1. Досвід і свідчення
Досвід, до того, як стати теологією, спочатку є
свідченням. А свідчення вимагає говорити в першій особі.
Саме тому я мушу насамперед розповісти про власний досвід
духовного керівництва.
Спочатку було прагнення знайти когось, хто би
керував мною – я хотів бути керованим. Наскільки
пам’ятаю, це прагнення з’явилось тоді, коли я вже був
«спрямований» до найважливішого рішення в своєму житті –
вступити в Орден Єзуїтів. Рішення виникло пізно, після
довгих пошуків, ніби напомацки, без допомоги інших. А
якщо конкретніше: суттєвою допомогою була щоденна
Євхаристія, сопричастя з Ісусом, який – хоч я цього не
відчував – сам вів мене. Коли рішення було прийняте, але
я не мав можливості реалізувати його відразу, тоді
трудність – ясність щодо рішення і необхідність відкласти
це рішення – схилила мене до пошуків людського
керівництва – священика. Я знайшов постійного сповідника,
але чи духовного керівника? Напевно, що ні, бо сам
приймав рішення.
Цей перший етап показує суттєві елементи мого
досвіду духовного керівництва: з одного боку,
необхідність знайти людську допомогу в труднощах, з
другого боку, досвід, що допомога приходить не від людей,
а від Бога. Другими словами, своєрідне напруження: між
потребою людського посередництва на шляху до Бога і
безпосереднім керуванням Богом.
Так само, хоч на глибшому рівні, було на
наступному етапі – початках чернечого життя. Також в
Ордені я шукав допомоги в людей, які були призначені до
цієї ролі: спочатку в Магістра новіціату, пізніше в
різних духовних отців. Але в мене склалось враження, що
не знаходжу в них очікуваної допомоги – я очікував ясних
вказівок щодо подальшого духовного шляху, а тим часом усі
керівники давали мені можливість вибирати. З другого
боку: коли знайшовся такий, що був схильний давати
конкретні вказівки, то я відчував, що це не для мене і що
він не розуміє мого стану… Мені знову бракувало людського
посередництва. А безпосереднє керування Богом? Напевно,
що було, але невідчутне. Воно проявилось у новій формі
мого прагнення бути керованим: я відчував, що воно
повинно відбуватись через молитву – як безпосередній
контакт з Богом. Але через яку молитву? Мене захоплювала
молитва простоти, медитація в простій формі, про яку я
дізнався через контакт з релігіями Сходу. І нарешті мені
було дано знайти, хоч поступово, синтез: я знайшов
керівника, який спрямував мене ясно і виразно на шлях
молитви – безпосереднього піддання себе Богові. Відтоді
все інше, подальший досвід духовного керівництва, увійшло
в останню фазу, а її реалізація стала «тільки» справою
часу – життя…
Тут закінчується моє свідчення і починається
теологічна рефлексія, яку мені підкидає мій досвід.
Специфічність описаного досвіду впливає на особливий
характер моєї рефлексії. Але надіюсь, що своєрідна
односторонність окремого досвіду не заважає, а допомагає
схопити суттєве в глибшому погляді на духовне
керівництво. Я виділяю два моменти: перший, суттєвий в
духовному керівництві, формулюю у формі гасла – бути
керованим – ставати керівником; другий є тим самим, але
виражений мовою теології – суттю керівництва є пошук
безпосередності Бога в людському
посередництві.

|