5. Духовне керівництво – особливий елемент постійної формації священства  

А. Молоді священики 

«Практика духовного керівництва допомагає постійній формації священиків. Це класичний засіб, який високо ціниться не тільки як метод духовної формації, але також і тому, що дозволяє розвивати і підтримувати вірність і великодушність у виконанні священицького служіння» (80 п.). 

Постійна формація повинна супроводжувати священиків усе життя, незалежно від умов життя і виконуваних функцій. Важливо, щоб семінарська формація продовжувалась після висвячення. Формація у перших роках священства повинна бути «продовженням загального й інтегрального процесу постійного дозрівання, що полягає у поглибленні кожного виміру формації – людського, духовного, інтелектуального і душпастирського» (17 п.). 

Молодий священик може відчувати певне «пересичення» після висвячення, але це не повинно перервати індивідуальну й групову формацію. Святіший Отець заохочує, аби формаційні зустрічі молодих священиків стали «прикладом і заохоченням для старших священиків, свідченням любові до священицького уряду і ревного піклування про локальну Церкву, яка потребує добре сформованих священиків» (76 п.). Святіший Отець звертає увагу на те, щоб створювати структуру постійної формації для молодих священиків, в рамках якої зможуть зустрічатися з духовними керівниками, знаходити час для молитви, рефлексії і обміном досвіду. 

Б. Середній вік 

Постійна формація зобов’язує також священиків середнього віку. Тоді в житті священика з’являється багато небезпек, таких як надмірна активність або рутинність у служінні. З’являється думка, що досвіду достатньо і не потрібно піклуватися про дальший інтелектуальний і духовний розвиток. Народжується внутрішня втома і розчарування. Труднощі і невдачі породжують почуття безпорадності. З’являється зневіра. 

Святіший Отець нагадує, що «ліками на це є постійна формація, зважена ревізія своєї особовості і поведінки, постійне шукання мотивів і засобів для подальшої місії» (77 п.). 

У цьому віці сповідь стає випадковою. Постійний духовний керівник допомагає уникнути великих криз і допомагає їх проходити. 

Трудною проблемою є самотність. «Існує самотність, яку зазнають усі і яка є чимось нормальним. Але існує також самотність, причиною якої є різноманітні труднощі, і які вона ще створює» (74 п.). Самотність є не тільки джерелом труднощів, може бути також і шансом, спонукою до молитви, навчання, до внутрішнього дозрівання в духу жертвування. 

Священик переживає самотність через єдність з Христом, через щиру дружбу в гроні священиків і через апостольську ревність. 

В. Старші священики 

Священик будь-якого віку повинен «слідкувати за собою» (див. 1 Тм 4, 16). Також і в старшому віці необхідна постійна формація. Священикові, який фізично слабший, психічно вичерпаний, відчуває часом, що нікому не потрібний і самотній, треба мати не тільки контакт з іншими священиками, але й духовного керівника, який збуджуватиме в ньому надію. Постійна формація навіть у старшому віці «дозволяє зберігати молодість духа, яку ніхто не може накинути зверху, і яку кожний повинен постійно знаходити в собі самому. Лише той, хто завжди прагне вчитися і зростати, зберігає цю молодість» (79 п.). Формація допомагає старшим священикам усвідомлювати, що «далі беруть участь у будові Церкви». Особливим способом силою з’єднання з Христом терплячим і з братами й сестрами, які через Церкву беруть участь у страстях нашого Господа, переживають по-новому досвід св. Павла: Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква (Кол 1, 24) (77 п.). 

Закінчення 

«Духовне керівництво виконує красиву і необхідну роль у моральному й духовному вихованні молоді, яка прагне прочитати і виконати з повною вірністю покликання свого життя; має значення і позитивний вплив у всі часи. Духовне керівництво є педагогічною і психологічною справою, що наділяє великою відповідальністю того, хто тим займається; є духовною вправою, що вимагає покори й довіри від того, хто йому піддається» (81 п.) – це слова Г. Б. Монтіні, який став папою Павлом VI. 

Постійна формація, частиною якого є духовне керівництво, є спочатку дією Святого Духа. Священик є вільним і відповідальним помічником Святого Духа, якщо сам користається духовним керівництвом і керує іншими: священиком, кандидатом до священства, ченця, мирянина. 

Святіший Отець звертається до священиків словами Отців Синоду: «Ваша роль у Церкві справді є потрібною й незамінною. (…) Ви є слугами Євхаристії, посередниками Божого милосердя у таїнстві покути, утішителями душ, провідниками всіх вірних серед хуртовини сьогоднішнього життя. (…) Не втрачайте відваги. Наша справа не є нашою, а Божою. Той, хто нас покликав і послав, є з нами до кінця життя. Ми є посланцями Христа» (4 п.).