5. Специфіка груп
Кілька років тому мене запросило керівництво однієї чернечої спільноти. Там була також генеральна настоятелька, осередок якої міститься в нашій країні. Майже всі сестри були вчительками. Влітку вони хотіли організувати двотижневу генеральну капітулу з метою реформи правил. Комісія готувалася вже цілий рік. Сестри питали мене, як розподілити час і запланувати дебати на тему різних пунктів статутів, які хотіли змінити. Я відповів: «Прошу взяти до уваги, що капітула відрізняється від звичайних зустрічей. Капітула працює над рішенням, яке залежить від голосування. Це вимагає доброї інформації та дискусій. Спочатку потрібно представити різні думки й мотивації, а потім голосувати. Розпочинається боротьба між різними фракціями та ментальностями. Уми збуджені й часом дуже важко знизити напруження і зменшити боротьбу. Насамкінець є переможці та переможені. Це шкодить єдності. Якщо хочете змінити правила, то мусити подбати, щоб остаточні рішення відображали думки всіх. Упродовж останнього року в різних комісіях ви вже роздумували над аргументами pro i contra, отож уже співпрацювали. Тепер має відбутися зустріч. Запросіть усю спільноту, щоб обговорити свій досвід. Розкажіть, що робите і які маєте труднощі. Говоріть про успіхи й представте свої плани. У такий спосіб краще порозумієтеся й станете собі ближчими. Упродовж року працюєте в різних місцях і рідко зустрічаєтеся. Влітку зустріньтеся, аби краще себе пізнати й затоваришувати. Організуйте вільну зустріч без взаємної критики. Вчіться шанувати й приймати відмінності. Після такої зустрічі офіційні представниці й особи з правом голосу можуть ще кілька днів залишатися разом і після короткої наради голосувати». Сестри послухали мою пораду й були дуже задоволеними. В атмосфері суперечностей з’явилося відчуття великого полегшення. Цей досвід – це водночас добрий приклад до мого другого спостереження стосовно трьох фаз у процесі групи. Окремі фази не всюди й не завжди однаково важливі. В деяких групах найважливішою є перша фаза: участь, особисте свідчення, інформація. Фаза судження не така важлива, учасники не вимагають остаточного рішення. Їхня мета – участь, поглиблення стосунків і взаємна симпатія. В таких групах найчастіше панує – якщо дотримуються правил і не осуджують – сердечна атмосфера. Багато молодіжних груп мають цю специфічну рису. Молодь дружить і хоче розвиватися в спільноті. Це вид груп, які вільний час і вихідні хочуть проводити разом, створюються для реколекцій, ревізії життя та молитви. Подібний характер мають також конгреси. Представляють загальну інформацію, ведуть конференції, учасники з задоволенням користуються нагодою нових знайомств, розмовляють в малих групах. Обмінюються досвідом з людьми, з якими щойно познайомилися і які займаються подібними справами. Помічають, що інші мають такі самі проблеми й успіхи. Нав’язують цікаві контакти й створюють атмосферу спілкування. Не мусять приймати жодних рішень. І тому друга і третя фаза для більшості учасників не має значення. Атмосфера вільна від інтересів. У таких групах найсуттєвішим є взаємний обмін, а їхньою таємницею залишається те, що не дискутують, не осуджують, а радіють нагодою безкорисливого ділення і слухання інших. Там, де зовнішня активність, групи мають зовсім іншу специфіку. Це комісії лідерів політичних та економічних груп, парламенти, виборчі штаби тощо. Також Католицька Акція по суті є такою активною групою, бо допомагає ієрархії, хоча також займається формацією. Дієцезіяльна рада, яка складається зі священників, хоча має тільки дорадчий голос, є активною групою. Шкільні батьківські ради, групи катехітів, літургійна служба – також активні групи. В цих активних групах три фази зібрання тісно з собою пов’язані. Динаміка зібрання залежить від кількох чинників. По-перше, в такій групі не можуть брати участь люди з протилежними планами або несумісними світоглядами, бо через внутрішню боротьбу втрачається найсуттєвіше – сила діяння. По-друге, під час зустрічі ці три фази слід чітко розділити і в кожній ввійти в відповідний тон. Залишмо групи, які втратили свою ревність, а лідер хотів би їх активувати. Групи, які ревно рвуться щось робити, рідко можуть прийняти потрібну поставу в перших двох фазах. Протилежні інтереси створюють напруження, яке заважає слухати й приймати. Кожний зайнятий своїми планами і бажаннями. Коли члени слухають і обмінюються ідеями, то завжди перед очима мають власний проект. Кожне твердження оцінюють згідно зі своїми планами, не можуть безкорисливо слухати й приймати чужі думки, їхня чутливість майже нульова. Метою перших двох фаз було би запобігання такому засліплення, вироблення взаємної чутливості й взаємне зближення. Але воно настане тільки тоді, коли учасники під час двох перших фаз зібрання налаштуються на відмову від власних бажань і на відчинення на пропозиції інших. Поза групами, які шукають дружньої спільноти чи спільної діяльності, є ще групи рефлексії. Вони мають особливий характер. Їхня мета – пізнання, роздуми, внутрішнє зростання учасників або інтерпретація знаків часу. Таким типовим рухом, наскільки його знаю, є Рух Християнських Родин. Його мета – зрозуміти й по-християнському пояснити суть родини, її обов’язки і внутрішній світ учасників. Вони не втікають від діяльності, але діють не разом. У спільноті хочуть тільки розуміння, взаємодопомоги, пояснення своїх справ, аби кожний жив у родині християнським духом. Спільна мета – рефлексія, діяльність залишається індивідуальною. Такі групи часто виступають публічно з якимись конкретними темами. Їх також створюють ради навчання. Їхня велика перевага в тому, що люди з різним способом мислення можуть брати в них участь і внести свою лепту у відкриття нових перспектив і способів мислення. В активних групах це важко робити, бо там потрібно приймати рішення – чого немає в групах, присвячених рефлексії. Групам рефлексії дорікають, що там без кінця балакають і даремно марнують час. У цьому полягає їхня небезпека. Згідність поглядів не обов’язкова, бо метою є взаємне збагачення. Конфлікти погано впливають на стосунки. Успіх залежить від першої фази – свідчення. Людина живе не загальними твердженнями, а конкретними спостереженнями. Розуміє те, що конкретне: приклад, свідчення, життєвий досвід. На цій основі формує загальні закони. Але якщо хоче своє розуміння передати іншому, то повинна повернутися до життя і представити це так, як діється в житті і як сама відкрила. Повинна це оживти й представити як конкретний випадок. Свідчення конкретного враження має силу і схиляє до мислення. Теоретичні тези спонукають не до рефлексія, а до дискусії. Сила груп рефлексії полягає в діленні досвідом. Дуже виразно ми бачили це тоді, коли говорили про свідчення студентів університету. Озвучення особистого досвіду декого спонукало до рефлексії упродовж тижня. Також змінювало їхні переконання і поведінку. Перевага цих груп у тому, що не треба долати протилежності, бо не треба приймати жодних рішень. Помилкою буде робити ідеологічні висновки, щоби виявити «правду». Досвід провокує ідеї й думки, стаючи переконанням. Згідно з моїм досвідом, група рефлексії повинна вісімдесят відсотків часу присвятити озвученню досвіду, щоби її рефлексія була цінною та конструктивною. Безконечне представлення думок є марнуванням часу. Групи рефлексії або навчання також часто мусять займатися об’єктивною інформацією, але й у ній повинні бути суб’єктивні враження. Насамкінець
я хотів би ще додати, що
група подібна до особи. Якщо
має можливість
самовиражатися, то
усвідомлює свій стан і
здатна вирішувати існуючі
проблеми. Слухаючи групу,
слід прийняти альтруїстичне
налаштування як у випадку,
коли слухаємо особу. Там, де
приймають шанобливу й
контемплятивну поставу,
група розвивається.
| ||