7. Відображення не може бути запитанням
Відображення не може бути запитанням, бо тоді розминається зі своєю метою. Воно повинно залишатися твердженням. Може бути обережним твердженням, але не випитуванням. Можу сказати: «Ти злишся». Або: «Якщо я добре зрозумів, то ти злишся». Якщо натомість запитаю: «Чи ти злишся?», то переймаю керівництво. У цей момент співрозмовник перестає нести відповідальність за пошуки вирішення, а повинен задуматися, чого я хочу, чому запитую і що він має мені відповісти. Він
переводить увагу з себе на мене, на моє
запитання. Взявши в свої руки ініціативу, я
беру відповідальність за вирішення його
проблеми. Він охоче відповідатиме, але за це
я наприкінці мушу показати вихід. Я муситиму
відбити м’яч і передати йому
відповідальність за вирішення його проблеми.
Йому набагато вигідніше відповідати на мої
питання, чекаючи, аж нарешті покажу йому
вирішення, ніж самому відповідати за свою
ситуацію. Відображення як знак прийняття
повідомлення, як знак того, що я властиво
сприйняв повідомлення, гарантує, що він
надалі відповідає за результат. Моя
присутність і відображення заохочують його
глибше заглянути в себе.
| ||