6. Частота відображення
Частота відображення під час розмови може бути дуже різною. Відображення має свою мету, яку слід осягнути. Метою є те, щоби співрозмовник був певним, що хтось його слухає, що присутній з чуйністю, приймає його або, принаймні, його відкритість. Це не означає, що все, що чує, вважає справжнім, але що сказане – щире переконання співрозмовника. У такий спосіб він відчуває, що існує контакт, відчуває безпеку й підтримку. Під час спокійної розмови, в якій хтось комусь щось розповідає, потрібно тільки на початку через кількаразове відображення дати мовцю певність, що його слухають і приймають. Потім можна час до часу повторити останні слова його речення або одне чи друге важливіше слово. У таких випадках відображення не може бути повним реченням, аби не переривати мовця. Це переважно відображення повторення. Якщо спілкування виражається через зоровий контакт або помітну увагу, то відображення можна повністю опустити. У деяких випадках потрібно відображати майже після кожного речення. Це ситуації, в яких співрозмовник відокремлений від своїх почуттів. Слухач повинен сприймати й відображати почуття, які переживає інша людина. Може бути так, що співрозмовник переживає сильні емоції та хоче ними поділитися, але його слова стосуються виключно зовнішніх ситуацій. Хоче поділитися, але не усвідомлює, що передає не зовнішні ситуації, а внутрішні переживання. Тоді слід відображати почуття, і якщо з’являється нове почуття, то відразу йому це потрібно показати. Це дуже плідні розмови. Бувають розмови, під час
яких мовець повністю усвідомлює свої емоції.
Сум, страх, злість чи інші почуття
проникають у діалог. У таких випадках немає
потреби відображати, а тільки інтенсивно
бути при ньому. У такий спосіб мета
осягається: мовець почувається безпечно –
завдяки інтенсивній присутності партнера.
Можу ввійти в себе глибше, бо в присутності
другого відчуваю безпеку й підтримку.
| ||