5. Що діється в тиші?
Закінчуючи цей розділ, я хотів би ще сказати кілька слів про тишу, мовчання. Це суттєвий елемент кожної розмови. Тиша потрібна для інтенсивної внутрішньої праці. Знаємо її добре зі Святого Письма. Пустеля – це її типове місце і символ. В християнському об’явленні пустеля тісно зв’язана з великими внутрішніми змінами: наверненням і прийняттям Божої місії. Іван Хреститель у пустелі над Мертвим морем кличе до покути. Мойсей у пустелі Синай отримує свою місію, а Ісус йде в пустелю на сорок днів між об’явленням Його місії та її виконанням. Усе це здійснюється в глибокій тиші, в мовчанні повної самотності. Звернімо увагу тепер на тишу – паузу, яка з’являється під час розмови. Вона також важлива і відіграє ту саму роль, що й діалог. Під час діалогу можуть постати три види мовчання: 1) мовчання через брак спілкування; 2) мовчання як знак спілкування; 3) мовчання як знак внутрішньої зміни. Пам’ятаю, що під час війни солдати боялися тиші. Постійна канонада гармат і карабінів давала їм можливість докладно вичислити місцезнаходження і наміри ворога. Тиша збуджувала страх, бо не знали місцезнаходження ворога і не могли відгадати його наміри. Також під час розмови вороже мовчання збуджує страх. Коли співрозмовник не довіряє нам або не хоче подати детальнішу інформацію, то зачиняється в мовчанні, але внутрішньо оцінює і говоритиме в присутності інших людей. Мовчання через брак спілкування у найкращому випадку може спричинюватися нездатністю самовиражатися. Оскільки воно шкодить людським стосункам, то завжди некорисне. Такий холод слід проламати. Найпростіше вирішення – констатувати факт: - Мовчимо.
Таке твердження не містить жодного осуду, не шукає причини мовчання; але полегшує усвідомлення, і тому дуже допомагає в групах, де нема спілкування. Також веселе, але не провокативне, зауваження може зняти напруження. Якщо є спілкування, то на паузи не треба звертати увагу. Якщо почуваємося добре і розповіли все, що хотіли, якщо зникли всі бар’єри і запанувала сердечна атмосфера, тоді також і мовчання є видом порозуміння. Оточення наповнене гармонією, а серця єднаються без слів. У цьому випадку мовчання – носій любові. В розмовах на релігійні теми, як і в кожній іншій формі людського контакту, властиве використання мовчання особливо важливе для внутрішньої праці над проблемою. Цього вимагає пошана для особи і зрозуміння. Кожна рефлексія, особливо коли стосується нас самих, вимагає інтроспекції. Коли для когось щось стає зрозумілим або коли світло приходить ззовні, то треба часу для роздумів над тим, що вимагає тиші. У такі моменти кожне слово може перервати внутрішній процес; або його не помічають, або воно розпорошує. А присутність другого полегшує внутрішню працю. Другий бере участь через супроводження з пошаною, але без слів. Його мовчання важливе, бо хоч хотів би знати, про що думає співрозмовник, але не можна переривати тишу. Треба зосередити увагу на другому, аби помітити, що з ним діється. Маю на увазі не інтелектуальні висновки; ми повинні помічати емоційний вимір того, хто мовчить. Мусимо інтуїтивно відчувати, що в ньому діється. Тому потрібно відійти від своїх думок і вчутися в світ другого, відкласти на бік власні переживання, аби наблизитися до того, чого вимагає внутрішній процес другого; коли в ньому щось діється, ми мусимо мовчати. В розмовах на релігійні теми не треба спішити, але терпеливо мовчати. Якщо хтось
зацікавлений такими
висновками, то хочу подати
ще кілька порад. Під час
якоїсь розмови зверни увагу
на хвилини мовчання. Ритм
повсякденних розмов
переважно плавний, бо вони
переважно відбуваються в
інтелектуальній площині й
стосуються справ щоденного
життя, яке не вимагає
жодного особливого
припрацювання. Розмови в
почуттєвій площині, такі як
вираження співчуття у
випадку чиєїсь смерті,
вибачення за непорозуміння
чи образу, повідомлення
чогось особистого, що важко
дається, мають переважно
повільний ритм. Вслухайся у
ритм якоїсь розмови про
релігію. Вчися помічати, чи
під час тиші співрозмовник
або група знуджені,
розпорошені, напружені чи
занурені в рефлексію. Під
час таких пауз можеш оцінити
рівень взаємного спілкування
і перевірити свою оцінку в
світлі того, що
говоритиметься пізніше. Якщо
якийсь твій вислів або
запитання зробить враження
на другого, то дозволь йому
мовчати і не переривай
мовчання, поки він сам не
почне говорити. Напружене
мовчання можеш розслабити,
говорячи щось приємне. Про
Бога чи Ісуса Христа
говорити тільки тоді, коли
другий схильний слухати.
Вчися створювати атмосферу
готовності прийняти і
спостерігати, чи відчуваєш,
коли співрозмовник потребує
паузи в розмові, аби ввійти
в себе. Споглядальна постава
пробуджує таку чутливість
навіть тоді, коли хтось дуже
балакучий.
| ||