11. Християнство – релігія протиріч
„Суттю акту віри є
напруження: людина поширює свої горизонти, впускає до них
свої запитання – часто підсвідомі, ледве відчутні;
наповнює горизонти акцептацією Переказу, який несе в собі
Дар Сенсу, але Сенсу не пізнаного, а існуючого; Сенсу,
який не нищить знаків запитання, але дозволяє усвідомити
їх з усією чіткістю та визнати, що відповіді існують, але
на даний момент вони приховані... Штучне зменшення цього
напруження загрожує вірі статичністю. Автентичність
віри вимагає, щоб напруження
не завмирало, але було живущим”.
Християнство по своїй суті являється
релігією протиріч, суцільними
коанами, які ми підміняємо раціональними концепціями,
моральними законами і суб’єктивними емоціями, шукаючи –
за словами Поля Тілліха –
Бога як річ.
Християнськими коанами є хрест –
символ найганебнішої смерті і
водночас символ спасіння, вода – символ смерті і водночас
символ воскресіння, і сам Ісус Христос – істинний Бог і
істинна людина. Як може дванадцятирічний Ісус дивувати
книжників своєю мудрістю, володіючи при цьому знаннями,
не більшими від своїх ровесників?
Фил. 2, 6-8: „6 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват
бути Богові рівним, 7 але Він умалив Самого Себе,
прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і
подобою ставши, як людина, 8 Він упокорив Себе, бувши
слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...
”
І християнин, який не усвідомлює ці протиріччя,
і не має жодних сумнівів щодо своєї віри тощо – дуже
поверхневий християнин, який ці протиріччя розв’язує не
процесом глибокої молитви, зродженої духовною
кризою, а множенням різних норм поведінки і моралі,
якими підміняє коан-таїну.
Ви плакали фальшивими
сльозами
Над моєю недолею, жаліли
Мене, махали жалісно
руками,
Та помогти мені не вміли й не
хотіли.
Іван Франко
|