19. Єдність охоплює різноманітність 

Сьогоднішній світ дуже швидко змінюється, і на перший погляд здається, що ці зміни йдуть в напрямку об’єднання світу, спричинюють взаєморозуміння між народами і толерантність різноманітних відмінностей на різних рівнях: політичному, економічному, релігійному тощо – створення політичних союзів, єдиної грошової одиниці, єдиної економічної зони, міжнародні конгреси з питань культури, релігії, – це спроби створити щось на зразок універсальної релігії (New Age), здатної поєднати протилежні чи навіть супротивні світогляди, ментальності і т.д. 

Отже світ стає єдиним, що виражається такими поняттями як глобалізація або соціалізація. Але це тільки на перший погляд. Двадцяте століття характеризується постанням різноманітних богословських, філософських, психологічних, соціальних і інших доктрин, які навіть всередині однієї релігії, наприклад, католицької, становлять цілий букет різноманітностей і відмінностей. Сьогодні ми вже не можемо говорити про богословську чи філософську ортодоксію в рамках Католицької Церкви, а про теорії і гіпотези різних філософів і богословів, які виражають самобутність індивідуального людського мислення і сприймання дійсності. Отже єдність, породжена науково-технічним прогресом, супроводжується постанням різноманітних світоглядів у границях навіть однієї культури і релігії. 

Можемо говорити про єдність, яка охоплює різноманітність. Але вся ця внутрішня різноманітність затирається і нівелюється зовнішньою єдністю. Сьогоднішня людина перебуває в живому контакті, в конфронтації лише з маленьким сегментом дійсності, в якій перебуває безпосередньо. Всю іншу дійсність сприймає за посередництвом засобів масової інформації, які можуть бути вільними від зовнішнього тиску осіб чи ідеологічних систем, але не можуть бути вільними від системи і культури, яка їх породила, не можуть бути вільними від своїх власних комплексів і обмежень. Отже, більшу частину дійсності людина сприймає опосередковано – в інтерпретації, через призму іншого світогляду, і засвоює цей світогляд як свій власний без внутрішньої рефлексії і конфронтації, які вимагають зусилля і праці. 

Філософія називає це вилученням досвіду. 

„Вилучення досвіду – це поступове відокремлення людей – звісно, ілюзорне – від таких традиційних супутників людського життя, як божевілля, злочинність, дика природа, хвороба або смерть. Морально-психологічний аспект цього процесу полягає в тому, що безпосередній контакт із подіями та ситуаціями, в яких особистість стикається з екзистенціальними та моральними питаннями, радикально зменшується. Через це сучасна людина втрачає моральний ґрунт для перегляду своєї ідентичності, а отже, у певному сенсі втрачає себе саму. 

Зокрема, вилучення досвіду означає, що сучасна людина набагато менше, ніж люди попередніх епох, спирається на той різновид знання про світ та інших, що його Арістотель називав «знанням, схожим на дотик», а Бертран Рассел – «знанням [що ми його отримуємо] через безпосереднє знайомство». Замість цього ми дедалі більше залежимо від знання, спродукованого засобами масової інформації, а відтак – ризикуємо стати своєрідними людиноподібними артефактами, чимось на кшталт інформаційно-залежних гомункулусів. Тому, хоч як пишається сучасна людина новими можливостями свого самовизначення, що їх надає технічний прогрес, а все ж у глибині свого єства гостро відчуває непевність, «онтологічну незахищеність» та небезпеку не відбутися, загубитись у деперсоналізуючій рутині технологізованої повсякденності”[1]. 

Карл Поппер, критик лібералізму, писав, що засоби масової інформації – це одна з галузей, де логіка ринку і вільної конкуренції не веде до піднесення якості, але в зворотному напрямку – до більшої глупоти, що ми і бачимо: скільки в комуністичну епоху було чудових науково-технічних і культурних програм, створення яких вимагало багато часу, енергії, творчості, інтелекту, знань, ерудиції, почуттів, внутрішнього запалу і завзяття тощо. А що бачимо сьогодні? Смішно робити якість порівняння.