3. Безпосередність Бога – в посередництві
Перед тим як перейти до більш практичних
імплікацій тринітарного виміру духовного керівництва,
звернімо увагу на його другий складник. Духовне
керівництво тоді проявляється як шукання безпосередності
Бога в посередництві людини. Теологічна рефлексія буде
займатись не тільки описаним екзистенціальним досвідом,
але його афірмацією і поглибленням в світлі прикладу
Ісуса Христа.
Може видаватись, що людське керівництво не
приносить плодів, але саме автентичне шукання може бути
знаком безпосереднього керування Богом. Кульмінацією і
доповненням цього парадоксу є знайдення посередництва
завдяки особі, яка, сходячи на задній план, показує шлях
до безпосередньої зустрічі з Богом. Це шлях молитви. Тому
саме молитва є суттєвим і вирішальним елементом духовного
керівництва. В цьому нема нічого дивного, оскільки і
молитва, і керівництво базуються на піддаванню себе
безпосередньому керуванню Богом. А найповнішим доказом
парадоксальної єдності людського посередництва і Божої
безпосередності є ще одна таїна Ісуса Христа – єдність
Божественної і людської природи, що дає право назвати
Його єдиним Посередником між Богом і людьми (1 Тм 2,
5).
Знаходження єдності посередництва і
безпосередності щодо Бога в Ісусі Христі є відповіддю на
досвід, який сьогодні стає щораз загальнішим. Те, що
відчуває особа, розростається у суспільному вимірі. З
одного боку, це почуття несповнення і розчарування
різними традиційними формами посередництва на шляху до
Бога – релігійними закладами і їх представниками, тобто
Церквою і священиками. Критична постава, яка
проявляється, наприклад, в антиклерикалізмі, може мати
додаткові причини світоглядного чи ідеологічного
характеру, але може бути і наслідком розчарування, яке
свідчить про фактичну відсутність саме посередництва на
шляху до Бога, що є метою всіх релігій. З другого боку,
нема нічого дивного в тому, що людина шукає інших шляхів:
або в інших релігіях, або поза релігіями, відкидаючи
будь-яке посередництво, щоб досвідчити Бога
безпосередньо. Але напруження залишається – бо якщо
обіцянка безпосереднього досвіду Божої дійсності
з’являється в різноманітних сектах чи школах, не
зв’язаних з конкретною релігією, то елементів
посередництва не можна уникнути, що більше, це
посередництво має позарелігійний характер, що спричинює
ще більші розчарування і драми, ніж в традиційних
релігіях.
На цьому фоні можемо краще зрозуміти виклик
християнській релігії: він йде не тільки від світу, який
шукає Бога, але й від Бога, який вже прийшов у світ і для
світу. Божий виклик об’явився в Ісусі Христі – єдиному
Посереднику. Але само об’явлення показує, що
посередництво Ісуса в дорозі до Отця не виключає, але
включає участь інших людей в це посередництво – як в
інституційній формі, яка тісно з’єднана з сакраментальним
виміром Церкви, так і в формі особової дії –
представлення і уприсутнення Христа в своєму житті. Сам
Ісус передбачив своє тривання і безперестанну дію, навіть
по смерті, саме в спільноті, яка повинна Його
представляти, продовжуючи Його місію: Як мій Отець мене послав,
так і Я вас посилаю. Правдою є також і те, що участь
в Христовому посередництві на шляху до безпосередньої
зустрічі з Богом ніби «гарантована» в самій інституції і
її таїнствах; таким є сенс дієвості таїнств
«ex opera operato». Але якщо «інституційні» чи сакраментальні
учасники Христового посередництва самі не реалізують – в
Дусі свого єдиного Вчителя – безпосереднього відношення
до Отця, то їх посередництво перестає бути читабельним,
відірветься від свого живого джерела і перейде в
ритуалізм чи інституціоналізм, в якому те, що мало бути
лише засобом, посередником, стає безпосередньою
метою
І тому спільний виклик Церкві – від світу в
духовній потребі і від Бога, який бачить цю потребу і
показує шляхи її вирішення, вимагає єдності обох вимірів:
посередництва і безпосередності в реляції до Бога. Бо
тільки єдність може заспокоїти подвійне очікування –
людини і Бога. А оскільки фундаментом цієї єдності є сам
Бог-Людина, Ісус Христос як єдиний Посередник між Богом і
людьми, то тільки в єдності з Ним стає можливим вирішення
і повне заспокоєння обох прагнень: посередництва, яке є
суттєвим елементом і творінням міжлюдської спільноти, і
безпосередності в реляція до Бога – фундаменту
всього.

|