2. Духовна формація – фундамент формації священика  

1. Суттю священицької і чернечої формації є будування тривких і зрілих стосунків: з Богом, з Церквою, з собою, з суспільством, зі своєю місією. Людина формує свою тотожність через зв’язки. Саме вони окреслюють суть людського життя і покликання. Якщо в пособорній кризі багато духовних залишали духовний сан, то ще й тому, що їхні актуальні зв’язки були піддані випробуванню. В новій ситуації вони не вміли збудувати нових, тривких і зрілих зв’язків. 

Основні людські зв’язки не можуть бути збудованими раз і на завжди. І тому навіть найдосконаліша священицька формація не може забезпечити витривалості у священстві. Поняття формації повинно містити динамічне розуміння людини, яка була би спроможною будувати зрілі зв’язки – зв’язки в міру потреб і викликів сучасності. Саме динамічне розуміння людини і її зв’язків у формації гарантує, що майбутні священики зможуть прийняти зрілу й відповідальну поставу в мінливих умовах сучасної цивілізації. Бо ця цивілізація ставить під сумнів, а не підтверджує місію Церкви в світі. 

Осереддям формації до священства є зв’язок з Богом. Він є вирішальним чинником для формування тотожності майбутнього священика і виконання його місії. Все у формації повинно поєднуватись з цим основним, істотним зв’язком. Суттю священицького служіння є свідчити про Бога. Здається, що семінарська формація у минулому надмірно наголошувала на «практичному приготуванні» до виконування точно окресленої суспільної ролі у Церковній спільноті. Священство ідентифікували з окресленою суспільною функцією. Зміна зовнішніх умов відкрила не тільки брак священицької тотожності, але також глибокі браки в духовній тотожності – християнській. Дуже однобічно вважали, що духовна формація кандидатів до священства є певним природним даром, отриманим у родині й церкві. Пособорна криза показала, що такі засновки виявились позірними. Сьогодні Церква щораз глибше усвідомлює, що лише на автентичному людському й духовному досвіді можна будувати покликання до священства і чернецтва. Людські мотивації, навіть найшляхетніші, не здатні окреслити священицької тотожності. Суттю кризи духовенства на Заході і в нас була і є духовна криза. 

Прагнення «бути ксьондзом» у багатьох молодих людей в Польщі сьогодні вплетене в їхні особисті зранення і обмежені погляди на людське життя і священицьке служіння. Але це не є перешкодою до священства. В таких випадках необхідно мати ясне усвідомлення своїх проблем і глибоку духовну мотивацію, завдяки якій можна долати свої людські обмеження. Здається, що в формації не завжди береться до уваги цей факт. Дуже швидко молодих, емоційно й духовно незрілих людей вводять у візію функції. Якщо кандидат до священства не сформує в собі тривкого фундаменту духовного життя, тоді при зміні зовнішніх обставин легко втратить почуття особистої тотожності, і тим самим втратить свідомість своєї місії. І це є найчастішою причиною кризи священицького й чернечого покликання. 

2. Першість духовного досвіду в розпізнаванні та реалізації священицького покликання приводить нас до суттєвого значення свободи у формації. Автентичний духовний досвід є можливим лише в повній свободі. Людину не можна змусити якимось способом до духовного досвіду. Як нікого не можна «зобов’язати» до любові, так нікого не можна «зобов’язати» ввійти в діалог з Богом. І тому формаційні документи підкреслюють потребу пробуджувати свободу майбутніх священиків. Натиск на зовнішнє практикування релігійних форм без пробудження духовних прагнень може створювати релігійний ритуалізм, який для пізнішого виконання священицьких функцій може бути небезпечним явищем. І тому семінарські форматори повинні компетентно поєднувати звернення до особистої свободи кандидатів і їхнього почуття відповідальності з втаємниченням їх семінарські порядки і в зовнішні практики, які в організованих структурах є необхідними. 

Здається, що з огляду на відносно малу кількість форматорів, які працюють в польських семінаріях, вони часто змушені звертатись більше до усталеного обов’язкового розпорядку в семінаріях, ніж до особистих форм педагогічного впливу. Коли збереження семінарського розпорядку виконується зовнішніми засобами, то глибока духовна формація поставлена під знак запитання. 

Звернення до свободи й відповідальності у формації до священства спричинює, що найважливішим методом виховання стає духовне керівництво. Лише в кліматі глибокої довіри і безпосереднього діалогу з вихователями, особливо з духовним отцем, кандидат може досвідчити почуття внутрішньої свободи в рамках твердого закладу. Здається, що формація кліриків у Польщі вимагає більш індивідуального й особового підходу. Індивідуальне ведення кандидатів до священства вимагає відповідної кількості добре приготованих людей, особливо духовних керівників, які зможуть увійти в щирий і безпосередній контакт з кандидатами.