ДУХОВНІСТЬ - 21 комп'ютерна техніка

21. Комп’ютерна техніка – входження в ілюзію

Небажання чинити зусилля дуже виразно видно в розвитку комп’ютерної техніки, в програмах, у віртуальних речах, які наслідують реальні речі. Діти захоплюються цими програмами тому, що контролювати і володіти віртуальним світом дуже легко, це дає ілюзію почуття власної гідності, самодостатності, інтелігентності, спроможності проявити свої сили та здібності і чогось в житті досягнути.

Натомість перебування в реальному світі вимагає зусилля, спричиняє нерозуміння і породжує терпіння. Тому діти втікають у віртуальний світ.

Людина створена для того, щоб усвідомлювати собі, що знаходиться в „печері Платона” і дивиться на „тіні”, і повинна відриватись від тіней і виходити з „печери”, повернутись до реальних речей. З допомогою телебачення, преси і комп’ютерів людина ще глибше входить до „печери”, більше прив’язується до „тіней”, щораз інтимніше входить у світ ілюзії – у те, що не існує, відчужуючись від реального світу і від Бога.

Великою небезпекою духовного керівництва є стати додатком до віртуального світу, зовнішньою теоретичною інформацією про Бога як віртуальну річ. Духовне керівництво повинно витягували людину з „Матриці”, незважаючи на те, що процес такого витягування часто дуже болючий і навіть часом жорстокий і немилосердний. Але в цьому випадку жодного милосердя – на карту поставлено спасіння людини, яку слід рятувати будь-якою ціною.

„Відмовившись від посади канцлера в 1532 р. Томас Мор дає таку пораду своєму наступнику, Кромвелю: „Якщо хочеш послухатися моєї скромної поради, то завжди говори королеві тільки те, що він повинен робити, і ніколи не говори те, що він може робити або що здатний зробити – тільки так зможеш бути вірним слугою і насправді цінним дорадником”[1].

„Ми мусимо в однаковій мірі навчитися інтерпретувати власні емоційні переживання й особливості поведінки інших людей, що свідчать про їхні емоційні стани. Це зовсім не легке завдання. Однак значну допомогу в цьому надає мова. Раз названі почуття, надалі легше розпізнаються й піддаються інтерпретуванню. Але не всі пережиті почуття вдається правильно зрозуміти й належно назвати”[2].

Людині дуже важко спостерігати за своїми почуттями та описувати їх. Великою допомогою в цьому може стати духовний щоденник, в якому записуються думки і почуття. З власного досвіду знаю, що вести такий щоденник дуже важко (постійно виникають питання: що слід записувати, що має вартість тощо) – але тільки спочатку. Хто не знеохочується і не покладає рук, то з часом вчиться розпізнавати і називати свої почуття дедалі краще. І звичайно, що найкращий спосіб виявлення, називання і вираження своїх почуттів – поезія!

„Людина повинна постійно навчатися належних способів зняття емоційного навантаження. Адже вони мають бути не лише успішні, але й прийнятні для оточуючих. Один з найзріліших способів зняття емоційної напруги, а отже й різноманітних розладів – це поділитися своїми почуттями з іншою людиною. Уміння довіритися комусь у своїх переживаннях допомагає більш раціонально підійти до власної життєвої ситуації. Завдяки цьому те, що ще недавно викликало такі сильні емоції, може виявитися не таким складним і цілком доступним для подолання”[3].

Керівник не повинен схиляти реколектанта до убогості чи якогось іншого обіту більше, ніж до чогось протилежного, а також до якогось одного стану чи способу життя на противагу іншому. Бо, хоча поза вправами гідно і похвально заохочувати всіх, хто має схильність до того, вибрати життя у поміркованості, дівоцтво, священство і будь-який спосіб євангельської досконалості, однак, під час таких духовних вправ набагато відповідніше і краще буде, коли в пошуках Божої волі сам Творець і Господь буде уділяти Себе відданій Йому душі і огортати (запалювати) її Своєю любов’ю і славою, наставляючи на той шлях, на якому зможе Йому найкраще служити в майбутньому. Тому керівник нехай не схиляється ні в один, ні в другий бік, а, стоячи посередині, немов стрілка ваги, дозволить Творцеві діяти безпосередньо разом зі своїм сотворінням, а сотворінню – разом зі своїм Творцем і Господом [15 ДВ].

„Той, хто прагне нав’язати власну категорію без відчуття міри і норми, позбавлений почуття любові до інших”[4].

Великою спокусою для людини буде сприймати духовного керівника як вищий авторитет, на який можна зіпхати свої проблеми, отримувати готові рішення, виконувати їх, уникаючи особистої відповідальності: „А Він відказав йому: Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?” (Лк. 12, 14).

[1] Mirewicz J. SI. Obrońcy i słudzy Europy. – Krakόw: 1986. – S. 18.

[2] Макселон Ю. Психологія. – Львів: 1998. – С. 89.

[3] Макселон Ю. Психологія. – Львів: 1998. – С. 90.

[4] Мовчан П. Ключ розуміння. – Київ: 1990. − С. 104.