3. Безпосередність Бога – в посередництві  

Перед тим як перейти до більш практичних імплікацій тринітарного виміру духовного керівництва, звернімо увагу на його другий складник. Духовне керівництво тоді проявляється як шукання безпосередності Бога в посередництві людини. Теологічна рефлексія буде займатись не тільки описаним екзистенціальним досвідом, але його афірмацією і поглибленням в світлі прикладу Ісуса Христа. 

Може видаватись, що людське керівництво не приносить плодів, але саме автентичне шукання може бути знаком безпосереднього керування Богом. Кульмінацією і доповненням цього парадоксу є знайдення посередництва завдяки особі, яка, сходячи на задній план, показує шлях до безпосередньої зустрічі з Богом. Це шлях молитви. Тому саме молитва є суттєвим і вирішальним елементом духовного керівництва. В цьому нема нічого дивного, оскільки і молитва, і керівництво базуються на піддаванню себе безпосередньому керуванню Богом. А найповнішим доказом парадоксальної єдності людського посередництва і Божої безпосередності є ще одна таїна Ісуса Христа – єдність Божественної і людської природи, що дає право назвати Його єдиним Посередником між Богом і людьми (1 Тм 2, 5). 

Знаходження єдності посередництва і безпосередності щодо Бога в Ісусі Христі є відповіддю на досвід, який сьогодні стає щораз загальнішим. Те, що відчуває особа, розростається у суспільному вимірі. З одного боку, це почуття несповнення і розчарування різними традиційними формами посередництва на шляху до Бога – релігійними закладами і їх представниками, тобто Церквою і священиками. Критична постава, яка проявляється, наприклад, в антиклерикалізмі, може мати додаткові причини світоглядного чи ідеологічного характеру, але може бути і наслідком розчарування, яке свідчить про фактичну відсутність саме посередництва на шляху до Бога, що є метою всіх релігій. З другого боку, нема нічого дивного в тому, що людина шукає інших шляхів: або в інших релігіях, або поза релігіями, відкидаючи будь-яке посередництво, щоб досвідчити Бога безпосередньо. Але напруження залишається – бо якщо обіцянка безпосереднього досвіду Божої дійсності з’являється в різноманітних сектах чи школах, не зв’язаних з конкретною релігією, то елементів посередництва не можна уникнути, що більше, це посередництво має позарелігійний характер, що спричинює ще більші розчарування і драми, ніж в традиційних релігіях. 

На цьому фоні можемо краще зрозуміти виклик християнській релігії: він йде не тільки від світу, який шукає Бога, але й від Бога, який вже прийшов у світ і для світу. Божий виклик об’явився в Ісусі Христі – єдиному Посереднику. Але само об’явлення показує, що посередництво Ісуса в дорозі до Отця не виключає, але включає участь інших людей в це посередництво – як в інституційній формі, яка тісно з’єднана з сакраментальним виміром Церкви, так і в формі особової дії – представлення і уприсутнення Христа в своєму житті. Сам Ісус передбачив своє тривання і безперестанну дію, навіть по смерті, саме в спільноті, яка повинна Його представляти, продовжуючи Його місію: Як мій Отець мене послав, так і Я вас посилаю. Правдою є також і те, що участь в Христовому посередництві на шляху до безпосередньої зустрічі з Богом ніби «гарантована» в самій інституції і її таїнствах; таким є сенс дієвості таїнств «ex opera operato». Але якщо «інституційні» чи сакраментальні учасники Христового посередництва самі не реалізують – в Дусі свого єдиного Вчителя – безпосереднього відношення до Отця, то їх посередництво перестає бути читабельним, відірветься від свого живого джерела і перейде в ритуалізм чи інституціоналізм, в якому те, що мало бути лише засобом, посередником, стає безпосередньою метою 

І тому спільний виклик Церкві – від світу в духовній потребі і від Бога, який бачить цю потребу і показує шляхи її вирішення, вимагає єдності обох вимірів: посередництва і безпосередності в реляції до Бога. Бо тільки єдність може заспокоїти подвійне очікування – людини і Бога. А оскільки фундаментом цієї єдності є сам Бог-Людина, Ісус Христос як єдиний Посередник між Богом і людьми, то тільки в єдності з Ним стає можливим вирішення і повне заспокоєння обох прагнень: посередництва, яке є суттєвим елементом і творінням міжлюдської спільноти, і безпосередності в реляція до Бога – фундаменту всього.