3. Благословення в душпастирстві  

Благословення – це ревне прохання, яке поєднує дар благодаті з людськими силами. Ще до того, як сила благодаті досягла жінку, яка страдала від кровотечі, ця енергія вже була присутня в тілі й одежі Ісуса. Люди чули, що від Нього виходить якась сила, яка зцілює хворих. Благословення, яке Ісус уділив дітям, вийшло з Його серця, пробудило Його почуття, наповнило Його погляд і вийшло через Його руки, коли накладав їх на них. Божий план спасіння здійснюється так, що часто благодать приходить до нас через людей. Благодать ніби виходить із глибини людини, пронизує її душу, розпалює її серце, наповнює її жести й погляд ще до того, як торкнеться вибраної особи. Перед зціленням хворих Ісус відчував велику любов і непереборне прагнення дати їм щось зі свого багатства. Любов спонукала Його доторкатися до них. 

Ісус учив апостолів накладанням рук і помазанням виганяти демонів і зцілювати хворих. Дав їм також силу робити те саме. Вчив їх благословляти: 

В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться (Лк. 10, 5-6). 

Благословенню апостолів Ісус дає силу передавати мир. Якщо хтось сумнівається, що йдеться про справжню силу, додає, що якщо дана особа негідна, то енергія не витрачається даремно, а повертається до апостолів, які нею променіють у серцях як власною. 

Благословення об’єднує силу людини з Божою благодаттю. Людина спочатку переживає внутрішню повноту, яка заливає її миром і щастям. Хоче цим багатством ділитися з іншими, аби їх оживити, ощасливити й освятити, аби Бог був присутній у всіх. Переконана, що має силу, світло, мир чи якусь повноту, яку за бажанням свого серця, силою духу й душі може уділяти іншим. Благословляючий глибоко переконаний, що може об’єднати святі сили й передавати їх іншим. Отримав ці сили від Бога як природний дар або володіє ними завдяки силі Святого Духа, який зійшов на нього через Хрещення, Миропомазання, Священство чи інші таїнства. Також переконаний, що має ці енергії завдяки присутності воскреслого Христа і що може їх передавати далі своїм духом і любов’ю свого серця, бо Ісус Христос втілює в ньому безмірну благодать. І тому суттєвою частиною благословення є благання про Божу благодать. 

Розгляньмо обряд благословення. Церква вживає два знаки, бо вони унаочнюють передачу силу. Один символ – накладання рук. Це ми бачимо в Старому Завіті. Ісус накладав руки на дітей і хворих. Апостоли передавали Святого Духа накладанням рук. Тепер застосовуємо ці знаки в літургії, коли священник простягає долоні над жертовними дарами. В Таїнстві Священства це знак передавання Святого Духа й суттєва частина Таїнства. Також його вживають при Миропомазанні, Сповіді й Хрещенні. Накладання рук – це природний знак благословення, бо ми, люди, переносимо речі й енергії своїми руками. Хто накладає руки, концентрує свою силу і дозволяє їй пройти через нього на того, хто отримує благословення. 

Цей знак наголошує, що людина, яка благословляє, дає щось із самої себе, що благодать, яка передається, спочатку виходить із неї, і, хоча є даром, але вона посилає її зі свого серця так як свою енергію. Благодать підсилює нашу енергію в ефективному знакові потужної сили. Додане до знаку відповідне ревне благання підносить його в ранг сакраментальної функції. 

Під час накладання рук промовляється прохання, яке в звичайному благословенні звучить так: 

Благословення Бога, всемогутнього Отця, і Сина, і Святого Духа нехай зійде на тебе і залишиться назавжди. 

Благословення характеризується накладанням рук в поєднанні з покірним проханням про благодать. Людина благословляє, але просить, щоб її благословення наповнилося вищою силою, стало видимим і ефективним знаком благодаті. 

Другий характерний знак благословення – знак хреста – тісно пов’язаний з накладанням рук. Він ще більше унаочнює, що благословення походить від Ісуса Христа, бо Він нас відкупив своєю смертю і воскресінням. 

Християнин покликаний благословляти. Батьки часто роблять знак хреста на чолі дітей, коли говорять їм «добраніч». Багато людей благословляють хліб або моляться перед їдою. Треба призвичаїтися благословляти більше. Якщо в дусі першої заповіді відчуваємо сердечну любов, то потрібно внутрішньо зосередитися і цю любов разом із проханням про Боже благословення перенести на кохану особу. Це означає благословляти серцем – без зовнішнього знаку. Через це наша сила з’єднується з благодаттю, яка на наше прохання сходить через благословення. Як Ісус свою силу благословення і зцілення втілював дрібними жестами, так і ми можемо благословення, яке походить із серця, унаочнювати малими знаками, такими як рукостискання, обійми чи поцілунок. Лікар може ліки, які виписує, вважати знаком. У такий спосіб любов може чинити чуда через прагнення давати, служити й ділитися внутрішнім багатством. Мати може зробити благословенням сповивання дитини, професор – лекцію, продавець – продаж товару, покупець – купівлю. Знаю психолога, який щоденно медитує й зосереджується на кожному клієнті, щоб молитися за нього й передавати йому енергію. Благословляє їх серцем і духом. Можемо зробити багато добра, розвиваючи цю здатність. Люди, які наповнюють легені свіжим повітрям, подивляють велич неба, моря, безмежного горизонту якогось краєвиду або переживають красу життя і близькість Господа, відчувають нездоланний потяг любити й служити. Добро, якому Бог дозволяє розвиватися в їхніх серцях, хочуть випромінювати через благословення. Це дуже просто, воно здійснюється, коли любимо з силою віри, яка може переставляти гори, і з сильним переконанням, що наш Господь може сповнити наші прагнення. 

Люди, переконані в силі сердечного благословення, також знають, що людина може й проклинати. Хто бажає другому біди, кличе на нього хворобу, смерть чи нещастя, розсіює довкола отруту, яка може реалізувати те, що він хоче. Рівень зла залежить від сили й концентрації того, хто бажає, і від фатальної сили, яку призиває. Ненависть може ранити й навіть убити. Може когось із нас вже колись атакувала чиясь сильна й сліпа ненависть. Я знав злих людей, які бажали комусь зла і їхні бажання сповнювалися. І тому християнин повинен постійно очищатися з деструктивних прагнень, щоби не проклинав, а благословляв. Наше завдання полягає в тому, щоби будувати, а не нищити. Силою духу й серця можемо перешкоджати злу, але ніколи не можемо проклинати чи бажати комусь щось погане. Одна ситуація, коли хтось носить у собі несвідому ненависть із якоїсь причини, і друга ситуація, коли допускає цю ненависть до себе і визволяє злі наміри. 

Те, що здійснюється через благословення, здійснюється також через Таїнства. Всі Таїнства передають безкоштовний дар. Це відбувається під час обряду, в якому можуть брати участь усі. Подружжя – це Таїнство, яке дуже подібне до описаного звичайного благословення. Його розпорядники – особи, які його приймають. Священник тільки благословляє подружній зв’язок. Присутні беруть у цьому участь, бо супроводжують молоду пару і хочуть приєднатися до їхньої радості. Збагачуються цією радісною подією і хочуть своєю присутністю засвідчити і підтвердити заснування нової родини. Хочуть допомагати молодій в парі, якщо це буде потрібно. Вимовним доказом цього наміру є подарунки для помешкання. Але молодожонам передовсім слід бажати щастя. Це все, що потрібно для благословення. І тому зазвичай запрошую присутніх допомогти мені призивати благословення Бога, тобто, щоб і вони всім серцем благословили молоду пару. Священник дає благословення Церкви, але прохання присутніх може його реалізувати. Благословення священника і присутніх тільки доповнює Таїнство, в якому бере участь молода пара. Той, хто любить, має силу Святого Духа і може її випромінювати. Наше завдання – збирати енергії Церкви й направляти їх до молодої пари. Таїнство здійснюється вже через мінімальну любов, яка потрібна для його важності, але знак стає повнішим, якщо всі присутні благословляють із прагненням і силою своїх сердець. Християни повинні звикати до того, щоб в світі випромінювати благословення. 

Інший приклад, який ілюструє нашу активну участь у Таїнствах, – це Таїнство Священства. Сакраментальна форма по своїй суті є благословенням. Єпископ накладає на нових священників руки, чим показує, що передає присутню в його серці силу Святого Духа і молиться про благословення свячень. Єпископ, який висвячує священника, молиться і зосереджується, бажає і просить, передає і благословляє. Розуміє, що крім того, що дає від себе, є ще посередником трансцендентної благодаті. Після того, як єпископ наложить руки і промовить благословення, присутні священники накладають на нововисвяченого священника руки на знак, що передають своє благословення і силу духу, який в них живе, нововисвяченому. Не мають влади висвячувати священників, але при цій нагоді, як уже висвячені товариші в священстві, переконані, що через своє благословення можуть внести свою лепту в обряд і допомогти молодим священникам проникнутися потужною силою Святого Духа. При уділенні всіх Таїнств присутні мають можливість приєднатися до обряду благословення. 

Кожне Таїнство складається з якогось суттєвого знаку, який запевнює дієвість, але до нього завжди додаються ще інші знаки, які розвивають значення благодаті. У Таїнстві Священства сакраментальним знаком є накладання рук, але Церква додає ще інші знаки, які розвивають багатство благодаті, яка передається. Нововисвяченому священникові єпископ вручає чашу й патену – передає силу служити Євхаристію. Вручає йому месал, намащує долоні, щоб могли благословляти, і дає владу відпускати гріхи. Під час Хрещення, поза суттєвим знаком – поливанням водою голови, священник помазує катехумена олією, яка означає силу Святого Духа. Позначає його знаком хреста, щоб Бог був у ньому як у святині, вежа якої, символ присутності Бога, увінчана хрестом. Священник накладає руки й промовляє молитву екзорцизму. Передає запалену свічку й молиться про світло віри для охрещеного, а потім накладає на нього білу шату й напоминає берегти чистоту душі. Ці жести й знаки дають можливість, у єдності з присутніми вірними, уділити повноту благословення. 

Контемплятивна постава зв’язана з прагненням розуміти, шанувати, дарувати й любити людей. Це прагнення повинно втілюватися передовсім у служінні: слід, відповідно до конкретної ситуації, допомагати в потребі, потішати засмучених, визволяти в’язнів, повертати справедливість, прощати зранення. Контемплятивна постава також містить прагнення виконувати цю послугу з внутрішньою силою – як це робив Ісус. І тому ми повинні вчитися любити з силою, тобто благословляти. Більше благословення уділяємо в Таїнствах. 

У Таїнстві Сповіді також є благословення. Спочатку до нього належало накладання руки як видимий знак того, що священник передає відпущення і мир. Якщо священник не накладає руку, то принаймні тримає її легко піднесеною. Якщо йду до сповіді, то шукаю священника, який мене зрозуміє, щоби акт відпущення не став антизнаком через брак людського спілкування. Пробую також знайти священника, наповненого силою Святого Духа, бо він живе в Богові і з його серця і з його духу випливає мир і любов Бога. Священники, які справді можуть і хочуть благословляти, передають через це більший мир і глибоке примирення. Також і присутні люди можуть брати участь у Таїнстві Сповіді; коли хтось сповідається, то вони можуть молитися про відпущення гріхів і мир – те, що каянник сподівається отримати. 

Під час Тайної Вечері Ісус благословив з закликом робити те саме. Часто йдемо на месу, аби отримати Ісуса, але не думаємо про те, що отримуємо благословення, аби благословляти. Служіння Євхаристії передбачає, щоби разом із священником і з Ісусом ми випромінювали благословення. Потрібно також молитися, щоби наше благословення стало носієм євхаристичної благодаті. 

Як батько чи мати родини благословляють хліб силою свого серця, так і ми повинні благословляти євхаристичний хліб під час меси з любов’ю нашого серця. Священник благословляє євхаристичний хліб перед Освяченням: « Воістину святий Ти, Боже, джерело всякої святості. Тож освяти ці дари росою Твого Духа, щоб вони стали для нас Тілом і Кров’ю Господа нашого, Ісуса Христа ». 

Промовляючи ці слова, священник тримає долоні над дарами і благословляє їх знаком хреста. Євхаристична служба має також інші знаки благословення. Всі мають частку в благодаті меси. Також знак миру є благословенням. Ми повинні ці знаки силою нашої любові передати людям, які беруть участь у месі, як благословення. Коли священник уділяє останнє благословення, то всі повинні долучитися до його прохання і разом з ним благословити всіх присутніх. Причащаючи, можемо в серці благословляти всіх, хто приймає Тіло Христа. Молитви прохання під час Євхаристії ми повинні супроводжувати з силою віри й молитви. Лектор повинен читати Боже Слово з силою благословення. Повинен дозволити силі Божого Слова проходити через його серце. 

Можна запитати, чому книжка, яка займається передаванням віри, закінчується розділом про благословення і Таїнства. Тема цього розділу є суттєвою частиною всієї книжки. Постава душпастиря вимагає окресленої духовності, любові до ближнього і глибини. Там, де це є, з’являється прагнення практикувати любов і душпастирство з внутрішньою силою, навіть якщо поверхневий спостерігач цього не помічає. 

Насамкінець я хотів би ще розповісти про один епізод з буденного життя. Якось я їхав автобусом. У нього зайшла дівчинка близько десяти років. Мабуть поверталася зі школи. Я здивувався, що вона їхала одна. Показала місячний проїздний і стала, бо автобус був повний. Я повернувся до своїх думок і мій погляд біг за людьми, будинками і вуличним рухом великого міста. Потім я встав і підійшов до дверей, щоб вийти. Дівчинка вже там чекала. За кілька метрів до зупинки водій раптово повернув в сторону, щоб уникнути зіткнення. Раптовий рух кинув мене на сидіння, але я ще інстинктивно витягнув руку, аби дівчинка, яка вже стояла на східцях, не впала. Вона втрималася на ногах. Автобус зупинився і ми вийшли. Я йшов на лекцію, але не був вбраний як священник. Я відчув, що хтось біжить збоку й дивиться на мене. Повернувся в сторону й зустрівся з поглядом цієї дівчинки. З усмішкою і вдячність сказала: «Дуже дякую». Мені стало приємно, що вона помітила мою реакцію і подякувала. Я охоче би її обійняв, але тактовніше було відплатити усмішкою і звичайним: «Нема за що». Але тим «Нема за що» я благословив її всім серцем, і я переконаний, що разом із ним на неї зійшло набагато більше благословення Бога.