ПРОПОВІДІ
ПОНЯТТЯ МИЛОСЕРДЯ
Читання: 1. Іс. 49, 1-6; 2. Ді. 13, 22-26; 3. Лк. 1,57-66.80. В сьогоднішній літургії Церква обходить урочистість народження св. Іоанна Хрестителя. Був він голосом на пустелі, який приготував прихід Спасителя. Іоанн надзвичайний постать, тому що в ньому звершується найпрекрасніша постава покори. Він вказує на Ісуса, приготовляє Йому дорогу і не заслонює Його собою. Усвідомлює, що його місією є зменшуватися, щоб Він міг зростати. Немає народженого з жінки більшого від Іоанна, але однак найменший в царстві Божому більший, ніж він. Це велика таємниця, котру відслонює нам Ісус. Бог прагне кожного з нас обдарувати такою природою, котра буде прозорою, через яку інші побачать в нас Ісуса. Не будемо жити для себе, але для Нього, як сказав св. Павло: Живу вже не я, а живе Христос в мені(Гал. 2, 20). Егоїзм - це смерть, любов до Ісуса - це життя, забути про себе означає повернутись до життя. Святий Іоанн народжується, щоб бути приятелем Нареченого, щоб собою не заслонити правдивого Спасителя, і виконує цю місію до кінця. Йому відрубують голову у в'язниці, він обмирає, щоб могло зацвісти життя. Це для нас нагода, щоб роздумувати про суть Божого милосердя, тому що саме в житті Іоанна в повні об'явилося Боже милосердя, котре полягає на тому, щоб народилося в нас нове життя. Спробуймо про це зараз роздумувати. Хоча здається нам звичайною справою, на чому полягає милосердя, однак трудніше нам подати його визначення, його суть. Дійсно, легше нам досвідчити милосердя або самим чинити милосердя, ніж розповідати, яке його поняття. Така трудність з'являється між іншим з того, що язик наш скалічений, наше тіло скалічене, також і наш розум. Коли св. с. Фаустина говорить про Боже милосердя, завжди має певну трудність при описі своїх переживань. Подібне відбувалось з усіма містиками, котрі дуже міцно досвідчили Бога і Його таємниці, і не могли в адекватний спосіб переказати переживань. Можна б було сказати, що самому треба опинитись в центрі такого переживання, щоб його зрозуміти. Схоже відбувається, коли намагаємось розповісти комусь, яку смачну страву зготували на обід, або який чудовий фільм дивилися, чи в якій пригоді брали участь. Найкраще скоштувати цю страву, подивитися фільм, взяти участь в якійсь пригоді, то тоді будемо знати. Так є з освідом Божого милосердя. Спробуймо хоча б в недосконалий спосіб придивитися, що скривається за цими словами, що означає милосердя, яке його визначення? Слово милосердя походить від латинського слова misericordia, тобто жалісне або миле серце. Переклад на українську мову є майже дослівний. Однак пам'ятаймо, що не в латинській культурі це слово народилося, але воно походить від єврейського народу на Сході, котрий мав культуру відмінну від нашої і свій дуже глибокий досвід Бога. Вибраний народ мав довгу історію, в котрій Бог об'являвся йому перед усім через діяння. Ізраїліти досвідчували Яхве, тобто Того, котрий є, Того, котрий діє в їхньому житті, Того, котрий їх створював, обдаровував, спасав. Зараз не час на точні описи тих прекрасних спасенних діл, вистачить сказати, що коли вони говорять про милосердя, то асоціюється воно з життям, з народженням. Хтось, хто був приречений на смерть (як вони в Єгипті), а потім визволений, є переконаний рятувати життя. Ізраїль добре це розумів. Звідси слово, яке вживається, щоб розповідати про Боже милосердя то rahamim. Має воно той самий корінь, що матка, місце, де зачинається і розвивається життя людини, лоно матері, де формується нова людина. Такий погляд допомагає нам краще зрозуміти суть милосердя, тому що латинське слово більше асоціюються з почуттями, сентиментами, а то завжди може буди справа перехідна, мимолітна. Почуття, зворушення, порушення серця може бути чимось піднесеним і прекрасним, але на цьому не можна будувати тривалого фундаменту. Натомість поява нового життя в лоні матері є поважною справою. Це вже не почуття, це подія. Це не мимолітна думка, але факт. Звичайно, що життя можна знищити, але так поведінка характеризує людину, а не Бога, котрий є любов'ю і дарителем життя. Приглядаючись поставі батька з притчі про блудного сина, віднаходимо підтвердження наших припущень, що милосердя, котрому товаришує порушення серця (глибоко зворушився), в своїй суті є обдаруванням новим життям. Син досконало пам'ятає батьківську доброту, знає, що батько не обмежив його свободи, що дозволив йому відійти, що не маніпулював ним, не оберігав його з егоїстичною метою, але шанував його вибори, навіть ті погані, але це були його вибори. Пам'ять про таку любов, котра не обмежує людину, дозволяє на повернення, на віднаходження життя, котре йому батько пожертвував. Блудний син досвідчив смерті. Загубився, помер, так говорив батько до старшого сина. Тепер віднайшовся, живе. Хто його повернув життя? Чи син міг сам собі дати життя в цьому випадку, коли ніхто не хотів на нього дивитися, годувати його і переодягати? Він добре розумів, що є одне місце, де його не відкинуть, де буде прийнятий, де відчує любов. Повернувся тільки тому, що вірив в таку батьківську доброту. Добре розуміємо притчу, яку розповів нам Ісус. Батьком тим є милосердний Бог, котрий обдаровує нас свободою, дає нам спадок, хоча досконало знає, що ми його змарнуємо. Цей великий спадок, складений в наші руки і проданий за миску сочевиці, - дар Святого Духа, котрий ми отримали на святому хрещенні, котрого багато раз засмучували, замінювали на інші блага. Наш Отець ризикував, але не вів себе знервовано, як самі часто робимо відносно ближніх. Дозволяв нам відходити, грішити. Ми дійсно Бога не знаємо, маємо про нього фальшивий образ, думаємо, що Він тільки слідкує за нашою помилкою, нашим гріхом, щоб нас покарати, вдарити. Не знаємо Бога і не знаємо також, чим є гріх. Ми тут обмануті, тому що нам здається, що гріх є чимось добрим, але, на жаль, забороненим. Тільки Бог знає, що гріх породжує смерть і тому дає заповіді, тому забороняє грішити, але одночасно не застосовує примусу. Якщо хтось дуже хоче грішити, то Бог не зв'язує нікого. Хіба що людина просить Його про те, щоб її захистив, щоб її перешкоджував. Тоді дійсно Бог захистить людину від багатьох нещасть. Одночасно бачимо тут іншу правду. Ісус Христос переміг смерть і завжди існує можливість повернення, існує можливість пробачення. Навіть якщо ми знаходимось в ситуації смерті, навіть якщо згрішили, то є спеціальне джерело відродження - Боже милосердя. Там наново ми створені, там отримуємо заново життя. Існує така єврейська приповістка, котра говорить, що коли Бог створював світ то зауважив якийсь недолік в своїх створіннях. Побачив, що у всесвіті не має пробачення і тому його створив. Через те створіння уже досконалі. Для сучасного світу зміст приповістки близький до правди. Коли приглядаємось суспільним та між людським відносинам, то на кожному кроці бачимо, чим керується сьогоднішній світ. Те, що об'являє нам Боже милосердя є найпрекраснішим даром для усіх. Якщо б бракувало пробачення, котре нам дає Отець, світ не був би досконалим, ще більше, світ перестав би існувати. Боже милосердя Його найпрекрасніший винахід, корона цілого створіння, бо без нього ми б загинули. Милосердя полягає на пробаченні, на забутті, на тому, що Бог нас пригортає до себе. Це велика Його радість, Його суть. Бог - любов. Бог - милосердя, повня життя і в цій повні є для нас місце, є шанс на нове відродження. Під час тієї Євхаристії дякуємо за цей дар. Євхаристія проголошує великі діла Бога, це особливе місце, щоб Його благословити і прославляти за те, що багаторазово нас віднаходив, врятував від смерті. Нехай Покровитель сьогоднішнього дня випросить для нас цю благодать.
ПІЗНАННЯ ТАЄМНИЦІ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ
Читання: 1. Бут. 17, 1. 9-10. 15-22; 2. Мат. 8, 1-4. Сьогоднішні лекції допомагають нам у розвиненні теми про пізнання таємниці Божого милосердя. Так є тому, що пізнання будь-якої таємниці пов'язане з поступовістю та двома сторонами, котрі мають що собі переказати. Святий Павло говорить, що відвічно закрита таємниця, нам переказана та об'явлена (Еф. 3, 3). Саме слово таємниця означає щось закритого, темного, до чого ніхто не має доступу. Так дійсно було в історії спасіння. Ніхто не знав правдивого Бога, ніхто не знав звідки взялась людина, куди прямує і чому терпить, яка трагедія відбулася на початку історії людства. Було потрібно, щоб хтось, хто знає ці укриті правди, про них сказав, їх об'явив, прилюдно переказав. Звідси береться об'явлення, тобто відкриття тих таємниць і передання їх людям. Для цього потрібен хтось, хто їх приймає, хто в них вірить і буде їх проголошувати. Цією людиною, котрий повірив об'явленню Бога, був Авраам, про котрого св. Павло скаже, що він - батько віри. Бог об'явився йому, переказав йому таємницю, відслонив її перед ним. Яка це таємниця? Спочатку, що існує Бог і Він для людини добрий, всесильний, а перед усім є Богом над смертю, зможе з завмерлого лона Сари випровадити життя, що буде заповіддю найбільшої події в історії людства - воскресіння Ісуса Христа. Вже Авраамові відслонена найбільша таємниця любові Бога, вже в Ісусі переможена смерть. В знакові, народженого хлопця з неплідної жінки відслонена таємниця життя, котре дає Бог. Авраам в цьому знаку побачив день Ісуса і зрадів. Кожен, хто пізнає таємницю, той радіє. Як вчений, котрий відкриває нові правила природи, як Архімед, котрий вигукує: еврика! - так Авраам радіє з пізнання Бога. Однак зауважуємо, що це не теоретичні пізнання. Вчений мусить мати докази свого відкриття, щоб ним радіти і повідомляти про це світові; не вистачать припущення або сама інтуїція, адже усі б сміялися з такої людини. Так і Авраам не покладається на інтуїції ані на сентиментальності. Він повірив Богові, тому що його торкнулася таємниця, що стосувалася життя. Він знав, що Бог, котрий обіцяв нащадків, є гідний віри і тепер має доказ в своїх руках. Тим доказом є малий хлопець, котрого буде показувати світові, як знак незвичайного Божого милосердя. Він похилився над його нещастям і вивів його з нього. Пізнання таємниці милосердя звершується в історії поетапно. Розпочинається разом з Авраамом, але невпинно Бог переказує ті самі обітниці та наступні інформації про себе, не теоретично, але завжди через свої діла, через факти, через спасенні події. Вистачить придивитися історії вибраного народу, щоб зрозуміти певну мову, якою Бог послуговується в об'явленні, відкритті своїх таємниць. Це мова фактів, котрої ми часто не розуміємо і тому наше серце закрите на пізнання присутності Бога в житті. Треба навчитися цієї мови, щоб розуміти Боже милосердя. Хто може навчитися цієї мови? Перед усім маленька та покірна людина. Таємниці Бога закриті перед гордовитими, перед мудрими цього світу, котрі самі доводять свої претензії, що знають правду. Бог таким противиться і тому св. Павло з такою силою скаже: А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, - ми проповідуємо Христа розп'ятого: - ганьбу для юдеїв, глупоту для поган, а для тих, що покликані, - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо, нібито немудру Боже - мудріше від людської мудрості, і немічне боже міцніше від людської сили(І Кор. 1, 21-25). Пізнання таємниці Бога не може звершуватись через поставу, котра противиться науці хреста. Мудрість цього світу відкидає хрест як глупство, тому люди які обурюються хрестом, вважають його за глупство, за найбільшу прояв поразки і слабості ніколи зуміють зрозуміти правдивої любові, котра в ньому міститься. Пізнання таємниці хреста є пізнанням найвищого рівня. Тут вже не йдеться про другорядні справи, але про суть християнського життя. Хрест має в собі найвище об'явлення сили Бога і Його милосердя, тому тільки покірна і маленька людина може це об'явлення прийняти та в нього повірити. Бог поступово готував свій народ до об'явлення себе в Ісусі, але незважаючи на таке приготовлення Євреї були не здатні визнати Ісуса як Месію. Зрештою не тільки вони. Ми також часто відкидаємо це об'явлення, а діється це тоді, коли ми обурюємось на хрест, який появляється в нашому житті, коли його хочемо викинути з нашої історії. Ми також обурені на саме навчання Ісуса, коли нам наказує кохати недругів, щоб не відкидати зло (Мат. 5, 39). Бачимо, як відкриття Божих таємниць залежить від багатьох справ. Бог прагне, щоб ми пізнали Його любов, але якщо ми починаємо прикладати нашу міру на Нього, якщо замість віри почнемо використовувати людську логіку, то таємниця милосердя буде для нас закритою. Прикладом такого образу є Петро, котрий намагався відвернути Ісуса від Божих планів, які були пов'язані з Його мукою. Апостол не думає по-Божому, але по-людськи і тому Ісус докоряє йому такої постави (Мат. 16, 23). В цьому моменті він не може пізнати таємниці терпіння і хреста Ісуса, вона буде йому пізніше об'явлена. В подібний спосіб веде себе Симон-фарисей, котрий запросив Ісуса на вечерю і осуджує Його за милосердя, яке показав повії. Фарисей думав по-людськи, він мав свою мудрість, котра не йде в парі з Божою мудрістю, і тому не зміг пізнати таємниці милосердя. Пізнала її натомість жінка-грішниця, котра сльозами обмила стопи Ісуса і волоссям їх витерла. Для неї відкрите пізнання Бога, тому що отримала відпущення гріхів. Доходимо тут до наступної справи, дуже важливої у пізнанні милосердя. Ісус говорить, що відпущені численні гріхи тій жінці, тому що дуже покохала. Кому мало прощається, той мало любить(Лк. 7, 47). Хто дійсно досвідчить відпущення гріхів, той краще пізнає Боже милосердя. Парадоксально можна сказати, що святі являються більшими грішниками від інших і тому мають більше досвідчення Бога. Можна й так сказати в тому значенні, що вони краще від інших бачать свої гріхи і тому мають краще пізнання бога і Його любові. Під кінець придивімося сьогоднішній Євангелії, котра говорить про оздоровлення прокаженого. Маємо тут виражену ту саму правду про пізнання Бога. Ісус не прийшов покликати справедливих, але грішників, тому здорові не потребують лікаря. Прокажений знає ціну здоров'я і звідси його вдячність Ісусові буде величезна. Він пізнав ким є Ісус і як велике милосердя йому показав. Якщо б був здоровим, то ніколи б не зустрівся з Ісусом. Тому прокажені (в інших Євангеліях), котрі не прийшли подякувати Ісусові, не використали дару своєї хвороби, щоб зустрітися зі Спасителем. Це велике повчання для нас, щоб наша історія, особливо терпіння і хрест, стала нагодою для зустрічі з милосердям Бога, відкриттям Його любові. Просімо Ісуса, щоб нам дав пізнати себе не в наших планах, ідеях, мріях, але в конкретному житті.
ВИПРОШУВАННЯ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ СВІТУ
Читання: 1. Бут. 18, 1-15; 2. Мат. 8, 5-17. Подивімось, як великим подарунком є читання, котрих ми не добирали до теми нашої проповіді, адже вони призначені на сьогоднішню літургію. В усій Церкві подаються ті самі біблійні читання. Вони відносяться молитви. Спочатку бачимо Авраама, котрий вже при кінці своєї подорожі і розбиває намет в діброві Мамре. Тією дорогою проходять троє чоловіків, в котрих він розпізнає Бога. Як скажуть Отці Церкви, це буде перше об'явлення самої Пресвятої Трійці. Подібну сцену можемо споглядати на знаній іконі Рубльова, котрий трьох ангелі в Авраама представляє як Святу Трійцю. Авраам, побачивши гостей, скеровує до них просьбу: Мій Владико! Як я знайшов ласку в твоїх очах, не минай прохаю, слуги твого. Нехай принесуть трохи води, помийте собі ноги, від почніть під деревом. Я ж принесу хліба, щоб ви підкріпились, а потім підети: на те ж бо зайшли до вашого слуги (Бут. 18, 3-5). Прохання Авраама є закликом до самого Бога, щоб не обминав свого слугу. Це молитва, глибоким змістом котрої є прагнення, щоб Бог не пішов собі далі, але щоб затримався, тому що Його присутність є найпрекраснішим даром, яким може вчинити для людини. Це заклик про милість, про милосердя спочатку для нього, а потім для цієї родини. Знаємо з іншого оповідання, що Авраам вміє взивати, вміє "торгуватися з Богом", тому що не раз досвідчив, що без Бога життя не має смислу. Це бачив у своїй історії, адже коли не звертався до Бога, але сам намагався вирішувати, з такої постави народжувались тільки проблеми. Так було з рабинею Агар, так було в Єгипті, коли збрехав фараонові. Тепер знає, що без Бога його життя позбавлене смислу, тому що саме Він дав напрямок його життя, з повного банкрутства вивів його на дорогу, котра повела до виконання обітниці і він вже коштує плоди вірності Богові. Коли був ще в Содомі, просив Бога, щоб захистив це місто від погибелі, тому що Бог об'явив йому майбутнє мешканців. Заступався за мешканців Содоми і Гомори, торгувався, щоб ті міста могли уціліти. В тій поставі бачимо чудову рису у Авраама - випрошування милосердя для інших. Бог вислуховує молитви свого друга, як про нього говорить Святе Письмо, хоча там не знайшлося навіть десяти справедливих. В який спосіб Бог вислухав Авраама, якщо знищив місто? Віднайшовся тільки один Справедливий, дякуючи котрому світ був врятований від тотальної згуби. Ісус Христос єдиний справедливий, котрий знищив смерть і дякуючи тому ми усі можемо досвідчити прощення гріхів, милосердя, виправдання. Авраам дочекався виповнення всіх обітниць, які Бог склав в його руки, і ті обітниці не тільки для нього, але також для його потомства, котрим ми являємось, на скільки в них віруємо. Тією найпрекраснішою обітницею є Непорочний Агнець, жертва за нас, так як це було заповідано в жертві Ісаака. Так, як Бог передбачив овечку замість Ісаака, так само передбачив свого Сина, щоб був жертвою перепрошення за наші гріхи. Знову Авраам побачив день Христа, знову зміг побачити Боже милосердя, котре втручається на користь людей. Бачимо, як віра Авраама вже провокує Бога до відповіді, як Бог поспішає, щоб спасати, виправдовувати, обдаровувати своїми благами. З нами діється так само, коли з вірою молимось. Багато разів Ісус говорить про таку поставу, коли подає різні приклади, щоб нам показати, чим є така молитва. Говорить про неї, що може гори переносити: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого(Мат. 17, 20). Молитися з вірою означає мати впевненість, що Бог є Отцем, котрий своїм дітям хоче давати добрі речі, якщо ми, хоч злі але даємо нашим дітям те, про що вони попросять. Небесний Отець для своїх дітей приготував дар, яким є сам Святий Дух, посланий до тих, котрі про цей Дар просять (Лк. 11, 13). Ісус часто буде пригадувати учням про необхідність віри в молитві, тому що сама балаканина не вистачить, адже і язичники так молилися. Його учні інакше: А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані. Не будьте, отож, подібні до них, бо Отець ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в нього (Мат. 6, 7-8). Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, - і буде вам так(Мр. 11, 24). Ще є одна важлива умова при молитві: І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші(Мр. 11, 25). Без готовності пробачити важко говорити, щоб Бог вислухав наші молитви, щоб нам пробачив. Отож коли прагнемо випросити Боже милосердя для себе або інших людей, маємо пам'ятати, що така молитва має випливати з віри та серця, котре готове пробачити ворогам. Сьогоднішня Євангелія говорить також про благання з вірою. Сотник, римський воїн, приходить до Ісуса і просить Його, щоб зцілив його слугу, котрий дуже хворий. При цьому не хоче турбувати Ісуса, тому що не чується гідним, щоб Він увійшов під його дах. Сотник вірить, що на саме слово Ісуса слуга буде зцілений. І так дійсно сталося. Його слуга отримав здоров'я. Ісус хвалить сотника за його віру: Істину кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри(Мат. 8, 10). Треба також сказати, що молитва, котру заносимо до Бога повинна бути витривалою. Діється та тому, що легко би ми присвоїли собі плоди такої молитви. Спочатку мусимо досвідчити нашої безсильності, нашого внутрішньої вбогості, щоб потім витривало взивати. Вбога вдова з притчі про немилосердного суддю немає нікого, хто б її захистив, сама чується безсилою, покривдженою і тому хоча суддя несправедливий, то вона до нього прибігає, бо для неї це єдиний порятунок. Ісус говорить: А Бог хіба не оборонить свої вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них? (Лк. 18, 7). Так є і з нахабним слугою, котрий приходить в ночі до друга і так довго його просив, аж той позичив йому хліба (Лк. 11, 5-13). Молитва заноситься довго і з витривалістю допомагає нам зрозуміти кому завдячуємо порятунок. Просьба про боже милосердя не є молитвою дрібною, виконанням якоїсь формальності, але є закликом про допомогу з глибини нашої безсильності, закликом витривалим і з вірою, тому що вже того ми досвідчили, що порятунок приходить від Господа, бо втішайся в Господі, і він сповнить тобі бажання твого серця (Пс. 37, 4). До тебе, Господи, взиваю: до мого Бога я благаю(Пс. 30, 9). Помолимось витривало і з вірою спочатку за себе, про милосердя Боже для нас, а також за тих, про котрих знаємо, що дуже потребують нашої молитви.
ПРОГОЛОШЕННЯ ЖИТТЯМ І СЛОВОМ ТАЄМНИЦІ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ
Читання: 1. ІІ Цар. 4, 5-11. 14-16а; 2. Рим. 6, 3-4. 8-11; 3. Мат. 10, 37-42. Читання, призначені на тринадцяту звичайну неділю, приносять нам Добру Новину про Бога, котрий показує своє милосердя тим, котрі довіряють і дають свідоцтво про цю таємницю іншим людям. Перша лекція з ІІ Книги Царів показує дві жінки. Одна бідна вдова, котрої сини мають стати рабами у лихваря за борги цієї родини, а друга багата, але неплідна. Обоє знаходяться у безвихідній ситуації і не можуть вирішити своїх конкретних проблем. Бог, однак, знаходить відповіді на їх потреби. Посилає до них пророка Єлисей, котрий як першу, так і другу рятує від нещастя. Ця біблійна розповідь має однак глибший вимір. Вона дійсно представляє дві жінки, котрі потребують допомоги і Бог цю допомогу їм посилає. Але одночасно вони персонажі іншої глибокої дійсності, в котрій знаходиться людина, в котрій ми занурені. Слово Боже прагне сьогодні показати нам наше нутро, щоб ми точніше придивилися нашим поставам і відкрили нашу правдиву вбогість і нашу безплідність. Дійсно, це певний образ. Невипадково ця лекція показує, що ці два персонажі відрізняються між собою економічною стороною: одна бідна, а друга багата, але однак обоє нещасливі. Бачимо тут, що наша дійсна проблема не "економічної" а "духової" природи. Наша дійсна біда не полягає на відсутності грошей, хоча часто так думаємо. Нашою дійсною вбогістю, нашою неплідністю є брак любові, брак вічного життя в нашому серці, брак віри. Пророк Єлисей приносить тим жінкам порятунок, а нам Бог посилає іншого пророка, правдиве Слово, котре стає тілом, щоб ми досвідчили спасіння, тобто щоб в нас могло початися нове життя, нова природа. Це обітниця Бога. Так завжди було в історії спасіння, що Бог спочатку обіцює, а потім виконує обітницю спасіння в тих, котрі вірують, котрі цього прагнуть, котрі її приймають. Основним посланням цього читання є віра в Боже втручання на нашу користь, віра в Боже милосердя. Однак що є плодом такої віри? Нею є нове життя. Ісус для того помер і воскрес, щоб ми отримали нове життя. Про це говорить св. Павло в другій лекції: Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям(Рим. 6, 4). Діло Ісуса полягає на тому, що Він переміг смерть. Убили Його, а Він воскрес. Але Він переміг заради нас! Отже, як ця перемога перекладається на щоденну мову, в практичне життя? Святий Павло говорить: коли ж ми вмерли з Христом (Рим. 6, 8), тобто: якщо в нашому щоденному житті помираємо для себе, якщо Ісус переміг в нас страх перед смертю, якщо віддаємо своє життя, не захищаємось перед упокоренням, перед вадами другої людини, перед невигодами життя, перед обмовами інших, якщо беремо на себе гріхи інших людей, це означає, входимо в смерть з Ісусом, що з Ним помираємо, що дозволяємо вести себе, як вівці на різню і в тому віднаходимо життя. Після того пізнаємо, що ми перемогли в нас смерть, коли нам зла бажають, а ми благословимо, коли нас переслідують, а ми зносимо, коли нас наклепи наводять, а ми на то відповідаємо добрим словом (Пор. І Кор. 4, 12). Про це говорить сьогоднішня Євангелія: Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде(Мат. 10, 39). Втратити своє життя для Ісуса, означає досвідчити Його силою перемоги над своїм я. Означає мати в собі вічне життя, тому що хто має в собі життя Ісуса, дар Святого Духа, той не боїться померти для своїх планів, для своїх ідей, для своїх справ, той може роздати життя іншим, не мусить його захищати. Це не є жодне побожне бажання, тому що Ісус дійсно має силу створити в нас нову людину. Ісус встановлений Господарем кожної сили, Господарем наших боязливих сердець і має ключ до нашого нутра, щоб там створювати нову дійсність, щоб там посилати свого Святого Духа. На цьому полягає діло спасіння звершене в Ісусі і заповідане образом двох жінок з першої лекції. Хто досвідчив цього в своєму житті, той дійсно може проголошувати великі Господні діла, може сповіщати світові велике Боже милосердя. Хто цього не досвідчив, той не буде цього робити з переконанням, не буде свідком милосердя. Темою нашої проповіді є проголошення життям і словом Божого милосердя. Якщо хтось має в собі досвід перемоги над смертю, його життя буде невпинним свідоцтвом, що разом з Ісусом повстав з смерті, що Ісус звершив цю справу в ньому. Хто цього не досвідчив, не буде вміти пробачати, зносити упокорення, не буде приймати на себе гріхів інших людей, завжди буде захищати своєї думки, своїх справ, своїх грошей, свого часу, свого я. Євангелія показує особливий вимір цього свідоцтва. Відноситься воно перед усім до між людських відносин, а особливо тих, з котрими ми маємо близькі зв'язки. Хто кохає більше свою мати, свого батька ніж Ісуса, той недостойний Його. В іншій Євангелія Ісус говорить: Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем(Лк. 14, 26). Така постанова справи здається нам перебільшена і думаємо, що треба нам тут застосувати власне тлумачення. З нашого досвіду досконало знаємо, що між людські відносини ґрунтовані на егоїзмі, котрий ми називаємо любов'ю, почуттями, але часто це маніпуляція іншими. Ісус прагне, щоб Його поставити на перше місце, а зненавидіти ті усі невластиві реляції, котрі є спробою підпорядкування собі інших. Не можна бути учнем Ісуса і одночасно в своєму егоїзмі привласнювати собі близьких і будувати себе такою любов'ю. Для учнів Ісус це буде невпинним досвідом, що ставлячи Його на перше місце, отримують правдиве життя. Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів (І Ів. 3, 14). Коли маємо досвід свободи в тих відносинах і перемоги Ісуса над нашим егоїзмом, тоді зможемо проголошувати Боже милосердя. Так завжди є в Євангеліях, що коли хворий отримує здоров'я, то йдуть проголошувати це цілому світові. Той, хто пізнав у своєму житті милосердя, не затримає цього для себе. Говорячи про між людські відносини треба зауважити, що вони обумовлені нашим відносинами до Бога. Коли ми наповнені Святим Духом, коли в нас перебуває Дух Ісуса Христа, то не можливо, щоб носили ми в собі ворожість до людей. Коли живе в нас Ісус, то Він кохає в нас навіть наших ворогів. Можу кохати другу людину у свободі тільки через Ісуса Христа. Проголошення світу милосердя означає перед усім проголошення любові в такому вимірі, в якому покохав Ісус, тобто у вимірі пробачення, взяття на себе гріхів інших людей. Християнин, котрий осуджує, котрий має претензії, котрий обурюється гріхами інших, не свідчить про любов Бога до людини, є запереченням постави Христа. Світу потрібне власне таке свідоцтво особливо в сьогоднішньому світі, коли проблеми розв'язуються за допомогою насилля. Тільки пробачення, а не відкидання зла, може стати аргументом для людей, які шукають Бога, що він дійсно є любов'ю. Можуть Його зустріти в таких свідках, котрі навіть за ціну утрати свого життя, віднаходять його для себе і для інших, котрі втрачають життя, жертвуючи другим неоцінений дар Божого милосердя.
| |
