4. Суттєва роль духовного керівництва
Одним з найважливіших «знарядь семінарської
формації» є духовне керівництво. Це класичний засіб, який
високо ціниться не тільки як метод духовної формації, але
також і тому, що дозволяє розвивати і підтримувати
вірність і великодушність у виконанні священицького
служіння. Іоанн Павло ІІ однозначно зобов’язує
кліриків піддатись духовному керівництву: Семінарист повинен осягнути
відповідний рівень зрілості в психічній сфері (…), і
формувати в собі глибоке й автентичне життя молитви і
піддаватись духовному керівництву. Святіший Отець
уточнює, що духовний керівник не повинен підміняти
клірика в його праці над собою, а лише супроводжувати
його і допомагати розпізнавати покликання і зробити
зріле і вільне
рішення.
Клірики повинні отримати реальну можливість
користати з духовного керівництва завдяки відповідній
кількості приготованих і охочих до цього служіння
духовних отців. В Польщі на одного духовного отця
припадає багато кліриків. «Ощадність» у призначенні людей
до семінарської формації є дуже короткозорою. Часто
причиною священицької кризи є брак у формації необхідної
психологічної й духовної допомоги. До формування
семінаристів повинні бути призначені і приготовані
«найкращі кадри», які приймають це служіння добровільно,
переконані про надзвичайну роль цього служіння. Духовний
отець своїми конференціями і індивідуальними розмовами
дає клірикам свідчення емоційної та духовної прозорості.
Ця прозорість, яка є вираженням духа правди і відкритості
на Другого – на Бога і людей, – є одним з найважливіших
способів впливу на молодих людей. Вона тим важливіша, що
багато молодих людей приходять до семінарії замкнуті й
залякані. Прозорість і відкритість духовного отця
заохочує долати страх, почуття загрози і замкнутість.
Крім свідчення емоційної та духовної прозорості важливим
є свідчення вразливості на іншу людину. Через спосіб
мовлення про проблеми духовний отець дає свідчення
вразливості на іншу людину.
Наступним важливим способом впливу на кліриків
є індивідуальні розмови. Виховний процес, аби бути
дієвим, повинен бути, наскільки це можливо,
індивідуальним. Індивідуальні розмови слід проводити
регулярно. На першому і другому році навчання їх слід
проводити кожних два або три тижні. Потім їхню частоту
можна зменшувати. Духовні розмови повинні охоплювати всі
найважливіші проблеми життя. В контакті з духовним
керівником клірик повинен формувати своє сумління,
впорядковувати свою емоційну сферу, розвивати духа
молитви, розпізнавати спосіб участі в Таїнствах,
розпізнавати своє покликання, вирішувати найважливіші
індивідуальні й колективні проблеми. На початку духівник
може керувати розмовою, але з часом клірик повинен брати
ініціативу і звертатися до реальних проблем і питань,
якими він живе.
Фундаментом зв’язку духівника з кліриком є
досвід віри, досвід «безкорисливої любові». Любов і
акцептація духівником клірика повинна віддзеркалювати
безмежну любов Бога до людини. Любов і акцептація є
символом, знаком, що веде до безмежної любові Бога. Це
основний елемент формації. Площина, в якій зустрічаються
керівник і керований, є їхніми спільними пошуками Бога і
Його волі, є їхнім спільним послухом Божому Слову.
Духівник подає взірець слухання Божого Слова і
розпізнавання Божого натхнення від дії злого духа і від
своїх комплексів. Духівник повинен бути вчителем
духовного розпізнавання.
Якщо хочемо, щоб священики в служінні людям
«природним способом» ставали духовними керівниками, як
того бажає Церква, то духовне керівництво в семінарії не
може бути формальністю.

|