6. Процес оздоровлення в пенітентів  

У висловлюваннях реколектантів можна зазвичай зауважити внутрішнє напруження, пошуки, прагнення висказатись. Але реколектанти, в основній своїй масі, вважають, що про все говорити не потрібно. Проявляється несвідомий страх перед відкриттям образу «себе таким, який я є насправді». Але, незважаючи на опір і різні маски, існує внутрішнє прагнення висказати себе повністю. Потреба досвіду безумовної любові. 

Важливим елементом – як думає багато реколектантів – є запрошення з боку духовного керівника: «можеш говорити про все», «як себе почуваєш?» Виявлення зацікавлення, серйозне ставлення до справ, які об’єктивно можуть здаватись дрібними, дає почуття: «я важливий», «я не є будь-який», «я є неповторним, конкретним». Це вчить самоповаги. Можливість висловлюватись без обмежень, клімат тиші, внутрішнього зосередження і молитви, людські жести, сердечні слова заохочують позбуватися страхів: «знімаю маску, якщо бачу, що співрозмовник не має маски». Слова відіграють важливу роль. Вербалізація в кліматі акцептації і спокою дає велике почуття полегшення.

Дуже важливими є внутрішня прозорість духовного керівника, його особиста зрілість і незалежність. Один реколектант визнає: «я не можу відчути, чи керівник почуває загрозу, його постава повинна говорити – я вільна людина». Реколектант відчуває внутрішню поставу відкритості, акцептації або замкнутості, страху, які еманують зсередини, поза словами, і навіть мимо слів. Краще буде коли керівник щиро скаже, що втомився, не розуміє реколектанта, попросить пояснити сказане. 

Реколектанти не завжди очікують від керівника вирішення їхніх проблем, хоча спочатку не усвідомлюють цього. Пізніше стверджують, що важливішою була можливість вербалізувати всі почуття, і відчуття, що все було вислухане і прийняте. Сама можливість поділитись з кимсь болісними пережиттями породжує дистанцію до проблеми, зменшує внутрішнє напруження, полегшує реальне самооцінювання і дозволяє самостійно вирішити проблему. Часто саме в цьому полягає допомога, а не в даванні добрих порад, які можуть бути «приклеєні» ззовні. А. Люф в своїх духовних конференціях слушно зауважує: «відповідь є в серці, треба допомогти її звідти дістати». Зі свідчень реколектантів виникає, що керівник часто є ніби екраном, на якому рухаються проблеми, або як «дзеркало справедливості, яке віддає кожному належне і потрібне». 

З-поміж проблем, які треба зцілювати перш за все, знаходиться проблема сексуальності. Вона поєднується з особливим опором, страхом, оскільки невпорядкованість у цій сфері породжує почуття провини. Вербалізація цієї проблеми для реколектантів є великим впокоренням. Вони бояться негативної реакції керівника. Не знають, чи можуть про це говорити, навіть якщо бажають про це розмовляти і хочуть почути пояснення. Часто для цього необхідне запрошення керівника. 

В деяких ситуаціях потрібна фахова допомога, лікування, психотерапія. Як керівник, так і реколектант повинні це усвідомлювати і бути відчиненими на таку можливість. Щирість і клімат акцептації полегшить керівникові радити реколектантові шукати таку допомогу в інших людей. Почуття свободи і відповідальності за себе, яке приходить разом із внутрішнім зціленням, дозволяє реколектантові самостійно вирішувати про вибір засобів і способів лікування, без узалежнення від опінії керівника. 

У процесі духовного супроводження важливо підсумовувати етапи внутрішнього зцілення. Важливим є той момент, коли реколектант починає усвідомлювати, що може розповідати про все, що захоче.