5. Невпорядковані почуття і свобідна воля людини  

В людських рішеннях значне місце займає її воля. Ігнатій постулює, що людина може протидіями невпорядкованим схильностям (ДВ 16). Як свобідна воля людини поєднується з афективною сферою, особливо з невпорядкованими схильностями? В Духовних Вправах знаходимо чотири моделі поведінки в стосунку до невпорядкованих схильностей. Ці моделі – результат різних способів конфронтації невпорядкованих схильностей зі свобідною волею людини. 

1. Перша модель описана в Першому Тижні Вправ – реколектант визнає свої гріхи і навертається. В кінцевих розмовах третьої вправи реколектант просить потрійну благодать: а) дар доглибинного пізнання своїх гріхів і почуття відрази до них, б) про відчуття внутрішнього розбиття, щоб зміг впорядкувати своє серце, в) про пізнання світу, щоб почути до нього відразу і відкинути все світське та суєтне (ДВ 63). Прохання про сором за поповнені гріхи міститься в двох перших вправах (ДВ 48 і 55). Прохання про доглибинне пізнання гріхів і відчуття не впорядкування у поведінці є другим етапом прохання. Лад у почуттях руйнує сила, що штовхає до гріха. Гріх полягає у вільному виборі того, до чого штовхає невпорядкована чуттєвість. Це показано на прикладі ангелів: «як їх було створено в Божій благодаті, та вони, не бажаючи скористатися властивою їм свободою, впали в гординю, змінили благодать на злобу й були звергнуті до пекла» (ДВ 50). Гордість породжує непослух щодо Бога. Хто вільно, тобто свідомо піддається невпорядкованій схильності – грішить, переходить з благодаті до злоби. Підлягання невпорядкованим схильностям може стати звичкою. Тоді підсилюється зв’язок між емотивною сферою і гріхом: «Тим, хто йде від одного смертельного гріха до іншого, ворог, зазвичай, підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні чуттєві насолоди та розкоші, щоб надовше затримати і ще глибше втопити їх у гріхах та пороках» (ДВ 314). Між невпорядкованими схильностями і триванням або потягами до гріха існує сильна співзалежність. 

2. Друга модель описана в медитації Про три класи людей. «Чоловік, типовий для першого класу, хотів би позбутися прив’язаності до здобутих грошей, щоб у мирі знайти Бога і спастися, проте не докладає для цього зусиль навіть у годину своєї смерті» (ДВ 153). 

У цьому випадку воля і невпорядковані схильності знаходяться в суперечності. Воля паралізована, людина хоче звільнитись від прив’язання, але нічого не робить. Воля ніби не існує – людина діє під впливом невпорядкованих схильностей. 

3. Третя модель: «Чоловік, типовий для другого класу, також хоче позбутися такої прив’язаності, але так, щоб зберегти здобуті гроші для себе, себто прагне, аби Бог зробив так, як хоче він, не наважуючись позбутися грошей, щоб іти до Бога, хоч саме це було б для нього найкраще» (ДВ 154). 

У цьому випадку також існує напруження між волею і афективністю. Якщо воля не співдіє з почуттєвістю, тоді людина не здатна до справжнього вибору (ДВ 10), може з’явитись позірність, перед чим Ігнатій застерігає. До рішення доходить лише в площині бажання, а все залишається по-старому. В другій і третій моделях право невпорядкованих схильностей поєднується з прив’язанням до грошей. Само прив’язання не є грішним (ДВ 170), володіння грошима само по собі не є образою Бога. Проблема з’являється тоді, вона присутня в другій моделі, коли свобода людини щодо багатства обмежується до рівня, коли вона неспроможна вибрати те, що краще для служіння Богові (ДВ 155). Другий клас людей має добру волю, але вони нездатні прийняти якесь рішення, тому що перебувають у внутрішньому конфлікті. 

4. Четверту модель представляє третій клас людей: «Чоловік, типовий для третього класу, хоче позбутися згаданої прив’язаності так, щоб залишатися цілковито байдужим до здобутих грошей; натомість він прагне чинити з цими грішми лишень у той спосіб, до якого схилить його Господь, а також сам він вважатиме за краще для служіння Божій Величі та її прослави» (ДВ 155). 

Ігнатій прагне, щоб реколектант розпочав процес визволення від прив’язаності до створених речей і дав згоду, також і в почуттєвій площині, на Божу волю: «аби той, хто виконує вправи, якщо відчуває невпорядковану схильність чи потяг до чогось, з усіх сил намагався сягнути протилежного такій схильності» (ДВ 16). 

У вправу треба включити волітивну сферу, а прагнення спрямовувати до чогось, протилежного схильності. Те саме і в медитації про Три класи людей (ДВ 157). 

Воля людини ослаблена почуттєвою сферою. Свідомо вибрані ідеали не реалізуються не тільки з огляду на розбиття афективної сфери, але й через ослаблення волі, без якої неможливе жодне рішення. Натомість впорядкована афективна сфера стає силою, яка допомагає реалізувати поставлені цілі.