ВСТУП ДО ІСПАНСЬКОГО ВИДАННЯ 

Ця книжка – результат моєї понад двадцятирічної діяльності душпастира. Успіхи й поразки на цій довгій дорозі навчили мене, що слід чинити, якщо хочете запросити інших взяти участь у своїй вірі. Цим досвідом я хотів би поділитися з читачами, аби унаочнити налаштування, яке – в моєму переконанні – найкорисніше для проголошення християнської віри. Але не хочу стверджувати, що тільки мій досвід цінний. Інші могли зробити відкриття іншого виду. 

Я також не маю наміру створювати душпастирський метод. Говорю тільки про поставу, про шанобливий підхід учасника, про ментальність, яка заохочує до братерської співпраці без змушування до власної думки і повчань. Такий підхід базується на переконанні, що віру в Ісуса Христа не можемо передавати як наукові знання, що вона поширюється як зараження, коли потрапляє на добрий клімат людських взаємин. Такий потік людського спілкування є умовою для розвитку віри в нашого Господа – у спілкуванні з християнами, які нею променіють. 

Обмежуся поставою душпастира, і тому деякі висловлювання можуть робити враження, що легковажу або применшую різні ініціативи, такі як товариства та інституції. Якщо часом відзиваюся про них позірно негативно, то виражаю тільки застереження щодо способу керування ними. В жодному разі не хочу применшувати їхні заслуги і повністю визнаю їхнє значення для життя Церкви. З огляду на обмеження, які зумовлює тема книжки, деякі формулювання можуть робити враження, що представляю своєрідне вітальне християнство, негативно наставлене до будь-якого рішуче сформульованого навчання. Хочу застерегти Читача від такої інтерпретації. Католицька Церква живе вірою спільноти, яка має свої дидактичні матеріали. Пояснення цих початкових тверджень потрібне й важливе. Моя критика стосується доктринерського налаштування тих, які з цеглин ортодоксії будують мур, аби сховати за ним свою нездатність порозумітися з людьми. Оскільки я хотів би представити в певному порядку свій досвід й водночас показати зв’язаний з ним внутрішній процес, то мені не завжди вдається уникнути повторень. Прошу Читача це зрозуміти. 

Я намагався писати просто і зрозуміло, щоби моїми висновками міг користатися кожний, хто хоче ділитися вірою з іншими. Оскільки те, що маю сказати, стосується безпосередньо досвіду спілкування, то книжка може зацікавити тих, які хочуть покращити взаємини з людьми. 

Цю книжку я планував як практичний порадник. Хотів представити окремі елементи, потрібні, щоб присвоїти налаштування, про яке йтиме мова. Хто відкриває щось нове, той відчуває ентузіазм. Може мати враження, що чогось навчився. За деякий час залишається тільки розмите почуття чогось красивого. Налаштування не здобувають тільки через одноразове читання і не через інтелектуальне розуміння, навіть найточніше, а тільки через постійні вправи. Я намагався писати просто, щоб читання було приємним. Частина людей на цьому зупиниться. Але хто захоче присвоїти собі описану вище поставу, може цю книжку знову взяти до рук і виконувати практичні вправи. 

Кілька років тому я опублікував працю про молитву ^[1]. Пробував у ній показати, що навіть у нервовому й забіганому світі можлива звичайна контемплятивна молитва. Ця проста молитва вводить глибокий внутрішній мир, допомагає і полегшує наближення до Бога. У даній книжці я хотів би описати це саме контемплятивне налаштування, але щодо людей. Відомо, що наше ставлення до ближніх окреслює наше ставлення до Бога, і навпаки. Людське серце у властивий собі спосіб входить у контакт з Богом і з людьми. Хто в контакті з Богом осягає контемплятивне налаштування, той також з людьми буде вирозумілим і відкритим, випромінюватиме спокій і віру. І також навпаки: люди, які вміють розуміти інших і яким легко спілкуватися, поступово входять у контемплятивний зв’язок з Богом. 

Перші чотири розділи займаються особливим досвідом. Представляю його в другому й третьому розділах, спираючись на метод Карла Роджерса. Його терапевтичний метод полягає головно у тому, щоби реалізувати справжні людські стосунки. І тому його висновки важливі для усіх видів розмов, особливо важливі для релігійних розмов. З допомогою Роджерса я навчився розуміти інших і допомагати їм, також я переконався, яким корисним є його метод. І тому хочу подякувати йому і також Г. Кінгету, бо завдяки його праці ^[2] я глибоко вивчив це людське налаштування. П’ятий розділ підсумовує низку досвідів, в яких у переданні віри певну роль відіграє свідчення. Вартість цих досвідів можна оцінити тільки в поєднанні з медитативним налаштуванням, бо вони вимагають атмосфери вирозуміння. У шостому розділі з допомогою кількох прикладів представляю, у який спосіб слід вести розмову, аби вона підтримувала розвиток віри. Сьомий розділ займається застосуванням обговорюваної постави в житті груп і основними законами динаміки груп у середовищі, яке у такий спосіб виникло. Сьомий розділ – це тільки нескладний збір зауважень, в яких я намагаюся сказати, що перед нами ще довга дорога до зрозуміння наших ближніх і до присвоєння християнських таїн. 

Клівленд, 1977 

Франц Яліч