А. Спротив змінам  

Людина хоче змінитись, бути кращою, особливо тоді, коли страждає. Але прагнення змінитись супроводжується певним спротивом змінам і труднощам при відмові від деяких форм поведінки, до яких ми звикли. А нові постави ще не адоптувались. А все нове несе з собою багато непевності й породжує страх. Ми не хочемо відмовлятися від звичного і наражатися на непевність нової дійсності. І тому в процесі змін, особового і духовного розвитку з’являється опір до змін і акцептації нових форм поведінки, навіть якщо вони будуть кращими і більш зрілими. Це тип труднощів може приймати різні форми. Спочатку перешкоджає так звана вторинна користь, яку хтось черпає з власних проблем. Особа, яка духовно й психічно почувається слабкою, фактично терпить, але також отримує від інших симпатію, зичливість, зацікавлення і турботу. Інші люди ставляться до неї більш терпеливо і толерантно. Тоді вони ставлять менші вимагання і з великою поблажливістю дивляться на наші помилки і слабості. Також духовний керівник присвячує такій людині більше часу. І тому слабкий, хворий і страждаючий отримує з цього певні користі. Часом така людина сама шукає проблем, і то підсвідомо. І їй важко від них відмовитись. Поводиться так, ніби хотіла затриматись у такому стані. Покращення психічного і духовного життя вимагає втрати цих різних гратифікацій, а це коштує немало, і на це не легко згодитися. І тому постійно з’являється прагнення утримати свій стан або повертатись до нього при нагоді. Бути хворим, перебувати в поганому психічному й духовному стані – це не така страшна і погана справа. І тому деякі особи, особливо істеричні, часто роблять із себе жертву, хочуть щоб ними опікувались і турбувались. Але відносно нормальні особи прагнуть вийти зі свого трудного становища. Їхній опір буде перехідним і їм можна допомогти. 

Інша перешкода – особа прагне зберегти певну рівновагу. Йдеться про міжособові стосунки. Людина звикає до конкретних стосунків, знає про ці проблеми. Інші також акцептують такі стосунки. Психічне і духовне оздоровлення означатиме зміни в міжособових стосунках. Треба буде відмовитись від деяких привілеїв у стосунках, почати мислити і поводитись інакше. А це не станеться легко. Треба бути готовим на непорозуміння, відкинення, інше ставлення людей. І для людина, яка починає змінюватись, це буде нелегкою справою. Перекреслення старих стосунків і створення нових буде багато коштувати і нести з собою біль і страждання. Для таких змін необхідно мати сильні й тривалі цінності й мотивації, які допоможуть подолати період змін. І тому дуже важко бути іншим, інакше жити, реагувати, мислити і поводитись. Деяким особам важко бути залежними, важко погодитись на свою залежність від когось іншого. Духовне керівництво створює реляції, які опираються на певну залежність. До когось треба постійно ходити на розмови. Духовний керівник диктує умови і перебіг розмов. Це створює відчуття власної неповноцінності і залежності від іншого. Це відповідає не всім, і не кожним може згодитись з такими реляціями. Це породжує бунт. Людина скоріше прийме свою незрілість, ніж залежність від іншого. Якщо вони й погоджуються на духовне керівництво, то пасивні, мають жаль, що зміни повільні, перекидають провину на духовного керівника.