V. БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ В ПАСХАЛЬНІЙ МІСТЕРІЇ ІСУСА  

Пасхальна тайна, тобто тайна смерті, воскресіння, вознесіння Ісуса і зішесття Святого Духа, є найвеличнішим виконанням планів Божого милосердя відносно людини. Звершена вона в особі Божого Сина Ісуса Христа, котрий для цього став людиною і тому прийняв нашу природу, щоб в своєму тілі виконати цей Божий план, зреалізувати його в пасхальних тайнах. Тому ця тайна є чимось незвичайним в історії спасіння, є вона вершиною тієї історії, центральним пунктом цілої історії людства. В цій тайні Боже милосердя осягає свою повноту.  

1. Пригадування про Страсті 

Книга Проповідникговорить, що все має свій час (Проп. 3, 1). Це саме відноситься до Божий планів, пов'язаних з тайною страстей і Воскресіння Ісуса. Також Він мусив чекати на свій час, хоча в своїй любові дуже прагнув, щоб та хвилина чим швидше надійшла. Ісус однак був терпеливий і поки вона надійшла, готував учнів до розуміння тієї години, бо якщо Він не відійде, то не зможе послати Потішника, котрий їх усього навчить, про все пригадає(Іоанн 14, 25). Робив це в делікатний спосіб, щоб не порушити такої ще слабкої віри Апостолів. 

Ісус готував учнів до своєї Пасхи, пригадуючи про Страсті і то в стисло окреслених моментах. Спочатку на Горі Фавор, в присутності Мойсея і Іллі, Ісус показує Петру, Йоану і Якову свою хвалу. Тільки потім говорить їм про страждання та хрест, про відкинення його старшими та вченими в Писанні. З певністю для Апостолів і це було великим шоком, адже не розуміли, чому Він має стреждати. Але ці слова були попереджені подією Преображення. Схоже було у випадку заяви Петра в Пилиповій Кесарії, коли Ісус говорить про нього: ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають(Мат. 16, 18). Тільки після цих слів Ісус починає говорити про свою смерть в Єрусалимі і про своє воскресіння. Тут також учні не розуміють, чому це має зустріти їх Вчителя, а Петро навіть буде Йому докоряти, щоб це ніколи з ним не сталося. 

Чому Ісус, не зважаючи на таку поставу Апостолів, однак говорить про свої страждання та смерть? Чинить це з огляду на нас. Апостоли тільки після воскресіння пригадали собі, що про це говорив Спаситель, але для Церкви, для нас, тільки надійде час випробування і ця пам'ять, що після хреста приходить воскресіння може бути для нас зміцненням. 

2. Йдіть та приготуйте для мене Пасху 

Тайна Страждання Христа розпочинається в Вербну Неділю. Ісус в урочистий спосіб в'їжджає до Єрусалиму, де люди його вітали та кликали: Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім'я Господнє(Мат. 21, 9). Тільки Ісус знає, що ці слова, котрі істинні, за кілька днів зміняться на зневажливі слова, котрі той самий народ буде викликувати в дворі Пілата. Для Спасителя розпочинається гіркота страждання, в котрій ніхто Йому не зможе допомогти. Ніхто крім Матері, яка Йому товаришуватиме підчас Хресної дороги. Він залишається сам! 

Однак, поки увійде повністю в страждання, прагне переказати Апостолам свій заповіт і хоче це вчинити в певному контексті, котрий вчинить його більш зрозумілим. Контекстом, оправою свого прощання з учнями, обирає єврейську пасху, яку святкували кожного року. Вона є для них найбільшим святом, найбільшою літургією. Пасха не тільки мала пригадувати вихід з Єгипту та цілу історію спасіння Ізраїля, вибраного народу, але також уособлювати втручання Бога під час святкування. Ісус хоче в ній брати участь, наказуючи учням, щоб приготували її згідно з знаними для них правилами, тому що як праведний Єврей в ній брав участь від самого дитинства. Вони досконало знають значення бенкеу, точний ритуал Пасхи, знають які страви мають бути на столі, які пісні і псалми будуть співати, а перед усім знають, що ця ніч є найсвятішою в цілому році, тому що в ній уособлюється любов Яхве, котрий ніколи не покинув свій народ. 

Надходить Великий Четвер, Ісус збирає Апостолів в Горниці. Згідно думок сучасних біблістів - ця вечеря відбувалася на один день раніше, тому, що коли Євреї другого дня будуть святкувати Пасху згідно своїх звичаїв, Ісус буде її реалізувати фактичним вмиранням на хресті. Під час пасхальної вечері споживається багато страв: гіркі зілля, лакомину, яйце, воду з оцтом, пасхальне ягня, хліб та вино. Кожна з цих страв має свою символіку, але ми зосередимося тільки на двох останніх стравах, тобто на хлібі та вині, щоб побачити, що це для нас означає. Хліб, що споживався під час єврейської Пасхи означав хліб муки, котрий батьки споживали в Єгипті, це був хліб сліз та терпіння рабства. Одночасно був прісним, що означало, що Бог так швидко втрутився, так швидко врятував, що тісто не мало часу закваситись. Проте вино означало свободу, тому що пригадувало період здобуття Обітованої Землі. 

Ісус під час Тайної Вечері, виконуючи повністю єврейський пасхальний обряд, надає новий вимір цьому бенкету, тим усім стравам, котрі знаходяться на столі. Коли бере хліб у свої руки, вже не вказує на рабство в Єгипті, але на своє тіло, котре зависне на хресті. Однак дивлячись на попереднє значення, можемо зробити висновок, що Ісус прагне, щоб Його тіло показало рабство ще більш страшніше від єгипетського. В Його тілі, повішаному на хресті, стає видиме кожне людське рабство. Як говорить Письмо до Євреїв: А що діти були учасниками тіла і крові, то й він подібно участь в тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві(Євр. 2, 14-15). Розп'яте тіло Христа носить в собі усі гріхи всіх людей. Євхаристичний хліб вказуватиме вимір нашого гріха, нашого рабства, натомість вино, котре стає Кров'ю Христа, вказуватиме свободу, до котрої веде нас Ісус. 

Єврейська Пасха допомагає зрозуміти Євхаристію, допомагає краще бачити милосердя Бога, котрий постійно був присутнім в цілій історії Ізраїлю, та котрий цю історію повністю довершує в своєму Синові. Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Ів. 15, 13) - говорить Ісус, адже Він віддав життя за недругів, за ворогів, за грішників. Правда ця реалізується під час Тайної Вечері і буде реалізовуватися під час кожної Євхаристії, стаючи в такий спосіб таїнством Божого милосердя.  

3. Петро та Юда 

Роздумуючи над стражданнями Ісуса, особливо над Божим милосердям об'явленим в цих містеріях, обов'язково треба зблизька придивитися двом Апостолам, котрі в цих стражданнях мають особливу участь. Це учні, котрих Спаситель вибрав до кола Дванадцятьох, щоб були втаємничені в справи Божого царства, в справи Доброї Новини, щоб потім стати свідками воскресіння Господа і проповідниками Євангелія. 

Дивує нас факт, що Ісус, хоча точно знав майбутнє і знав, що криється в серці Юди, кличе також його на свого Апостола. Факт цей також дивує, тому що відслоняє образ Бога, котрий не поміщається в нашій схемі і в нашій уяві про Нього. Адже легко нам уявити собі Бога подібного до нас, тобто такого, котрий має наше відчуття справедливості, котрий не дасть себе використати, котрий передбачає майбутнє, може вберегтися від зради, від поразки. Однак такий бог, викроєний згідно мірки нашого розуму, на щастя не існує. Є тільки один Бог Ісус Христос, котрий перед усім кохає, а його любов не знає політики, не маніпулює, може пережити поразку, носить в собі гріхи інших, в навіть дозволить себе зрадити і вбити. Діється так тому, що милосердя не полягає на політиці, яку можна використовувати відносно інших, не на договорах, етикеті, але на прийнятті смерті. Юда мав постійно відкриті брами милосердя. Ісус нічого іншого не вчив, крім того: Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив(Ів. 15, 12). Місія Ісуса - це місія спасіння людини. Я милосердя хочу, а не жертви (Мат. 9, 13). 

Натомість Юда, як говорять деякі біблісти, належав до партії зелотів, головною ідеєю котрих було визволення з-під римської окупації. Може тому розчарувався у Христі і продав Його, тому що Він нічого не зробив в напрямку визволення земляків з-під панування Римської імперії. Ісус навіть заборонив себе називати Месією, щоб не викликати політичних думок. Стираються тут два фронти: людська справедливість та милосердя. Юда не розумів цього мислення, котре Ісус невпинно показував своїм учням, не розумів того навіть тоді, коли милосердя могло його врятувати, бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих(Муд. 1, 13). Як багато залежить від віри в любов Бога. Ісус Христос не з'явився на цьому світі, щоб розраховувати нас з наших гріхів за принципом осуду. Звершилося це через прийняття цих гріхів на своє тіло, через розп'яття тих гріхів у своєму тілі. Юда в це не вірив, він мав відчуття людської справедливості, а коли зауважив свою помилку, також не повірив, що Бог милосердний, що може пробачити його помилку. 

Інакше було з Петром. Він також допустився гріха, може ще більшого ніж Юда, тому що постійно заявляв про свою любов до Вчителя, постійно був першим при Ісусі. Однак на глибині Петрового серця було сховане вчення Ісуса про милосердя і після зради слова Спасителя про прощення не тільки сім разів та інші промови про любов, а також вчинки Ісуса, хоч би умивання ніг під час Тайної Вечері, стали точкою опори та правдивим порятунком для нього. Петро плакав з жалю, що відмовився від Ісуса, але з певністю в глибині його серця тліла радість, що ось віднайшов найцінніший скарб свого життя, пробачаючу любов, незаслужену любов, котра не дивиться на людську нужду. Може тоді собі пригадав сцену над озером під час чудесної ловлі риби, як хотів, щоб Ісус пішов від нього, бо в обличчі Його святості відкрив себе як грішника. Може тільки тепер перший раз зрозумів до кінця правду слів Ісуса, ту правду, котра врятувала його, ту правду, котру буде проголошувати, ту правду, за котру віддасть життя.  

4. Хрест Ісуса - суд милосердя 

Кульмінаційним моментом мук Спасителя є Його смерть на Хресті. В наших роздумах треба себе запитати, що об'являє цей хрест нам та цілому світові? Яка правда випливає з хреста? Це основні запитання, тому що відповідь на них, їх зрозуміння, а тим більше їх прийняття, може стати для нас великим світлом і джерелом величезної радості. Подібно чинить св. Ігнатій на кінець І тижня Духовних Вправ, коли каже нам стати перед Христом Ісуса і запитати: що зробив я для Христа, що роблю для Нього і що зроблю? (ДВ 53). Так поставлене запитання змушує нас до відповіді, котра не може залишитись теоретичною, але має виникнути з факту нашого життя. Ці факти допомагає нам відкрити Святе Письмо, особливо керигма Петра в день зішесття Святого Духа. Промовляючи до згромадженого натовпу в день П'ятидесятниці, Петро говорить: Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед нас силою, чудами і знаками (…), вбили руками безбожних, прибивши до хреста (Ді. 2, 22-23). 

Слові ці скеровані також до нас, тому що ми також маємо участь в тій смерті через наші гріхи, через наш спосіб мислення, дії, через наші вибори. Увесь світ визнавав себе винним перед Богом (Рим. 3, 19). Всі відвернулися загалом і зледащіли; нема нікого, хто добро чинив би, нема ані одного(Пс. 14, 3). Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо його несправедливим (І Ів. 1,10). Таке споглядання Святого Письма показує найглибшу правду про нас. Тому слова св. Петра мусять зворушити наше серце, щоб могли ми стати перед хрестом і сказати: так, це правда, я Тебе, Господи, вбив, я спричинився до Твоїх страждань. У Твоєму тілі вириті мої гріхи, нічого не маю на своє виправдання, можу розраховувати тільки на Твоє милосердя. 

Дійсно, хрест поставлений на початку як знак, котрий судить. Це страшний суд, бо заплата за гріх - смерть(Рим. 6, 23). Проблема в тому, що та смерть доторкнулась не нас, але Ісуса. Він пожертвував себе Отцеві, щоб нас від неї врятувати, Він сказав Отцю: "Я прийму на себе ту смерть, котра їм належить, тому що я не хочу, щоб вони страждали, щоб були осуджені, бо їх дуже кохаю. Тому Отче мій, дозволь, щоб Я міг за них прийняти ганьбу та смерть". Так, це осудження, але для Божого Сина замість нас, але для нас хрест залишається судом милосердя, тому що дякуючи йому ми врятовані від вічної смерті. Хрест об'являє з однієї сторони мою участь в стражданні Божого Сина, об'являє, чим дійсно є гріх, а з другої сторони показує безмірність милосердя, суд милосердя, дякуючи котрому ми врятовані від найбільшої трагедії, якою є вічне відлучення від Бога. 

Отож що маємо робити? Святий Петро говорить до згромадженого натовпу в день П'ятидесятниці: Покайтеся і нехай кожен з вас охреститься в ім'я Ісуса Христа(Ді. 2, 38). Покайтеся - означає щоб на початку признати ту правду про свої гріхи, а потім повірити в ту незаслужену любов, котра випромінює чудесне світло з хреста. Розп'ятий Ісус говорить до мене: "Не бійся. Я тебе кохаю, Я знаю, що ти слабкий, що грішив сподіваючись осягнути щастя, що обманув тебе диявол, що був в темноті, що в дійсності ти не бачив, що робиш, але Я тобі пробачаю, Я не маю образи в своєму серці відносно тебе, тому що Я дійсно тебе кохаю". 

Богові подобається така любов свого Сина і тому Ісус не може залишитися в гробі, адже така любов є життям, є воскресіння. Це єдине світло, єдиний дороговказ, який Бог вчинив в Ісусі для усіх людей, щоб не загинули, щоб не загубилися. Віра в таку любов, прийняття її, відкриття на неї є покаянням, є повним переосмисленням свого життя. Хто її прийме, буде дійсно спасенний від прокляття гріха і може коштувати благословення та життя.  

5. Він воскрес і ось випередить вас у Галилеї 

Воскресіння - це не тільки нагорода за терпіння і хрест Ісуса, але перед усім дар для нас, як говорить св. Павло: був виданий за наші гріхи і воскрес для нашого оправдання(Рим. 4, 25). Милосердний Бог постійно думає про людину. Не тільки страждання Ісуса є для нас даром, але також Його воскресіння. Воно є для нас, щоб Ісус міг дати нам свого Духа, щоб міг нас оправдати, тобто вчинити нас новим створіння, новим Адамом. Це перевтілення нас в нову природу. Воскреслий Ісус став бо Господом, котрий має владу над серцем людини, котрий має ключ до нашого єства, до найглибших наших проблем, до нашої смерті, з котрої видобуває життя. Не має кращої новини для людини як та, що для нас існує вічне життя, що Ісус переміг смерть для нас, що ми не помираємо. 

Пасхальні Містерія Ісуса, це не тільки Його смерть на хресті і воскресіння, це також зішесття Святого Духа. Ще у Горниці Спаситель пояснював своїм учням, що Його перехід зі смерті до життя, з того світу до Отця має одну мету: зішесття Утішителя. Він про все їм пригадав. Усього навчив, а перед усім поставив на їхніх серцях печать нового життя, випише нове право, вже не на камінних таблицях, але на їхніх серцях. Випише їх для того, щоб могли любити в новому вимірі, так як Ісус, щоб не мусили захищати свого життя, але могли його роздавати, втратити, бо хто не втратить свого життя (Пор. Мат. 10, 39), хто не завмре як зерно пшениці, той сам залишиться (Пор. Ів. 12, 24), залишиться далі замкнутий в кругу зневолення сатаною. 

Можемо побачити, як правдиві слова Ісуса, як необхідне було зішесття Святого Духа, тому що само воскресіння ще нічого в учнях не змінило, надалі були замкнуті в страху про своє життя, далі закриті були у Горниці і не мали відваги усім проголошувати воскресіння Ісуса. Тільки в день зішесття Святого Духа відкрито виходять з Горниці, не дивлячись на загрозу переслідування, щоб усім сповіщати, що Ісус є Господом, що є Богом, котрий подолав смерть. Подолав її в їхніх серцях через обіцяного Святого Духа, поконав бар'єри, які ділять людей між собою, поконав цілу могутність сатани. Тепер можуть це сповіщати іншим, можуть втратити своє життя, бути замкненими у в'язницях, можуть бути вбиті і проваджені як вівці на різанину (Рим. 8, 36), тому що мають в собі досвід вічного життя. 

Пасхальні Містерія, тобто Великодня таємниця, вже стала відслонена, відкрита. Ісус Христос вже немає для нас таємниць, так як друзі нічого перед собою не укривають. Святий Павло говорить, що вона бо не була відкрита синам людським у минулих поколіннях, як то вона тепер відкрита через Духа святим апостолам його і пророкам(Еф. 3, 5).Бог показав нам своє обличчя в Ісусі Христі, бо хто мене бачив, той бачив Отця(Ів. 14, 9). Хто бачить об'явлене милосердя в розп'ятому і воскреслому Господі, той бачить милосердя Отця. Воно через Святого Духа приходить до нас. Святий Дух в глибинах нашого єства свідчить про Отця, кличе в нас: Авва. Через цей заклик, котрий є дитячим щебетанням, найкраще виражаємо свою довіру Богові. Автором цієї довіри завжди є Святий Дух.