4. Керівництво (посередництво) в Духові Ісуса
Теологічні роздуми необхідно застосувати до
практики духовного керівництва. Але спочатку два згадані
аспекти ясно виразимо в одному синтетичному погляді.
Фундаментальний стан бути керованим, від якого ми
розпочинали, охоплює посередництво і безпосередність щодо
Бога. Суттєво, щоб посередництво було справді «прозорим»,
не закривало безпосередності, але її відхиляло. Тоді стає
очевидним, що стан бути керованим є зростанням в
безпосередності – тим, хто керує, є сам Бог, який діє
також через свого посередника.
Тут слід зробити деякі уточнення. Коли говоримо
про безпосередню дію Бога, то в ній завжди присутнє
посередництво Ісуса Христа, а безпосередність означає, що
в даному моменті це відбувається без участі інших людей.
Вираз «в даному моменті» підкреслює, що як в
«безпосередній» дії Бога завжди присутнє посередництво
Ісуса, так в ній «якось» присутнє посередництво інших
людей – з огляду на суттєву єдність людської природи
Ісуса з усіма людьми (це одне з можливих значень
теологічного твердження, що Христос є початком усього
створіння!) Наприклад, факт, що інша людина навчила мене
молитви, в якій можна відчинитись на безпосередню дію
Бога, дозволяє бачити в ній посередника моєї молитви –
навіть тоді, коли я молюсь «сам».
Я не випадково повертаюсь до питання молитви.
Воно з’явилось раніше, але саме тепер – коли шукаємо
синтез і практичне застосування наших роздумів – можемо
уточнити її ключову роль в духовному керівництві.
Загально було сказано: духовне керівництво, як міжлюдські
стосунки, в яких «керуючий» і «керований» керовані Богом,
є керуванням через Святого Духа, який поєднує в Богові
Особи Отця і Сина, а в міжлюдських стосунках є джерелом
єдності в спільноті керуючих і керованих. І тому молитва,
яка оживлює керівництво, повинна відкриватись на Духа –
СПЕРШУ в керуючого (який перший є керованим), а потім в
керованого.
Якою повинна бути ця молитва? Чи не кожна
молитва остаточно повинна бути підданням себе Святому
Духові? «Остаточно» означає, що в поверхневих пластах, де
ще не осягнула своєї суті, може набирати різні форми, але
багато з них є знаком, що не вміємо ще молитись «як
треба». Але й тоді, коли ще не вміємо молитись як треба,
під поверхнею нашої «поверхневої» молитви знаходиться і
молиться Святий Дух: але Сам Дух заступається за нас невимовними
зідханнями (Рим 8, 26).
І тому повною, властивою молитвою є допущення
цього Духа до голосу. Його дихання, яке було приглушене і
невиразне, стає глибоким і повним. І тоді виявляється, що
це молитва дитини Бога, яка саме в Духові Ісуса Христа
може звертатись до Отця так, як сам Ісус: Авва, Отче! (Рим 8,
15). Дія Духа, яка проявляється в молитві, направляє
людину до Отця і до спільноти інших Божих дітей в житті і
в діяльності.
Практичний сенс і шлях керівництва в Святому
Духові можемо виразити наступними
етапами:
1) Стан керованого майбутнього керівника
реалізується молитвою, яка відчиняє на Святого
Духа.
2) Стан керованого відчиняється на іншу людину
– «ближнього», який потребує допомоги керівника, щоб
змогти відчинитись на дію Божого Духа.
В цьому спільному процесі відчинення можна
вирізнити дві фази:
А) провідник виконує роль посередника, особливо
у взаємному контакті, коли його присутність (слухання,
допомога в розпізнаванні, поради) є безпосередньою
підтримкою на шляху відкривання себе на
Духа;
Б) провідник є посередником «більш посередньо»,
коли показує шляхи молитви як безпосереднє відкривання
себе на Божу дію.
Це «допомога для самодопомоги». Завдяки цьому
роль провідника з часом зменшується. Елемент 2Б стає
домінуючим, а 2А доповнює його – так що провідник може
сказати про Христа, який діє в ближньому: Він має рости, я ж маліти
(Ів 3, 30).
Або іншими словами: подальший шлях керування в
цій реляції є спільним відчиненням себе самих на Духа,
єдність з яким постійно зростає.

|