4. Керівництво (посередництво) в Духові Ісуса  

Теологічні роздуми необхідно застосувати до практики духовного керівництва. Але спочатку два згадані аспекти ясно виразимо в одному синтетичному погляді. Фундаментальний стан бути керованим, від якого ми розпочинали, охоплює посередництво і безпосередність щодо Бога. Суттєво, щоб посередництво було справді «прозорим», не закривало безпосередності, але її відхиляло. Тоді стає очевидним, що стан бути керованим є зростанням в безпосередності – тим, хто керує, є сам Бог, який діє також через свого посередника. 

Тут слід зробити деякі уточнення. Коли говоримо про безпосередню дію Бога, то в ній завжди присутнє посередництво Ісуса Христа, а безпосередність означає, що в даному моменті це відбувається без участі інших людей. Вираз «в даному моменті» підкреслює, що як в «безпосередній» дії Бога завжди присутнє посередництво Ісуса, так в ній «якось» присутнє посередництво інших людей – з огляду на суттєву єдність людської природи Ісуса з усіма людьми (це одне з можливих значень теологічного твердження, що Христос є початком усього створіння!) Наприклад, факт, що інша людина навчила мене молитви, в якій можна відчинитись на безпосередню дію Бога, дозволяє бачити в ній посередника моєї молитви – навіть тоді, коли я молюсь «сам». 

Я не випадково повертаюсь до питання молитви. Воно з’явилось раніше, але саме тепер – коли шукаємо синтез і практичне застосування наших роздумів – можемо уточнити її ключову роль в духовному керівництві. Загально було сказано: духовне керівництво, як міжлюдські стосунки, в яких «керуючий» і «керований» керовані Богом, є керуванням через Святого Духа, який поєднує в Богові Особи Отця і Сина, а в міжлюдських стосунках є джерелом єдності в спільноті керуючих і керованих. І тому молитва, яка оживлює керівництво, повинна відкриватись на Духа – СПЕРШУ в керуючого (який перший є керованим), а потім в керованого. 

Якою повинна бути ця молитва? Чи не кожна молитва остаточно повинна бути підданням себе Святому Духові? «Остаточно» означає, що в поверхневих пластах, де ще не осягнула своєї суті, може набирати різні форми, але багато з них є знаком, що не вміємо ще молитись «як треба». Але й тоді, коли ще не вміємо молитись як треба, під поверхнею нашої «поверхневої» молитви знаходиться і молиться Святий Дух: але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями (Рим 8, 26). 

І тому повною, властивою молитвою є допущення цього Духа до голосу. Його дихання, яке було приглушене і невиразне, стає глибоким і повним. І тоді виявляється, що це молитва дитини Бога, яка саме в Духові Ісуса Христа може звертатись до Отця так, як сам Ісус: Авва, Отче! (Рим 8, 15). Дія Духа, яка проявляється в молитві, направляє людину до Отця і до спільноти інших Божих дітей в житті і в діяльності. 

Практичний сенс і шлях керівництва в Святому Духові можемо виразити наступними етапами: 

1) Стан керованого майбутнього керівника реалізується молитвою, яка відчиняє на Святого Духа. 

2) Стан керованого відчиняється на іншу людину – «ближнього», який потребує допомоги керівника, щоб змогти відчинитись на дію Божого Духа. 

В цьому спільному процесі відчинення можна вирізнити дві фази: 

А) провідник виконує роль посередника, особливо у взаємному контакті, коли його присутність (слухання, допомога в розпізнаванні, поради) є безпосередньою підтримкою на шляху відкривання себе на Духа; 

Б) провідник є посередником «більш посередньо», коли показує шляхи молитви як безпосереднє відкривання себе на Божу дію. 

Це «допомога для самодопомоги». Завдяки цьому роль провідника з часом зменшується. Елемент 2Б стає домінуючим, а 2А доповнює його – так що провідник може сказати про Христа, який діє в ближньому: Він має рости, я ж маліти (Ів 3, 30). 

Або іншими словами: подальший шлях керування в цій реляції є спільним відчиненням себе самих на Духа, єдність з яким постійно зростає.