7. Плоди оздоровлення
Підсумок на різних етапах і знаходження плодів
зцілення, навіть найдрібніших, народжує радісну надію і
заохочує до подальших зусиль. Не йдеться про зусилля
волі, а про зусилля «довіри» (довіри Богові, людині й
собі).
Один з пенітентів охоплює процес зцілення як
цикл, який відбувається трьома основними етапами, в яких
виокремлює внутрішні стани:
а) Впорядкування емоцій, звільнення від страху,
заспокоєння, витишення.
б) Зосередження, розпізнавання, почуття
впевненості у собі, власної вартості.
в) Пробуджується динамізм, просвічення,
бачення, вихід до інших. На цьому етапі людина бере
відповідальність за своє життя і покликання. Цей етап є
ніби підсумуванням процесу внутрішнього зцілення, тобто
початком глибшого духовного розвитку.
Деякі бачать перебіг зцілення як спіраль.
Періодичне повернення труднощів, регресія, ведуть до
поглиблення зрозуміння проблем, які роками накопичувались
у підсвідомості і були непотрібним, тяжким багажем.
Поновне переживання їх зі зрозумінням, спроби представити
це Богові в молитві дають почуття віднайдення сенсу
багатьох незрозумілих і ніби безсенсовних ситуацій.
З’являється ніби нове бачення світу, вільне від песимізму
і безнадійності.
Як плід зцілення, з’являється почуття особистої
гідності, вартості, акцептація себе самого. Впорядкована
любов до себе визволяє із знеохочення, пробуджує радість
і бажання жити в людей, які багаторазово попадали в
депресію. Усвідомлення багатства внутрішніх переживань,
почуттів – як позитивних, так і негативних – є
відкриванням властивого образу своєї людської природи, є
моментом «пробудження серця».
Повернення властивого образу себе самого формує
відповідне ставлення до іншої людини. Інша людина вже не
є загрозою, але може стати помічником, опорою, братом.
Сам зцілений чує себе готовим і спроможним допомагати
іншим. Народжується прагнення самому стати духовним
товаришем.
У цій перспективі з’являється краса священичого
покликання, народжується свобода щодо нього: «я не
повинен бути священиком», «мені на цьому залежить,
прагну, хочу цього». Ця внутрішня радість, зцілення від
фальшивої детермінації поєднані з відкриттям правдивого
образу Бога, який запрошує з любов’ю до співпраці на всіх
шляхах людського життя; одною з них є священство. Лише у
кліматі внутрішньої радості, спокою і свободи може
відбутись автентичний вибір шляху життя. Часто це
відбувається в останніх роках формації в семінарії.
Відхід з семінарії вже не є причиною внутрішнього
роздвоєння, але відповіддю на Божий
поклик.
Молитва стає автентичною розмовою з Богом,
запрошенням Ісуса-Лікаря-Спасителя у відкриті місця
болісних ран. Коли вони були нерозпізнаними і
неусвідомленими, то були причиною душевного розладу, і
завдавали страждань, навіть всупереч волі, іншим людям.
Тепер вони піддані зціляючій силі благодаті, яка увійшла
туди, де «збільшився гріх».

|