7. Плоди оздоровлення  

Підсумок на різних етапах і знаходження плодів зцілення, навіть найдрібніших, народжує радісну надію і заохочує до подальших зусиль. Не йдеться про зусилля волі, а про зусилля «довіри» (довіри Богові, людині й собі). 

Один з пенітентів охоплює процес зцілення як цикл, який відбувається трьома основними етапами, в яких виокремлює внутрішні стани: 

а) Впорядкування емоцій, звільнення від страху, заспокоєння, витишення. 

б) Зосередження, розпізнавання, почуття впевненості у собі, власної вартості. 

в) Пробуджується динамізм, просвічення, бачення, вихід до інших. На цьому етапі людина бере відповідальність за своє життя і покликання. Цей етап є ніби підсумуванням процесу внутрішнього зцілення, тобто початком глибшого духовного розвитку. 

Деякі бачать перебіг зцілення як спіраль. Періодичне повернення труднощів, регресія, ведуть до поглиблення зрозуміння проблем, які роками накопичувались у підсвідомості і були непотрібним, тяжким багажем. Поновне переживання їх зі зрозумінням, спроби представити це Богові в молитві дають почуття віднайдення сенсу багатьох незрозумілих і ніби безсенсовних ситуацій. З’являється ніби нове бачення світу, вільне від песимізму і безнадійності. 

Як плід зцілення, з’являється почуття особистої гідності, вартості, акцептація себе самого. Впорядкована любов до себе визволяє із знеохочення, пробуджує радість і бажання жити в людей, які багаторазово попадали в депресію. Усвідомлення багатства внутрішніх переживань, почуттів – як позитивних, так і негативних – є відкриванням властивого образу своєї людської природи, є моментом «пробудження серця». 

Повернення властивого образу себе самого формує відповідне ставлення до іншої людини. Інша людина вже не є загрозою, але може стати помічником, опорою, братом. Сам зцілений чує себе готовим і спроможним допомагати іншим. Народжується прагнення самому стати духовним товаришем. 

У цій перспективі з’являється краса священичого покликання, народжується свобода щодо нього: «я не повинен бути священиком», «мені на цьому залежить, прагну, хочу цього». Ця внутрішня радість, зцілення від фальшивої детермінації поєднані з відкриттям правдивого образу Бога, який запрошує з любов’ю до співпраці на всіх шляхах людського життя; одною з них є священство. Лише у кліматі внутрішньої радості, спокою і свободи може відбутись автентичний вибір шляху життя. Часто це відбувається в останніх роках формації в семінарії. Відхід з семінарії вже не є причиною внутрішнього роздвоєння, але відповіддю на Божий поклик. 

Молитва стає автентичною розмовою з Богом, запрошенням Ісуса-Лікаря-Спасителя у відкриті місця болісних ран. Коли вони були нерозпізнаними і неусвідомленими, то були причиною душевного розладу, і завдавали страждань, навіть всупереч волі, іншим людям. Тепер вони піддані зціляючій силі благодаті, яка увійшла туди, де «збільшився гріх».