує своє земне життя. Складається враження, що це Бог, жадаючий людського болю, великого болю. Можливо, що це не саме трагічне. Бог являється йому Богом нелогічним, Богом, що суперечить собі самому. Бо ж цей Бог обіцяв: «народом великим тебе Я вчиню» (Бт 12, 2). Я маю єдиного сина: лише з нього може постати цей народ, і тепер Бог, який мені все це обіцяв, наказує вбити свого сина. 

Дуже часто такий образ Бога має людина, яка переживає глибоку кризу. Бог видається потворою, що жадає забагато, вимагає надто великої жертви, сенс якої неможливо зрозуміти, Богом нелогічним, який суперечить собі самому. Богом, який забув про свою любов, якою Він повинен характеризуватись у відношенні до людини. Посеред кризи може народитись переконання: неможливо бути вірним такому Богові, Він повинен це зрозуміти, вимагає щось понад людські сили… Це лише дві кризи в житті однієї людини зі сторінок Біблії. 

На сторінках Біблії з’являється опис кризи не тільки окремих людей, але й цілого народу. Погляньмо на проблему вавилонської неволі. Вибраний народ вірить: наш Бог є Богом єдиним. Нема інших богів, а якщо і є, то вони ніщо у порівнянні з нашим Богом. І раптом єдина святиня Єдиного Бога падає в руїнах, а народ, який вірить в Єдиного Бога, потрапляє в неволю. Починають запитувати себе: Де є наш Бог? Чи наш Бог не є Єдиним Богом? Чи існують інші боги, сильніші від нашого Бога? А може, наш Бог не існує, бо якби існував і був наймогутнішим Богом, то не дозволив би знищити свій храм і депортацію свого народу в неволю… Випробування, досвід, криза, через які проходить увесь народ. 

Можна описувати випробування, через які проходили наші прародичі, Мойсей, Давид, Йов, пророки тощо. Погляньмо тепер на Новий Завіт. 

На пограниччі між обома Завітами стає Іоанн Хреститель. Погляньмо на нього і на його випробування й кризи. Говорячи в загальному, Іоанн Хреститель є тим, хто інших вводить у кризу. Він, який доростав до прозорості й однозначності в житті правдою у суворій пустелі, картає і дорікає дуже гострими словами. Говорить прямо: «плем’я гадюче» (Мт 3, 7; Лк 3, 7). Таке порівняння зі світом плазунів не сприяє його авторитетові. Але такими порівняннями він хоче зірвати людські маски. Хоче докопатися до того, що ще залишилось справжнім, відчиненим на правду в тих людях. Часом завданням людини може стати введення іншої людини в творчу кризу, яка визволяє, дозволяє вийти з «вигнання». 

Погляньмо на Ісуса Христа. Він сам пройшов через кризи, випробування, досвід. Від моменту народження аж до смерті. Він, Месія, народився убогим, у стайні… Потім втеча до Єгипту, під час якої Він, Господь Всесвіту, через якого і для якого все було створено на цій землі, повинен був зазнати долі втікача. Потім – загублення в святині, коли мав 12 років. Потім 40 днів пустелі, які були ніби віддзеркаленням мандрування вибраного народу по пустелі, досвід суворості пустелі, спокус. Потім сутички з фарисеями, з іншими супротивниками, потім Голгофа. Якщо Ісус сам пройшов через різні критичні ситуації, то це означає, що жоден з Його учнів не буде звільненим від різноманітних випробовувань у своєму житті. 

Коли дивимося на Ісуса так, як це описано в Євангелії, то бачимо, що часто Його поведінка є випробуванням, досвідом, який Він створює своїм учням. 

Гляньмо на таку ситуацію: учні пливуть в човні, раптова буря, а Ісус спить (пор. Мт 8, 23-27; Мк 4, 35-41; Лк 8, 22-25). Нарешті будять Його і кажуть: Господи, гинемо, рятуй! Чи тебе це все не обходить? Саме так переживає присутність Бога людина, в житті якої шаліє буря, яка втрачає керування над своїм життям: «Господи, я потопаю, а Тебе це не обходить? «Я» потопаю, а Ісус спить, ніби це Його не стосується. 

Інший досвід. Ісус йде по воді (пор. Мт 14, 22-33; Мк 6, 45-52; Ів 6, 16-21). Човен з учнями хитається від сильного вітру. Саме тоді з’являється Ісус як привид, а Петро говорить: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді (Мт, 28). Ісус дозволяє. Петро йде, поки зосереджений на Ісусові. Але коли починає думати, що вітер підсилюється, а він йде по воді, то його огортає тривога, і він починає тонути. Тут можемо знайти вказівку щодо того, на чому ми повинні зосередити свій зір і серце, коли проходимо через «непевний грунт», коли горизонт починає рухатись, коли човен життя кидають хвилі, коли треба плисти проти вітру. В ситуаціях випробовувань, досвіду, якщо мій зір спрямований на Скелю, якою є Ісус, тоді я дійду. Якщо мене охоплює тривога, тоді починаю потопати. 

Інша криза – Петра (пор. Мт 26, 69-75); Мк 14, 66-72; Лк 22, 54-62; Ів 18, 15-27). Аналіз його кризи може бути для нас корисним – чому? Петро три рази відрікся від Ісуса. Напевно, це було його найбільшою кризою. Чого нас може навчити його криза? Часом хтось попереджає про наближення кризи. Петро говорить: Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи (…) Коли б мені навіть умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе!(Мт 26, 33.35). Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть! (Лк 22, 33). 

У мені можеш бути повністю впевненим. І тоді Ісус говорить: Петре, не будь впевненим у собі. Але Петро цього не зрозуміє, поки не впаде. Лише тоді зрозуміє свою мализну. 

У нашому житті також так трапляється. Хтось говорить: слухай, не влазь у цю ситуацію, вона тебе переростає, це тобі не по зубам, не будь упевненим у собі – але я не слухаю, і лише згодом усвідомлюю, що цей досвід мені не під силу. 

Остання криза в Біблії – Іуди. Криза, сповнена песимізмом… Знаємо, чим вона закінчилась. Але навіть з цієї кризи можемо багато навчитись. У чому суть драми Іуди? Він гадав, що, зрадивши Ісуса, щось отримає, і отримав тридцять срібників. Але постає питання, чи не втратив набагато більше? В нашому житті це також трапляється. Говорю: мушу піти на компроміс, мушу щось втратити, аби щось отримати. І так людина йде на щораз більші компроміси. Щось отримує, але треба думати, чи не втрачаю щось більше, чи не входжу в надмірні конфлікти зі своєю совістю, чи не придушую в собі його голосу, чи життя не стає абсурдним будуванням на брехні, облуді тощо. 

Чому ми стільки часу присвятили кризі в Біблії? Тому що в духовному супроводженні людини, яка переживає кризу, можна заохотити її до медитації над біблійними кризами, бо Біблія є Книгою життя кожної людини, бо там можемо побачити світ наших проблем і знайти ключ до властивого зрозуміння. Там можу побачити, що я не перший, хто підданий кризам, і знайду зрозуміння кризи, яку зазнаю сам. І тому контемплювання біблійних криз може стати для мене проходженням криз з Божою допомогою.