10. Підсумовуюче відображення
Ми всі, мабуть, пережили в розмовах із друзями та близькими ситуації, коли хтось, закінчивши говорити, питає, що ми думаємо про те, що він сказав. Але щойно ми відкриємо писок, то ця особа починає говорити далі. Питання було задане з ввічливості, але насправді особу не цікавила наша відповідь. Під час розмов, коли ми серйозно слухали й відображали почуття, може трапитися, що співрозмовник раптом скаже: «Ти слухаєш, але ще нічого не сказав. Яка твоя думка?» Це питання слушне тоді, коли співрозмовник вже насправді висловився повністю або вирішив свою проблему. Але в дійсності у таких випадках це питання не з’являється, бо співрозмовник так задоволений зі своїх результатів, що йому на гадку не прийде його задати. Але воно часто з’являється раніше, й тоді це неусвідомлена спроба опертися на нашу думку й перекинути на нас відповідальність за вирішення своєї проблеми. Що
відповісти в такій ситуації? Відповідь або
пояснення, чому не хочемо висловити свою
думку, – це перерва процесу, який проходить
співрозмовник. Найкращим виходом буде
підсумовуюче відображення: «Тобто, ти
сказав, що…» і підсумок найважливіших
пунктів сказаного. У такий спосіб переводимо
увагу на його процес. Якщо це зробимо
правильно, то воно почне діяти, як і всі
відображення, природно.
| ||