18. Етика отців пустелі 

„Етика Отців пустелі була ситуаційною етикою... Вона перебувала в конфлікті з нормативною етикою вже від початків християнства... Нормативна етика зв’язана з консерватизмом, який... дозволяє уникнути відповідальності створенням тривалої і абсолютної ієрархії цінностей, тобто створенням етичних кодексів. 

Кодекс, в свою чергу, веде до відмови від свободи вибору. Людина має вже готове розв’язання і повинна лише застосувати відповідний параграф. Отці пустелі ніколи не піддавалися цій спокусі, а завжди розглядали обставини лише однієї конкретної ситуації. Їх рішення стосувались завжди тільки одного випадку і не мали універсального характеру. Незмінною була любов. Незмінним було співчуття. Незмінним було милосердя. Але принципи поведінки були різними і залежали від ситуації. Апофтегмати Отців пустелі – це не збір норм. Це збір оповідань про моральну енергію, яка не підлягає загальній системі оцінювання і спонукає людину до постійного вибору і трудного рішення. Великі старці не зраджували цю ідею навіть тоді, коли їх звинувачували в грі парадоксів і зануренні в суперечності”[1]. 

Як бачимо, духовність пустельників – це розв’язання тих самих коанів і апорій, які, відірвані від свого контексту і від самих отців пустелі, сьогодні сприймаються на раціональному рівні.  

Вони перетворюються в збірку норм поведінки, які слід наслідувати як абсолютні незмінні вартості, як ліки на всі випадки життя, а не як спонука до глибокого мислення і глибокої молитви.