2. Мета
Кілька років тому мене попросили провести реколекції для священників і клериків. Відповідальний за реколекції сказав, що група з тридцяти чоловік хоче пережити реколекції за методом св. Ігнатія. Пояснив, що з цією метою вони зустрічаються щороку. Під час першої зустрічі я пояснив реколектантам, що віддаю себе в їхнє розпорядження і, згідно з їхніми побажаннями, які мені передав настоятель, дуже радо проведу ці реколекції. Вони погодилися. Спочатку все було добре, але третього дня я помітив деяке незадоволення і випадково почув кілька зауважень. Мені сказали, що деякі не хочуть діяти згідно з прийнятим методом. Вислухавши скарги, я зібрав групу, щоби довідатися, що властиво сталося. Нагадав їм, що, згідно з планом, я віддав себе у їхнє розпорядження і що цей метод був запропонований на їхнє побажання, і що вони в перший день його прийняли. Пояснив, що я готовий змінити процес. Виявилося, що ніхто не хоче продовжувати вправи у такий спосіб. Я попросив, аби кожний висловив своє бажання. Ми відразу реорганізували процес реколекцій. Далі все проходило без проблем і вони раділи справжньою духовною відновою. Завдяки цьому випадку я зрозумів, якою важливою для групи є мета. Відповідальний, який мене запросив, не вмів добре представити бажання учасників. Як мені пізніше пояснив, метод св. Ігнатія був його бажанням, але він саме не хотів їх до нього змушувати. І тому дезінформував мене щодо справжнього бажання групи. Очевидно, що першого вечора я ясно окреслив мету. Група не призналася до іншої думки і прийняла мою пропозицію. Можливо, що учасники не наважилися виявити свої бажання, бо я висловився дуже категорично. Але також можливо, що погано оцінили значення мого пояснення або не знали докладно, чого прагнуть. Не виключено, що хотіли піти за бажанням настоятеля, але воно не відповідало їхнім прагненням. У кожному разі це приклад ситуації, коли розпочинають щось робити без достатньо окресленої мети групи. Члени групи повинні на початку одностайно окреслити мету групи: що шукають, що хочуть осягнути і до чого кожний зобов’язується. Група є як особа. Повинна бачити, куди йде. Якщо цього не розуміє, то її активність безладна й група страждає через внутрішні напруження. Метою групи є те, про що всі разом піклуються. Які їхні очікування? Що хочуть осягнути? Відповідь на це питання вказує на мету, яка є суттєвим чинником у визначенні групи. Кожна група – це спільнота осіб з однією метою. Держава – це спільнота громадян, об’єднаних спільним добром. Остаточною метою Церкви є небесна духовна учта і остаточне добро всіх людей. Є спільноти, метою яких є прибуток. Саме він надихає їхню активність. Визначення мети повинно бути точкою відліку кожної групової праці, бо керує усією діяльністю. Щоразу, коли проявляється якийсь розлад, потрібно знову ставити питання про мету групи. В поданому прикладі група на початку не виразила відкрито свої побажання, і тому виникли проблеми. Це можна виправити, якщо кожний учасник ясно окреслить свої наміри й побачить справжню мету групи. Мета кожної групи складається з двох чинників: з одного боку, те, що з’єднало її учасників і що разом хочуть осягнути; з другого боку, те, що кожний справді шукає. Ці два чинники не завжди між собою згідні. Окреслення остаточної мети полягає в тому, що спочатку кожний учасник висловлює свої побажання, потім шукають один спільний знаменник, який усі можуть прийняти. Власний образ групи має бути в гармонії з силами, які в ній діють. Стратегія не може окреслити все зверху, а потім змушувати інших це прийняти, але потрібно, щоб проявилися справжні наміри і група усвідомила власну дійсність. Уявімо, що молоді люди створюють групу для зміцнення своєї віри. Але кожний має своє розуміння. Один хоче займатися навчанням релігії, щоб через контакт з дітьми розвиватися як людина і вдосконалювати своє вчительське вміння. Другий сподівається отримати духовний вишкіл, аби поглибити свою віру. Третій шукає тільки дружбу з ровесниками. Хтось приходить, аби підтримати подружку, охоплену прагненням брати участь у діяльності Церкви. Ще хтось приходить, щоб служити ближнім. Ще іншого загітували, він не міг відмовити. Спочатку група тримається спільною метою, але пізніше індивідуальні різниці можуть викликати напруження. Той, хто шукає духовного розвитку, тужитиме за більш ґрунтовним приготуванням. Інший очікуватиме інтенсивного обміну думками. Той, хто приходить тільки ради подружки, за якийсь час знудиться через брак мотивації. У такому випадку не обов’язково, щоби всі мали однакові наміри, але щоб помітили різниці, які їх несвідомо ділять, взяли до уваги дійсність й запевнили мінімальну співпрацю. Це можна зробити лише тоді, коли розпізнають рівень відчуття приналежності до групи. Від людини не можна вимагати того, чого вона не може або не хоче внести в групу. Група, яка розуміє свій дійсний стан, подібна до здорової особи, яка образ самої себе гармонізує зі своїм справжнім життям. Раз поставлену мету не можна міняти. До прикладу, жонатий мужчина заводить роман з секретаркою. Його ставлення до родини змінюється. Очікування щодо родини зменшуються. Діти стають нестерпними, а він відчуває великий дискомфорт. Родина страждає. Мабуть це винятковий приклад, але він добре унаочнює те, що може трапитися в кожній групі, якщо зацікавлення учасників змінюються. Така зміна дуже знесилює єдність групи. Також недільна літургія є груповою активністю. Один приходить, щоб виконати заповідь. Це його мета, яка окреслює його ентузіазм і участь. Другий приходить, щоб почути добру проповідь; і якщо вона слабка, то він буде незадоволений. Ще комусь йдеться про Божу славу. Він зовсім інакше бере участь у співі й усій літургії. Якщо під час літургії не вдається створити братерську атмосферу, аби спільно прославляти Бога, то тоді треба переосмислити мету. Очевидно, що в випадку літургії не можна розглядати цілі групи. Але вони існують. Мета полягає у спільних намірах і в тому, наскільки їх усвідомлюють члени групи. Один юнак переїхав з села до міста і приєднався до молитовної групи. Незабаром в групі виникло напруження. Більшість учасників переживали великий ентузіазм і хотіли вчитися контемпляції та медитації. Розмови ставали щораз довшими, але кожного разу, коли хотіли приступити до праці, створювалося незрозуміле напруження. Коли пізніше, у фазі підсумування, кожний представляв свої очікування щодо групи, то цей юнак сказав, що переживає важкий період, пов’язаний зі зміною оточення, і що приєднався до групи, щоб знайти друзів; молитва його не цікавила. Всім стало ясно, що його наміри не згідні з метою групи. Очевидно, що це породило опір і майже зірвало наміри групи. Але група не хотіла його виключати саме тоді, коли він намагався знайти своє місце в місті. І врешті його полюбили. Щось подібне часто трапляється в католицьких групах; а в тих, які налаштовані на матеріальну вигоду, дуже легко осунути брак ідентичних цілей. В релігійних рухах дружба відіграє важливу роль, сприяє реалізації намірів, але також може перешкоджати їх реалізації. Принципово усувати таку незгідність не обов’язково. Слід зрозуміти і визнати брак гармонійності, щоби пізніше зробити вибір. Наперед слід окреслити його межі: з болем розстатися з даною особою чи припустити можливість, що задана мета не осягнеться. Група сама мусить окреслити свій шлях. Ми вияснили, як важливо в житті групи окреслити мету. І тому зазвичай на початку кожної зустрічі запитую про мету: «Які сьогодні наші наміри?» Не має значення, якщо всі вже попередньо погодилися в цій справі. Ситуація групи може змінитися, і нічого дивного, якщо з’явиться щось, чого раніше не передбачали. Не зашкодить відсвіжити пам’ять, зібрати сили й знову окреслити мету. Така актуалізація відновлює усвідомлення мети і спонукає всіх приєднатися до спільної праці. Завдяки підсумуванню ми часто відкривали, що мета, до якої прямували, нікого не цікавить. Кожний думав, що він важливий для інших або просто слід притримуватися наперед визначеного плану. Траплялося, що група прийняла першу пропозицію тільки тому, що хотіла швидше розпочати. Коли мені треба було координувати зібрання, то я, замість того, щоб запропонувати наперед окреслену мету, ставив тільки загальні запитання, аби викликати реакцію групи: «Зустрічаємося знову. В якому пункті ми перервали нашу працю? Що, на вашу думку, можемо сьогодні робити?» Таке вступне заохочення, яке часом може виглядати як опозиція до попередньої мети, зазвичай спонукає групу до праці. Вона стає відповідальнішою. Попередню мету можемо піддати сумнівам, переробити або допасувати до нової ситуації, якщо виникають труднощі. Але завжди слід делікатно об’єднати сили. Група живе завдяки живучості своїх цілей. Вона подібна до живої істоти. Її існування починається від чогось загального і вона зміцнюється в міру узгіднення. Здобуває успіх, якщо всі входять у неї тілом і душею; різниця зацікавлень ослабляє її. Якщо бракує достатньої згоди, то група розпадається і вмирає. Прекрасно, якщо щось вирішується з кінцем свого існування. Але серце розривається, коли щось вмирає раніше і входить у стан хронічної, безнадійної агонії. Життя не завжди залежить від людської волі, часом воно згасає всупереч нашим бажанням. Прийняття цього підтверджує велич духу. Часом лікарі пробують підтримувати чиєсь життя у вегетативному стані, незважаючи на те, що повернення до здоров’я вже не можливе. Деякі групи роблять те саме. Збираються і пробують оживити щось, що повністю згасло. Їх не об’єднує ніщо крім позбавлених життя зібрань чи радісних споминів про старі добрі часи, коли група ще кипіла життям. Члени також групи можуть віднайти себе в інших місцях, в групах з іншими людьми та цілями, але продовження агонії групи, яка розпадається, не має жодного сенсу. Мета групи
переважно окреслює також
число учасників, при якому
можна розраховувати на
успіх. Якщо прагнуть мати
тісні особисті стосунки, то
має бути максимум десять
учасників, аби уникнути
проблем. Це групи, члени
яких живуть у спільноті,
хочуть контемплювати,
ділитися особистими
справами, проводити ревізію
життя. Пам’ятаю групу, в
якій було шістнадцять
учасників, які хотіли
ділитися відносно глибоким
досвідом. Найплідніші
зустрічі завжди відбувалися
тоді, коли приходило мало
учасників. Група була
завеликою. В групах, які
створюють на короткий час –
як конгрес – може виникнути
близький контакт чи
свідчення також при більшій
кількості учасників. Якщо в
межах катехези працюємо з
релігійним та особистим
досвідом, то має бути не
більше семи-восьми осіб.
Якщо катехіт молодий та
недосвідчений, то на уроці
має бути не більше п’яти
осіб. Очевидно, що тоді
треба більше катехітів, але
урок буде пліднішим і більше
дітей зможуть радіти
діленням своєю вірою. Дуже
сумно, коли молода людина
починає навчати релігії і,
замість того, щоб передавати
віру, мусить займатися
дисципліною, бо не може
керувати великою групою. Не
хочу стверджувати, що великі
народні рухи не можуть
зростати у вірі і що не
важливо, щоб ми всі
почувалися членами
вселенської Церкви.
| ||