6. Проповідник
Добрий
мовець і проповідник
перебуває в контакті зі
слухачами. Ці стосунки
передбачають, щоб вони
бачили одне одного і щоб
мовець звертався до своєї
аудиторії. У людських
взаєминах існує таємнича
чутливість, яка допомагає
відчути, чи спілкування
відбувається, чи ні.
Проповідь, як і кожний
виклад, має також бути
діалогом зі слухачами, бо
також у ній зобов’язує
принцип, що слухачі повинні
висловитися перед тим, як
проповідник виголосити
проповідь. І тому дехто
вважає, що під час проповіді
повинні говорити також вірні
– принаймні деякі. Я не хочу
на цю тему висловлюватися.
Існує також інший спосіб,
завдяки якому слухачі можуть
інтенсивно висловлюватися.
Добрий мовець відчуває пульс
своєї аудиторії,
допасовується до її ритму.
Ідентифікується зі своєю
публікою, виловлює, відгадує
та інстинктивно відчуває її
реакцію, що передбачає певну
чутливість до драми
людського життя. Такий
мовець ходить по світі з
розплющеними очима і
намагається заглянути в душі
людей, яких зустрічає. Коли
проповідує, то спершу згадує
про їх можливі переживання і
проблеми – так, ніби з ними
вже розмовляв, а тепер
тільки хоче відображати їхні
повідомлення. Драматизує
їхні проблеми так, ніби вони
самі про них розповідали –
щоб вони могли в них
впізнати свою ситуацію. Якщо
проповідник лає своїх
вірних, то в них перед очима
стають помилки оточення,
близьких і знайомих, і тоді
вони сміються з них, бо самі
відчули їх неприємні
наслідки. Але коли чуємо
опис наших переживань і
відчуваємо, що мовець
говорить про справи, які
лежать в нас на серці, тоді
розпочинається спілкування.
Я завжди вважав великою
честю, коли після якоїсь
лекції чи авторського
вечору, присвяченого якійсь
моїй книжці, хтось говорив:
«Відчуваю, що отець виразив
те, що є в мені. Я зрозумів
щось, що відчуваю вже довший
час, але не вмів це виразити
словами». Хто відчуває
зрозуміння, той
відкривається і стає
чутливим. Якщо мовець влучно
розповість про життя якоїсь
квітки, яка росте в душах
слухачів, то може її підлити
дощем Євангелія. Говорю не
про техніку чи ідеологію;
йдеться про
«альтероцентризм»,
зосередження на інших,
суспільну вразливість,
відчуття пульсу віруючих,
слухачів чи співрозмовника.
Якщо мовець зосереджений не
на виконанні заповідей, а на
досвіді слухачів, то завжди
знайде теми для проповідей,
але ніколи з амвону не буде
картати. Також глибоко
переживатиме зі слухачами
розуміння Євангелія,
спрямованого на людську
екзистенцію, яку переживають
його слухачі. Я переконаний,
що це таємниця великих і
автентичних мовців.
| ||