VII. БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ В ОСТАТОЧНІЙ МЕТІ ЛЮДИНИ  

Первісним задумом Бога було вічне щастя людини, котра мала його осягнути після закінчення свого земного життя в раю. Може дивно зазвучати таке ствердження, але рай не був ще небом, не був місцем, яке ущасливлювало видіння Бога. Рай, тобто сад Едем, був певним місцем на землі, де перебували Адам і Єва також їх потомство, підпорядковуючи собі землю і досвідчували великої приязні Бога, що було для них дійсною гарантією щастя і джерелом правдивого життя. Вони знали, що після закінчення цієї мандрівки перейдуть до дому Отця і не буде це для них причиною смутку, але очікування повного надії. Едем не був ще небом, вони на небо з тугою очікували. Якщо б навіть піддавались терпінню, то все звершувалося б в іншому контексті, ніж ми це переживаємо. Біль, страждання було б пережите перед лицем Бога. Лише первородний гріх вчинив, що страждання стало страшним, що терпіння стало символом вічної смерті і тому так від нього втікаємо. Постараємося однак по черзі задумуватись над тими правдами і побачити, як в нашому покликанні Бог завжди був близько і як завжди показував нам своє милосердя, як само призначення до життя є чудесним даром Його любові.  

1. Марія - парадигма вічного життя 

Ці роздуми почнемо ніби від кінця, дивлячись спочатку на Марію, Матір Ісуса, котра є Непорочною Дівою, яку Бог захистив від первородного і від будь-якого гріха. Марія незважаючи на ті великі дари є Страждаючою Матір'ю, котра найбільше з людей страждала на цій землі. Вона, котра не знала гріха, носила в собі величезне терпіння і Її серце було пробите мечем страждання. Можемо запитати, як це було можливе? Сталося так тому, що Марія була вибрана, щоб показати наше покликання до вічного життя. Вона є образом правди про призначення людини до вічного життя, до неба. Дивлячись на Марію можемо приглядатися початкам перших людей. Вона одна виконала в своєму житті те, що явило собою рай на землі. Звершилося це незважаючи на терпіння. Це означає, що Її страждання, які переживала в з'єднанні з Богом, не були перешкодою до більш глибокого щастя, тому що Її щастям був Бог, Її раєм був Її Син, Ісус Христос. Марія не померла, Вона заснула і була вознесена до неба, перейшла певен поріг до вічності. Вона не мусила боятися смерті, бо в Ній народилося життя, Вона повня життя, від самого початку блаженна, тобто щаслива. 

В Марії, як у першої людини, було реалізоване покликання і призначення цілого людства до вічного життя, і зрозумілим стає початок нашої історії. Те, до чого ми призначені, вже існувало в раю, а в Марії воно для нас стало видимим. Вона є найпрекраснішим образом того покликання. Хоча первородний гріх повністю знищив можливість переходу до неба, осягнення вічного щастя, то вже від самого початку прозвучало пророцтво про Діву, нащадок котрої знищить голову гадюки і буде направлене те, що зіпсував непослух Адама.  

2. Царство Боже в нас 

Відкриття цієї правди стає можливим в Ісусі Христі, котрий приходить на землю започаткувати Боже царство. Це не царство з цього світу, але іншого виду, а полягатиме на досвіді спасіння в своєму серці, в своїй історії. Як це звершиться? Перед усім через Пасхальні містерія Ісуса, що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання(Рим. 4, 25). Оправдання, тобто віднова нашої знищеної первородним гріхом природи, звершується спочатку в хресті Ісуса, котрий ті гріхи бере на своє тіло, щоб їх знищити в своїй смерті, а потім, щоб преодіти нас в шати спасіння, через Святого Духа дати нам нове серце, нову природу. Людина стає схожа на самого Ісуса, стає всиновлена Богом. Носить в собі вічне життя. 

Святий Іоанн поняття вічного життя не відносить тільки до ситуації земської смерті, коли переходимо поріг вічності. Це вічне життя є участю в природі Божій і має її той, хто має Христового Духа. Це початок Божого царства в людині, тому Ісус говорить: Царство Боже є між нами (Лк. 17, 21). Там, де є Бог, є вічне життя, там, де звершується та правдива переміна, де діє Святий Дух, котрий забирає моє камінне серце і дає мені тілесне, там, де виписує Право не на камінних таблицях, але на моєму серці, там є життя вічне. Есхатологія розпочинається тепер, сьогодні. Це тільки початок, зерно, котре тільки коли вона перейде до неба повністю розвинеться. Маємо запевнення Ісуса: Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло(Ів. 14, 23), що відноситься до життя Пресвятої Трійці в людині. Мати в собі Бога, це означає мати в собі все, тобто тут на землі досвідчувати початки вічного життя, а тоді дійсно можемо віддавати своє життя, відмовитися від свого "я", щоденно вмирати для інших, запиратися себе, втрачати своє життя, щоб невпинно його отримувати в глибшому вимірі.  

3. Йду, щоб приготувати вам місце 

Діло спасіння було звершене нащадком Діви, Ісусом Христом, а звершилося воно через Пасхальні містерія, тобто через смерть на хресті, через воскресінні і зішесття Святого Духа. Перед своїми стражданнями Ісус переказав учням певну таємницю, що все те, що з Ним тепер буде відбуватися, а що буде в них породжувати обурення, є доцільним. Все те є милосердним планом Бога в ім'я цілого людства зануреного в гріху та смерті. Ісус є тим воїном, котрий йде вести переможний бій з найбільшим ворогом, котрим є сатана та смерть. Він їй піддається, щоб її знищити, Він переможно вийде з цього бою, як воскреслий Господь, щоб тим життям ділитися з іншими і щоб перевести на другий бік тих, котрі вірують і Його ім'я. Ісус прагне привести до Отця цілу заблукану людськість, котра дозволила брехні сатани себе звести і через те закоштувала смерті. Однак тепер ця смерть була переможена і Ісус йде до Отця як первородний серед багатьох братів, щоб їх там завести, де Він царює і сидить по правиці Отця. В тому домі багато помешкань, не треба переживати, що їх не вистачить, що не вистачить місця. Ціле небо стає для нас відкрите і Спаситель прагне привести до нього усіх людей. 

Важливою справою є те, щоб побачити, що той перехід не звершується за допомогою зусиль людини, тоді Христос був би не потрібним, а діло спасіння обмежилося тільки до відкриття небесних брам, адже це не так. Ісус не залишає нас самих, без нього нічого не можемо вчинити. Звідси бачимо, як величним є Його милосердя, котре приводить нас до Отця через оправдання, котре звершує в нас Утішитель, обіцяний Святий Дух, розсіяний на Апостолів згромаджених в Горниці разом із Марією, Той самий, котрого Бог невпинно посилає до своєї Церкви. Це Святий Дух доповнює діла спасіння, яке розпочав Ісус Христос, то Він - Дух милосердя, дію котрого ми всі переживаємо в нашій безсильності, в наших злиднях, в тому що ми самі себе не можемо спасти. 

Місце приготовлене Ісусом в небі для цілого людства це не безпідставна обітниця, це не дешева реклама, котрою маємо захопитись, а потім залишитись незадоволені в наслідок того, що неможливо осягнути тієї мети. Ми створені для Бога, для неба, і Він нічого більше не прагне, як тільки того, щоб ми з ним зустрілись. Єдиною перешкодою може бути те, що ми не захочемо зустрітися з Любов'ю, тому що Бог нічого не може вчинити проти нашої свободи. Бачимо, як призначення до вічного життя весь час йде по лінії милосердя в тому нескінченному прагненні спасіння Богом усіх людей за всіляку ціну. Найбільшою ціною нашого спасіння є кров Ісуса, Сина Божого, пролита на хресті, і це найкращий білет до неба.  

4. Системи, котрі закривають небо 

Звичайно, є великі перешкоди, щоб дістатися до неба. Першою перешкодою є ненависть сатани і його заздрість, що те місце, яке було призначене також для нього, а тепер закрите по причині бунту та непослуху відносно Бога. Ціла драма історії спасіння полягає на боротьбі, яку сатана розпочав з людиною, щоб її погубити і завести в те страшне місце, котрим є пекло, тому що воно дійсно існує. Якщо б це так не було, то Ісус би не заплатив ціною свого життя. 

Битва сатани відбувається на різний рівнях починаючи від брехні, в котру хоче втягнути окрему людину, а закінчуючи на брехні, котре стає джерелом функціонування цілих тоталітарних систем, цілої машини зла, яка має свої зорганізовані структури. Історія людства показує, в який спосіб діє сатана послуговуючись, звичайно, людиною для організації цих структур. Спочатку починається від першої спокуси: будете богами, щоб потім показати перспективу "правдивого" щастя, котре можна осягнути без Бога. 

Вже біблійний опис будови Вавил вежі показують, з якою легкістю був обдурений цілий народ. Шахрайство це полягає на простій спокусі, щоб стати автономним, щоб відвернутися від Сходу, котрий являється символом Бога і піти на Захід, котрий є символом зла, хоча для людей здається країною свободи. Бути автономним, означає бути богом власної долі, як це бачимо в цьому оповіданні, це означає намагатись досягнути неба, не дивлячись на закони Божі, на самого Бога, котрий дає їх не для обмеження людини, але щоб нам допомогти, щоб ми не згубилися. Змішення мов буде також виразом Божого милосердя, тому що Бог в такий спосіб захищає людськість від ще більшої катастрофи. 

Сатана манить людину обітницею щастя без Бога. Він провадить до будови таких політичних, суспільних, економічних систем, де немає місця для Творця: де не показується небо, а навпаки - закривається його, усвідомлюючи людям брехню, що небо є тільки відчуженням, через що Бог хоче вчинити собі народ ще більш підпорядкованим та зневоленим. Наказує їм сподіватися на інше життя ніж те, котре є реальністю і до котрого можна вже тут доторкнутися. І в такий спосіб сатана створює новий рай на землі, хоча з часом можна побачити, що ті усі царства без Бога скеровані проти людини. Сатані не йдеться про блага людини, але про те, щоб їх нищити і привести до такого становища, в котрому він сам опинився. На щастя Ісус Христос відкрив нам небо і не тільки сам туди пішов, але веде за собою ціле людство як Новий Адам, як Новий Мойсей, Новий Йошуа до Обітованої Землі.  

5. Михаїл і ангели його воювали проти дракона 

Битву Михаїла і його війська з сатаною і його загоном подає книга Одкровення, і хоча вона представлена під кінець віків, однак розігрується від самого початку історії людини. Ціла історія є територією битви між Добром та Злом, між Богом та Його ангелами, та сатаною і його підданими. Це битва на смерть і життя, а ставкою є правдиве щастя людини, і тому немає тут місця на жалість по відношенню до тих ворожих загонів. 

Тактику сатани св. Ігнатій показує в спогляданні на два прапори. Скликує він своїх учнів, щоб закидали на людей сітки і зв'язували їх перед усім захланністю багатства, прагненням почестей, щоб в такий спосіб довести їх до безмірної гордості, котра являється нічим іншим, як тільки поставлення себе на місце Бога. 

Ісус також висилає своїх учнів, але без торбини, без грошей, без двох убрань, щоб сповіщали царство, яке надходить, щоб проголошували, що блаженні вбогі духом, тихі, чисті серцем, миротворці, милосердні, спраглі справедливості. Пропозиція, яка зложена на руки учнів Ісус є повним протиріччям того, до чого спокушає сатана. Ісус, як правдива мудрість, досконало знає підступи диявола і також знає, якими методами можна захиститись від поразки. Після сорокаденного посту на пустелі, коли спокушав його диявол, Він перемагає простою зброєю, котрою є слово Бога, хрест і вбогість. 

Сатана не раз послуговується потужними засобами подібними до тих, які застосував озброєним до зубів Голіаф, котрий глумився над Божим народом і був переконаний в своїй перемозі. Давид, крім метавки з п'ятьма каміннями, нічого не мав, чим би міг заімпонувати Голіафові. Але та непоказна зброя являється образом п'яти ран Христа, котрі мають надзвичайну силу в перемозі ворогів. Для нас зброєю є хрест Ісуса і ті усі засоби, котрі непоказні, але виростають з розп'ятої Любові. Схоже говорить св. Ігнатій, що Ісус посилаючи своїх учнів, щоб здобували для нього світ, говорить їм заохочувати людей до вбогості, до сприйняття зневаги і погорди також до великої покори. Хоча ця зброя може здаватися неефективною, слабкою, однак сам Спаситель цією зброєю поконав сатану і так очарував цілі загони своїх учнів, що через усі покоління будуть йти за Ним, воюючи такими методами, які вибрав сам.  

6. Ті, котрі вибілили свої шати у крові Агнця 

Святий Іоанн в Одкровенні подає ще інший образ тих, котрі пішли за Ісусом і власним життям та смертю дали свідоцтво правдивої науки свого Вчителя. Це незлічений загін святих, котрі не поклонилися Бестії, котрі не поплямили своїх шат ідолопоклонством, але навпаки вибілили свої шати у крові Агнця, це означає, що вибрали таку саму дорогу, як Ісус, котрий взяв на себе наші гріхи, котрий не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому (ІІ Кор. 5, 21). 

В цій битві за небо дуже важливим є свідоцтво крові, тому від самого початку Церква мала своїх мучеників, котрі стали особливим знаком Божого вибрання. Віддати своє життя за віру, означало мати в собі Духа самого Ісуса, схоже як у св. Стефана, котрий повний Святого Духа молився за своїх вбивців. Свідоцтво таке означає, що любов міцніша від смерті, що така любов, котра не противиться злу, але дозволяє себе вбити, є самим життям. Свідоцтво мучеників є найбільшим доказом того, що Ісус переміг смерть. Одночасно це вираз великого Божого милосердя, коли віриться, що смерті немає, що існує вічне життя, що існує небо, що воно для мене приготовлене. Такий досвід любові у вимірі хреста показує, до як величного завдання покликав Бог тих, котрі віддають своє життя для Ісуса, для Євангелія. В цьому виражається Боже милосердя, що уділяє своїм свідкам так великого дару віри, що через свою кров підтверджують автентичність обітниць Ісуса, котрий йде до Отця, що приготувати нам місце. Ніхто свого Життя не віддасть з абиякої причини.  

7. Небесний Єрусалим 

Це святе місто, небесна батьківщина, до котрої усі прямуємо в паломництві віри. Небесний Єрусалим, котрий показує Одкровення, є місцем остаточного звершення нашого покликання до вічного життя. Так відбувається зустріч, котра є метою нашої мандрівки, зустріч, за корою тужить кожна людина, хоча може не до кінця це усвідомлює. Відомий вислів св. Августина: Сотворив мене для себе, Боже, і не заспокоїться моє серце, поки не спочиватиме в Тобінайглибше віддає правду про нашу тугу, котра звершиться, коли Бога побачимо обличчям в обличчя. 

Опис небесного Єрусалиму хоче приблизити образ неба, котре є місцем цієї зустрічі. Так як Євреї тужили за своїм святим містом на вигнанні або тоді, коли були він нього віддалені, так і християнин тужить вже не за самим небесним Єрусалимом, а тому, що в цьому місці мешкає Агнець, котрий є самою любов'ю, милосердям. Те, що ми досвідчували на землі під час нашої мандрівки, було тільки слабким відблиском того, що будемо досвідчувати в небі. Святий Іоанн говорить: Ми тепер - діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до нього подібні(І Ів. 3, 2). Отож, не тільки подарунок чудової зустрічі, але щось набагато більше; уподібнення до самого Бога, це означає, що зможемо Його повністю кохати, віддатися Йому без застережень. Такий подарунок від Улюбленого, бо як говорить св. Ігнатій: Той хто кохає дає і переказує улюбленому те, що сам має(ДВ 231). Бог ділиться собою на завжди, на вічність. Небо є звершенням того Божого віддання, є зануренням людини в Боже милосердя до кінця. 

Під час молитви, котра зараз відбудеться, спробуємо - без великого висловлення - стати перед Богом в адорації Його безмежної любові. Споглядаймо Бога, котрий нас кличе до так великого щастя, до оглядання Його обличчя в обличчя на завжди. Дякуємо Йому за це призначення також за те, що через Ісуса маємо доступ до Отця. Ісус не тільки вислужив нам небо але до нього привів, уділив нам свого Духа, щоб ми маючи нову природу у вічності могли жити занурені в Божому милосерді.