2. Труднощі з почуттями  

Почуття нам так потрібні, що шукаємо їх, особливо позитивних, інтуїтивно поправляємо загальний емоційний баланс так просто, підсвідомо, що навіть не можемо цього зауважити, напр., через переїдання, шукання вражень, утікання від прикрих почуттів в різного виду активність, працехолізм тощо. Багато людей навчились регулювати їхній рівень без зусилля, хімічним способом, застосовуючи збуджуючі або заспокійливі ліки. Шукання приємних почуттів і втікання від прикрих, обезболювання часто стає основним механізмом різного виду узалежнень. Ми не вміємо давати собі раду з почуттями способом, який давав би нам задоволення й водночас допомагав би нашому розвиткові, ростові. На це вказує хоча би факт, що в щоденному житті, в контактах з людьми на загал ми обминаємо сферу почуттів. Дискутуємо про ідеали, аналізуємо проблеми, виражаємо погляди, обмінюємось думками, нав’язуємо фізичні контакти, але ігноруємо або відсуваємо свої почуття. Ставимо бар’єри, щоб їх обмурувати й приховати, захищаємось перед ними. В результаті – втрачаємо свідомість своїх почуттів. 

Таке ставлення до почуттів збіднює – замість збагачувати, засліплює – замість бути джерелом важливої інформації, зменшує нашу свободу – замість збільшувати її. 

Поміркуймо, як до того доходить, що не маємо контакту з найбільш автентичною частиною себе самих, якою є наші почуття. 

- Нас цього не навчили. Нас учили чогось іншого. Як часто ми чуємо: «не сумуй», «нема з чого радіти», «забудь про це» (що болить). І рідко зустрічаємо людину, яка допомагає в пережитті почуттів, розуміє, співвідчуває. 

- В кожному з нас є почуття, які ми любимо, і почуття, яких не любимо. Ми намагаємось уникати неприємних і невигідних почуттів, напр., почуття безпорадності, непевності, провини – віддаляємо їх, ігноруємо, придушуємо. Вдаємо, що не відчуваємо їх. З другого боку вдаємо, що в нас є почуття, які любимо, напр., почуття симпатії, певності себе, задоволення. «Ми стаємо ненатуральними подвійно: вдаємо, що не маємо одних почуттів і що маємо інші». 

- З деякими почуттями ми поєднуємо моральний осуд, накази або заборони, суспільне схвалення або осудження. «Нам кажуть і ми кажемо самі собі, що ми не повинні культивувати одних почуттів, а інші мусимо мати», напр., ми не повинні гніватись, ненавидіти, а повинні всіх любити, проявляти чулість. 

Як наслідок, ми намагаємось культивувати загально акцептовані, «властиві» почуття і не відчувати «погані», неакцептовані суспільством почуття. І тому вибираємо вдавання і штучність. 

- Навіть якщо розпізнаємо свої почуття, то часто не вміємо або не хочемо їх виражати. Боїмося, що нас не зрозуміють, негативно оцінять, що наша відвертість буде використана проти нас. Боїмося, що викличемо в інших прикрі почуття. А якщо ми не вербалізуємо своїх почуттів, то поступово втрачаємо з ними контакт. 

Брак контакту зі своїми почуттями виникає не тільки з перелічених причин, зв’язаних з нашими суспільно-культурними умовами та із взірцями ставлення до почуттів, які передаються з покоління в покоління. До цього додається ще й наша особиста історія, виховання в конкретній сім’ї і в конкретних обставинах. Вже від дитинства ми вчимося ненатурального ставлення до сфери почуттів, подавлення одних ради інших, для заспокоєння основних потреб. Вже дорослими, бачачи необхідність праці над собою і розпочинаючи таку працю, ми можемо робити багато помилок. При формуванні себе ми на перший план висуваємо прагнення впливати на якість почуттів, змінювати та контролювати їх, а це неможливо без попередньої акцептації почуттів і розпізнання їхніх джерел. Приймаючи стратегію ослаблення або усунення негативних почуттів і тих, що утруднюють життя, ми не беремо під увагу, що кожне почуття щось нам говорить, чогось нас вчить, допомагає прочитати те, що в нас діється і між нами й світом. Якщо ми настроєні на спорадичне усунення емоцій, які вважаємо негативними й небажаними, то пробуємо їх придушити, в результаті чого випихаємо їх зі свідомості й втрачаємо можливість прочитати їхній повний зміст і керувати ними. 

Згадані способи заперечення почуттів, відмежовування себе від них, знеболення, втечі від них і випихання зі свідомості не ліквідують почуттів. Це ілюзорне полегшення, але почуття виходять за межі контролю, бунтуються і вимагають розрядки. Можуть проявлятися напруженнями, безсонністю, головними болями та різноманітними хворобами. Можуть виплисти в формі непродуктивного інтерперсонального обміну, напр., не опанованих вибухів гніву, злості тощо. Створюють бар’єри і збільшують конфлікти між людьми. 

А для нас суттєвим є те, що таке ставлення до почуттів, такі способи давати собі з ними раду обмежують нашу свободу. Ми стаємо неправдивими. Не маючи контакту з почуттями, ми себе не знаємо. І сприймаємо інших у кривих дзеркалах. Не знаючи своїх почуттів, ми не можемо розпізнавати мотивів своїх виборів, поведінки, не можемо передбачувати свої реакції, панувати над ними і керувати ними. Не розуміючи своїх почуттів, ми не здатні приймати зрілі рішення а також міняти те, що не відповідає декларованим вартостям і найглибшим прагненням серця.