5. Необхідність замічати, розпізнавати і висловлювати почуття в духовному керівництві 

Данута Бомба 

Людина була обдарована багатьма дарами природи і благодаті, аби, розумно і вільно їх використовуючи, могла радіти щастям близькості з їх Подателем. Але будучи слабкою істотою, часто загубленою в своїх життєвих мандрах, потребує допомоги, потребує постійного обдаровування, щоб реалізувати можливості, які в ній є. 

В сьогоднішній праці на перший план висуваються два дари. Перший – почуття: найбільш автентична «частина» людини, джерело енергії і багатства, стани, які постійно її супроводжують і яких часто зовсім не знає, від яких відмежовується, з якими не може дати собі раду. Другий – духовне керівництво: допомога, яку людина уділяє людині, щоб пізнати правду про себе, щоб дорости до особистої, глибшої реляції з Богом. Обидва дари поєднані між собою. Спочатку тому, що почуття є присутні в досвіді особи, яка користується духовним керівництвом. Потім тому, що для пізнання глибокої правди про себе, для змінювання себе, для отримання допомоги духовного керівника необхідне розпізнавання і вербалізація почуттів. 

І завдяки такій праці керований стає спроможним користуватись почуттями радісно і вільно, йде до зрілості, стає здатним керуватись у своєму житті тим, чого хоче Бог. 

Розпочати проблему почуттів і працю над ними в процесі духовного керівництва стало можливим завдяки особистому досвіду духовного керівництва. Для мене це був досвід щораз більшого усвідомлення і розуміння власних почуттів, пізнавання правди про себе, про свої стосунки з ближніми й Богом, досвід поступових змін в почуттях і в стосунках. 

Мені допомогла психологічна освіта і праця за фахом. Вони створили можливість для контакту з почуттями інших людей, для пізнавання як психологічних «механізмів» втечі від почуттів, так і шляхів повернення для їх свідомого переживання. 

Сьогодні Церква заохочує використовувати досягнення психології у веденні людей до зрілого життя вірою. Важливо, щоб це була психологія, яка бере до уваги вартості як щось суттєве для людини, і одночасно поціновує вагу зрілості особовості в реалізації вартостей. Йдеться про те, аби психологія допомагала ставали вільним тому, хто цього прагне – вільним, щоб жити для Христа. 

В подальших роздумах, черпаючи з психологічних знань, я спираюсь радше на придатних в психологічній практиці працях чи психологічно-духовних рефлексіях, ніж на окреслених психологічних напрямках чи наукових постулатах. В тому, що стосується самого духовного керівництва, я беру лише ті аспекти, які тісно пов’язані з темою. Користаюсь з рефлексій інших людей, з матеріалів Курсів Ігнатіанської Духовності і подібних сесій. 

Замічати, розпізнавати і вербалізувати почуття в духовному керівництві вимагає передовсім праці особи, підданої духовному керівництву. Роль духовного керівника полягає в супроводженні, активному слуханні, допомозі в цій праці. Мої роздуми проходять з перспективи керованого, зі звернення уваги на його активність. 

Праця складається з двох частин: перша – через пояснення ролі почуттів у житті людини і певних незрілих способів давати собі з ними раду веде до усвідомлення необхідності займатись ними в духовному керівництві, цільовій праці над їх впорядкуванням; друга показує певні особливості процесу розпізнавання і виповідання почуттів. Роздуми закінчуються короткою рефлексією над значенням почуттєвої зрілості духовного керівника для дієвої допомоги. 

Ми всі маємо почуття як невід’ємний елемент людської природи. Кожний з нас знає, що таке радість, чулість, знеохочення, жаль, страх, злість. Почуття становлять спільну площину порозуміння між нами, незалежно від статі, віку, освіти, суспільного становища. Ми ставимось до себе, інших, світу в площині почуттів, хоч часто не усвідомлюємо цього. 

1. Роль почуттів в житті людини

2. Труднощі з почуттями

3. Необхідність впорядкування почуттів в духовному керівництві

4. Процес впорядкування почуттів в духовному керівництві

5. Важливість почуттєвої зрілості духовного керівника