2. Зовнішні прояви труднощів  

До цього часу ми розглядали різні труднощі в стосунках між духовним керівником і керованим у загальних рисах. Тепер подивимося більш детально. Зустрічі мають свій ритм і регулярність. Щоби комусь допомогти, особливо на початку, необхідно з ним зустрічатись частіше. Керований спочатку задоволений. Хтось ним цікавиться, посвячує свій час тощо. Це йому відповідає. Але якщо зустрічі приносять напруження, вимагають зусиль, часу й праці, то з’являється прагнення відмовитися від них або зустрічатися рідше. І тоді така людина починає нехтувати зустрічами. Зустрічі стають рідшими. Такій людині треба постійно нагадувати, запрошувати. Якщо час зустрічей був визначений і регулярний, то вона починає про них «забувати». Або запізнюється або не приходить. І не попереджує. Іншим разом змінює час зустрічі, і вже перед самою зустріччю. Це ознаки, що людина почуває себе погано в духовному керівництві, що воно її мучить, і тому робить усе можливе, щоб уникнути зустрічей. 

Під час зустрічей різноманітність постав і поведінки може бути ще більшою. Першим проявом може бути мовчання. Хтось, хто на початку не мав проблем говорити про себе, за деякий час стає щораз маломовнішим, і зустрічі проходять у довгих хвилинах напруженого мовчання, досить важких для обох. Мовчання завжди є дуже промовистим, часто виражає бунт і волання про допомогу. Мовчанням людина висловлює дуже багато. Виявляє своє незадоволення, небажання продовжувати зустрічі, біль і розчарування. Мовчання завжди дуже симптоматичне, його треба трактувати серйозно. Часте повторювання, що не знає про що говорити, що бракує тем для розмов є проявом певного опору і знеохочення до керівництва. Інші форми – це розмови про маргінальні справи, обминання важливих проблем. Часом відразу видно, що керований щось замовчує, заступаючи це другорядними темами. Це спричинене страхом перед болючими проблемами. Легше говорити про щось, що менше болить. Керований задає керівникові різні питання, щоб самому не говорити. Дехто починає говорити про політику, Церкву тощо, не торкаючись особистих проблем. Іншим проявом такої постави є постійне повернення до однієї проблеми і не заторкування інших. Найчастіше говориться про «певні» справи, тобто такі, які керівник зрозуміє і апробує. Тоді говориться про важке дитинство, про нелюблячих батьків, про спільноту, яке не дає можливості розвиватись тощо. В такій ситуації керівникові важко поставити під сумнів щирість і відвертість керованого. А керований, роблячи з себе жертву, почувається краще і спокійно думає, що духовно розвивається. Є також проблеми, про які особа взагалі не хоче говорити або говорить фрагментарно. Керівник зауважує, що існують «табу», про які не можна говорити і задавати питання. Такі питання викликають мовчання або здавлену відповідь. Керований тоді втікає до інших проблем, у яких чується спокійніше. Також стиль мовлення може виявити тенденцію уникання деяких проблем. Особливо тоді, коли він мало конкретний, а повний різних символів і абстрактних описів. 

Крім способу говоріння, труднощі можуть виражатися через окреслені постави і поведінку. Знуджене обличчя, споглядання на годинник, бажання закінчити зустріч раніше, змінювання теми розмови – це найчастіші жести й постави, які виражають опір і небажання продовжувати розмову. Тоді керований поводиться так, ніби хотів помінятися ролями з керівником, задає йому питання про його проблеми. Це є перенесенням уваги з себе на іншого. Це виглядає ніби намагання допомогти комусь, від кого потребує допомоги, але не дозволяє керівникові допомогти йому. 

Інший вид труднощів і опору буде проявлятись у бажанні змінити духовного керівника, який нічого не розуміє і не допомагає. Це спроба налякати керівника, змушуючи його поміняти своє настановлення. І часом це вдається. Тоді вибирається керівник, який буде заспокоювати прагнення і нівелювати напруження. Часом людина користується допомогою кількох керівників. В інших буде шукати те, чого не знаходить в одному. В труднощах, коли сумно, буде шукати потіхи в іншого керівника, хто по-інакшому підходить до проблеми, хто її недооцінює і потішає. Це пошуки полегшення, підтримки, почуттів, які не отримує в реляціях з духовним керівником. 

І ще одна трудність: утікання в здоров’я. Це означає, що особа дуже швидко починає говорити, що вже все в порядку, що більше не потребує допомоги, що вдячна і вже сама собі дасть раду. Переважно це втеча перед зусиллям і систематичною працею. 

Звичайно, що це не всі труднощі регулярного систематичного керівництва. Це залежить від керівника і керованого. Це пишеться для того, щоб духовні керівники розуміли проблеми, з якими можуть зустрітися у духовному керівництві.