5. Необхідність замічати, розпізнавати і
висловлювати почуття в духовному
керівництві
Данута Бомба
Людина була обдарована багатьма дарами природи
і благодаті, аби, розумно і вільно їх використовуючи,
могла радіти щастям близькості з їх Подателем. Але будучи
слабкою істотою, часто загубленою в своїх життєвих
мандрах, потребує допомоги, потребує постійного
обдаровування, щоб реалізувати можливості, які в ній
є.
В сьогоднішній праці на перший план висуваються
два дари. Перший – почуття: найбільш автентична «частина»
людини, джерело енергії і багатства, стани, які постійно
її супроводжують і яких часто зовсім не знає, від яких
відмежовується, з якими не може дати собі раду. Другий –
духовне керівництво: допомога, яку людина уділяє людині,
щоб пізнати правду про себе, щоб дорости до особистої,
глибшої реляції з Богом. Обидва дари поєднані між собою.
Спочатку тому, що почуття є присутні в досвіді особи, яка
користується духовним керівництвом. Потім тому, що для
пізнання глибокої правди про себе, для змінювання себе,
для отримання допомоги духовного керівника необхідне
розпізнавання і вербалізація почуттів.
І завдяки такій праці керований стає спроможним
користуватись почуттями радісно і вільно, йде до
зрілості, стає здатним керуватись у своєму житті тим,
чого хоче Бог.
Розпочати проблему почуттів і працю над ними в
процесі духовного керівництва стало можливим завдяки
особистому досвіду духовного керівництва. Для мене це був
досвід щораз більшого усвідомлення і розуміння власних
почуттів, пізнавання правди про себе, про свої стосунки з
ближніми й Богом, досвід поступових змін в почуттях і в
стосунках.
Мені допомогла психологічна освіта і праця за
фахом. Вони створили можливість для контакту з почуттями
інших людей, для пізнавання як психологічних «механізмів»
втечі від почуттів, так і шляхів повернення для їх
свідомого переживання.
Сьогодні Церква заохочує використовувати
досягнення психології у веденні людей до зрілого життя
вірою. Важливо, щоб це була психологія, яка бере до уваги
вартості як щось суттєве для людини, і одночасно
поціновує вагу зрілості особовості в реалізації
вартостей. Йдеться про те, аби психологія допомагала
ставали вільним тому, хто цього прагне – вільним, щоб
жити для Христа.
В подальших роздумах, черпаючи з психологічних
знань, я спираюсь радше на придатних в психологічній
практиці працях чи психологічно-духовних рефлексіях, ніж
на окреслених психологічних напрямках чи наукових
постулатах. В тому, що стосується самого духовного
керівництва, я беру лише ті аспекти, які тісно пов’язані
з темою. Користаюсь з рефлексій інших людей, з матеріалів
Курсів Ігнатіанської Духовності і подібних
сесій.
Замічати, розпізнавати і вербалізувати почуття
в духовному керівництві вимагає передовсім праці особи,
підданої духовному керівництву. Роль духовного керівника
полягає в супроводженні, активному слуханні, допомозі в
цій праці. Мої роздуми проходять з перспективи
керованого, зі звернення уваги на його
активність.
Праця складається з двох частин: перша – через
пояснення ролі почуттів у житті людини і певних незрілих
способів давати собі з ними раду веде до усвідомлення
необхідності займатись ними в духовному керівництві,
цільовій праці над їх впорядкуванням; друга показує певні
особливості процесу розпізнавання і виповідання почуттів.
Роздуми закінчуються короткою рефлексією над значенням
почуттєвої зрілості духовного керівника для дієвої
допомоги.
Ми всі маємо почуття як невід’ємний елемент
людської природи. Кожний з нас знає, що таке радість,
чулість, знеохочення, жаль, страх, злість. Почуття
становлять спільну площину порозуміння між нами,
незалежно від статі, віку, освіти, суспільного становища.
Ми ставимось до себе, інших, світу в площині почуттів,
хоч часто не усвідомлюємо цього.
1. Роль почуттів в житті людини
2. Труднощі з почуттями
3. Необхідність впорядкування почуттів в духовному
керівництві
4. Процес впорядкування почуттів в духовному
керівництві
5.
Важливість почуттєвої зрілості духовного
керівника

|