IX. ВІДПОВІДЬ ЛЮДИНИ НА ПІЗНАННЯ ТАЄМНИЦІ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ЧЕРЕЗ ДОВІРУ ДО БОГА  

Бог створив людину на Свій образ і подобу. Тим, що її відрізняє від інших створінь, є не тільки розум і душа, але також вільна воля, дякуючи котрій може робити різні вибори. Правдою є те, що наша воля в наслідок первородного гріха дуже ослабла і ми обмежені різними справами, але з певністю Бог допоможе нам, не зважаючи на ці обмеження, відповісти на Його заклики, на Його волю. Це здібність дати Богові відповідь на Його діяння, але від разу треба зазначати, що ця здібність також є Божою благодаттю, Його даром. Одним з важливих синодів, які відбулися в Церкві, був Синод в Оранге в 529 році, котрий постановив, що усе що ми маємо є благодаттю, кожний акт віри та молитви є даром Бога. Те, що належить до людини є гріхом, котрий успадковуємо від Адама та Єви, і усі особисті гріхи, котрі є наслідком зіпсованої натури людини. Натомість все те що маємо як у матеріальній сфері, так і духовні є даром благодаті і невимірного Божого милосердя. 

Подивимось, в який спосіб людина може відповісти богові на Його дар, особливо на Його любов, хоча так ми дуже обмежені. Бог не залишив нас самим собі, але приходить з допомогою, щоб у непримушений спосіб, могли Йому довіритись і віддатись. Багато постатей у Святому Письмі довірились Богу, дозволили Йому ввести в оману (Пор. Єр. 20, 7), через що показують, що можна дати Богові відповідь повну довіри та любові.  

1. Авраам - батько віри 

Першою особою в історії спасіння, котра в найкращий спосіб відповіла Богові на Його заклик, був Аврам. Св. Павло називає його батьком віри. На сторінках Святого Письма він зявляється, коли історія світу вже є на певному етапі. В цій історії люди перед усім досвідчили прокляття, котре пов'язане з гріхом. Людина була занурена в страшні терпіння і темноту, незважаючи на заповіді спасіння, не було надії на зміну ситуації. 

Справжнє світло і надія приходить разом з Авраамом. Він не відрізняється від людей своєї епохи. Був політеїстом, пастухом, мав свої прагнення, а найбільшими з них було мати землю і сина, котрого не могла йому дати його жінка, тому що була безплідна. Отож був нещасливою людиною і здавалося що життя не мало для нього сенсу. Однак в цю ситуацію страждань входить Бог зі своєю обітницею землі і потомства. Бог запрошує Авраама до віри, що це можливе, що Він може це виконати в його житті за однієї умови - Він має повірити цьому слову, а наслідком цієї віри буде відхід від свого клану і послух Богу. Авраам довіряє Богові і показує послух, вірить всупереч надії, тому що по-людськи виконання цієї обітниці неможливе. 

Від тієї хвилини, в котрій довірився Богу, його життя стало школою віри, в котрій щоденно мав вчитися довіри Богові. Були в його житті такі періоди, коли діяв згідно своїх міркувань, але зауважив, що коли перестає ґрунтуватись на Богові, тоді появляються проблеми і більші страждання. Натомість коли довіряє своє життя Богові, то воно стає простіше. Авраам вчиться довіряти Богові кожного дня і дякуючи тій вірі дочекається виконання обітниці Бога, отримує землю, а перед усім сина Ісаака, котрий буде для нього тривалим доказом діяння Бога в його історії. Його віра буде такою міцною, що не завагається пожертвувати сином, коли Бог цього вимагатиме, щоб показати, як міцно Йому довіряє. На горі Морія проявиться повня віри Авраама, котра для кожного з нас може стати прикладом, як можна ґрунтувати своє життя на Богові, як можна Йому довіряти будучи повністю переконаним в Його правдомовності і могутності, що він може виконати все, що обіцяв. 

Авраам став батьком віри, тому що в світі, в котрому панувало прокляття гріха і невіра, засяяло світло благодаті, котре є плодом повної довіри Богові. Дякуючи поставі Авраама цілі народи будуть собі бажати благословення на його зразок, і не тільки, - усі будуть брати участь в його благословенні, якщо за його прикладом довіряться милосердному Отцю.  

2. За Яхве і за Гедеона 

Іншим дуже гарним прикладом довіри Богові є історія одного з суддів, Гедеона, котрого вибрав Бог, щоб був визволителем свого народу від Мідіян. Гедеон готується до боротьби з ворогом скликаючи цілу армію, двадцять дві тисячі воїнів, дякуючи котрим має надію перемогти недруга. Однак Бог наказує йому зменшити військо, говорячи: забагато людей у тебе, і я не можу дати мідіян їм у руки, а то Ізраїль буде чванитися передо мною та говорити: моя, мовляв, рука вирятувала мене (Суд. 7, 2). Гедеон зменшив військо з початку до десяти тисяч, а потім до трьохсот солдат, з котрими перемагає ворога. Бог через цю подію переказує фундаментальну правду, що не силою людина перемагає, але перед усім довірою до Нього. 

Ізраїль дуже часто мав спокусу спиратися на зв'язках з сусідніми державами, через котрі зривав союз укладений з Богом, адже такі альянси часто тягнули за собою ідолопоклонство і прийняття вірувань чужих народів. Бог був ревнивим відносно вірності вибраного народу і невпинно його повчав, що тільки віра і довіра Йому може його врятувати. Через пророка Ісаю кричав: В наверненні й спокої ви спасетесь(Ісая 30, 15), не в силі коней і кількості війська, не в слабких союзах з чужими народами. Довіра Богові мала бути підґрунтям політичної свободи і добробуту, але коли цей народ більше довірився своїй мудрості, ніж Божому слову, ніж Божим обітницям, на людей впали нещастя, аж до повного переселення народу спочатку до Ассирії, а потім до Вавилону. Євреї присвоювали собі цю науку про довіру до Бога, але часто було вже пізно, щоб відвернути перебіг подій. Тільки з часом розважали над своїми діями, бачачи свою затверділість та одночасно боже милосердя. 

Історія спасіння описана в Святому Письмі не переказується для історичного знання, дає нам можливість розпізнати власну історію і відкрили основну схожість між вибраним народом та нами. Зауважуємо, що скільки разів ґрунтували ми своє життя на мудрості, котра виникає зі світу, на нашому розумі, обходячи волю Бога і Його плани, стільки ж досвідчували багато непотрібний турбот, ускладнюючи собі життя. Історія спасіння вчить нас довір'я Богові, вірити Йому, тому що Він вірний, міцний і завжди чекає на нашу віру, котра гори переносить, чекає на наше довір'я, дякуючи котрому можемо діяти. Так, як у випадку Гедеона, Богові не потрібна сила армії, щоб перемогти нашого недруга - сатану. Він сам буде перемагати, на скільки дозволимо Йому нас вести, на скільки довіримось Його милосердю.  

3. Помилуй мене, Боже, з милости твоєї 

Іншим персонажем, котрого в наших роздумає треба пригадати, є цар Давид. Він - помазанець Бога, який звершує об'єднання дванадцяти поколінь Ізраїля, великий воїн, про котрого сказано, що є згідно серця самого Бога. Дійсно, вчинки Давида могли свідчити про те, що був обдарований спеціальними Божими дарами в боях ворогами Божого народу і в боротьбі про внутрішню єдність цілого народу. Він мав багато ворогів, але народ кохав його через його палкість і простоту. Однак цей великий цар зрадив Бога, вчинивши гріх, котрий був огидним в Його очах. 

Ситуація Давида небезпечна тому, що він не бачить своєї поганої поведінки, а тоді неможливим є навернення. Тому Бог посилає до нього пророка Натана, котрий приносить йому світло, яке дозволяє його покоритись перед Ним і визнати свій гріх. Цар визнає Богові: згрішив я(ІІ Сам. 12, 13), признається до перелюбу і до кривди, яку вчинив невинному Урії, і таке визнання гріха стане для нього джерелом великої внутрішньої переміни, плодом котрої буде покора і любов до ближніх. Коли буде скинений з трону своїм сином Абсолоном і буде тікати з Єрусалиму, зустріне його велике упокорення, але він вже не збунтується перед Богом і не буде вимагати покарання для свої ворогів, навпаки - в усьому буде бачити дар Бога для свого навернення. В факті упокорення побачить Боже милосердя і відповість на нього своєю довірою і любов'ю до Нього. 

Отож бачимо, що Бог має так велике милосердя, котре об'являється в пробаченні, а кожен, навіть найбільший, гріх може стати нагодою повернення до Отця. Бог кожному дає шанс і для Нього не є перешкодою, якщо так можна сказати, наші гріхи, але наша невіра в Його любов і відсутність довіри до Нього. Бог так сильно нас кохає, що навіть з найбільшого гріха, з найбільшої поразки може витягнути добро, як це було з первородним гріхом, про котрий співаємо: щаслива провина. Для Бога не має жодної перешкоди, щоб вивести добро з наших помилок і гріхів. Найбільшою перешкодою є відсутність довіри і віри в Його любов. Образ Давида являється для нас чудовим словом, яке показує яке велике благо може вчинити Бог, коли визнаємо наші провини, коли їх бачимо, коли до низ признаємось.  

4. Господні слуги, благословіть Господа 

Ціле Святе Письмо в багатьох місцях показує людей, котрі довірились Богові, котрі не поклонялися ідолам, хоча загрожувала їм навіть втрата життя, вони однак витривали у вірі. Так було у випадку семи синів під час повстання Махавея, так було, коли наказували єврейським юнакам споживати нечисту їжу, так було підчас вавилонської неволі, коли цар Набуходонозор наказував усім підданим поклонятися своїй золотій подобі. В палаці царя було трьох юнаків, вихованих у вірі Ізраїля, і для них змістом життя була любов до Бога. Коли почули наказ царя, не зігнули колін перед ідолом, через це стягнули на себе гнів тирана і були вкинені до вогненної печі. Довіра Богові вчинила, що послав Він їм ангела, котрий не дозволив вогневі їх скривдити, навпаки, там серед вогню, співали гімн прославлення Бога за усі дари і благодаті, які отримали, які отримав увесь світ. Пісня прославлення хвалила Його за діло створінні і за визволення з вогню. Вони досвідчили, що Бог є Господом усіх сил, як тих котрі існують в природі, так і небезпечної сили котрою є смерть. Бог є Господом навіть над смертю і довіра Йому чинить, що ми від неї спасенні. 

Три юнаки з Книги Даниїла є певною символом та заповіддю християнської постави довіри Богові до кінця навіть в дуже важких умовах. Християнське життя має своє полум'я і легко можна забути про Бога, легко нарікати на весь світ і на Бога за страждання, які на нас падають. В цьому полум'ї нам потрібен сам Ісус Христос, котрий його вчинить нешкідливим. Діється це дійсно через воскресіння Ісуса, котрий забрав жало смерті. Того, хто вірує і довіряє Богові, це полум'я не знищить. В цілій історії спасіння є багато свідків, котрі серед найбільших страждань, які на них падають, не похитнулись у вірі, але вдивлялися в обличчя милосердного Бога, в Ньому шукали порятунок і ніколи не були обмануті.  

5. Господи, Ти все знаєш 

Можемо бути дуже зворушені свідоцтвами людей повністю покладений на Бога так і Старому Завіті, як і в Новому. Отож подивімося хоча на один персонаж з Євангелія, котрий є для нас дуже близьким не тому що є учнем Ісуса, але з причини своєї постави. Цим персонажем є Петро Апостол покликаний Ісусом, щоб був рибаком людей, хоча він так дуже від цього відказувався, бачачи свій гріх. Петро є дуже близький нам через свою спонтанність і легкість, з якою декларує свою прив'язаність і любов до Учителя. В цьому ми до нього подібні, тому що часто на вустах маємо багато чудових декларацій, якими визнаємо нашу віру, а одночасно в практичному житті піддаємось боязні за себе, не втрачаємо нашого життя, не вмираємо щоденно як зерно пшениці, щоб отримати нове життя. Та боязнь спричинена власним браком дозрілої віри та довіри. Ісус також докоряв Петрові відсутність віри і потрібна була довга дорога, щоб та віра зміцнилася. Сам Спаситель буде молитися, щоб не перестала його віра, щоб він сам потім міг зміцнювати своїх братів. Щоб дійти до цього, Петрові буде потрібен певний досвід, котрий спочатку покаже йому правду про нього самого, щоб врешті шукати допомоги у свого Учителя. 

Багато подій демаскують брак довіри Петра до Ісуса: коли почав тонути, коли прагнув відсунути від Спасителя страждання та хрест, врешті коли не признався до Ісуса перед служницею. Такі постави свідчили про відсутність зрозуміння місії Ісуса, про брак довіри і були дуже потрібні Петрові, тому що допомогли йому побачити, що є грішником. Вже не теоретично, як це було на озером, але практично торкнувся тієї болісної правди до самої глибини, закоштував її аж до сліз. Правда про власний гріх є болісна і витискає сльози, але з певністю це сльози очищення, що ведуть до великої покори, сльози спасіння. Вони пом'якшують людину, її тверде серце, яке не признає особистої провини перед Богом. Завжди гординя стоїть у коріння нашої затверділості, тому що не визнає вона слабкості. Гордовитий не може зрозуміти та прийняти, що може впасти, згрішити, зрадити, бути недосконалим. Іуда не міг собі пробачити, що продав свого Вчителя і тому не міг відкритися на прощення Бога. Не міг зрозуміти Божого милосердя, не міг йому довіритися. 

З Петром було інакше. Він дозволив, щоб погляд Ісуса, повний любові, дійшов до Його серця і спалив гординю. Дозволив Ісусові торкнутись найглибшого місця свого я і знищити його вогнем милосердя. Не важко собі уявити, як велике відчув полегшення, коли досвідчив пробачення, котре йому пожертвував Ісус, як через сльози відчув радість і правдиву свободу. Нічого вже не мусить захищати, нічого доказувати, нічого декларувати. Тепер може без кінця повторяти і шепотіти: Господи, ти все знаєш(Ів. 21, 17). Ти мене випробував, господи, і знаєш. Знаєш мене коли сиджу і встаю я. Думки мої здаля розумієш. Чи ходжу я, чи спочиваю, ти добре бачиш; тобі відомі всі мої дороги (Пс. 139, 1-3). "Господи, Ти знаєш, що я до Тебе не признався, що Ти також знаєш, що вдивляючись в Твоє обличчя, можу Тебе кохати, можу Тобі віддатися, в Тобі усе можу. Ти знаєш, що я Тебе кохаю". 

6. Ісусе, довіряю Тобі 

Ця коротка молитва, цей вигук взнесений до Спасителя, з певністю виростає з глибокого переживання, з досвіду власного безсилля св. с. Фаустини. Багаторазово у своєму Щоденнику давала вираз тієї правди і не могли б ми зрозуміти такої постави довіри, якщо б вона до глибини не досвідчила , що перед Богом є малою пилинкою в космосі. Довіра Богові народжується з досвіду особистої обмеженості, а одночасно з споглядання об'явленої любові в різний спосіб, але перед усім в особі Ісуса Христа, котрий є образом невидимого Отця. Цей образ був показаний в Євангелії. Але не тільки, - існує ще досвід віри. Святий Павло не знав Ісуса тілесного, і це не мало для нього жодного значення. Він пізнав Ісуса через свідоцтво Святого Духа в глибині свого єства, в глибині своєї суті, і цей досвід є важливіший від зустрічі Ісуса в тілі. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!(Ів. 20, 29) - сказав Ісус до Томи. Тому можемо радіти, що ми маємо свою частку в подібному досвіді любові Ісуса, в Його милосерді. Проблема в тому, на скільки стаємо малими, на стільки визнаємо свою недостатність і слабкість, щоб дозволити діяти Богові в глибині нашого серця. Це необхідна умова, щоб ми мали свою частку в спасінні, котре приносить Ісус Христос, тобто у дарі Святого Духа. Бог дає благодать покірним, протистоїть гордовитим. 

Тому св. с. Фаустина є так потужним знаком у сучасному світі. Вона жила у столітті найбільшого тоталітаризму, найбільших сил, котрі виступили проти Бога і людини, і в цьому пеклі могла сказати Богу своє так, могла повірити, що Він існує, що Він любов, що Він милосердя. Бог кличе малих, щоб були свідками Його любові, щоб показали світові, що любов міцніша від смерті, що довіра Богу є найбільшим вчинком людини. Адже можна боятись сил систем, котрі скеровані проти блага людськості, які послуговуються потужними засобами з метою зневолення людських сумлінь, які будують концентраційні обози та табори, в котрих не має місця на милосердя. Тим більшим знаком для сучасного світу стає покірна сестра, єдиним зайняттям котрої є довіра безмежному Милосердю. Як покликанням св. Терези з Лізьє було: бути любов'ю в серці Церкви, так покликання св. с. Фаустини є показувати світові, що Бог більший, ніж наше серце(І Ів. 3, 20), що Бог - милосердна любов, і хто Йому довіриться ніколи не буде обманутим. 

Не можливо проаналізувати усі постави, які показують відповідь довіри, яку багато людей в історії спасіння і в історії Церкви дали Богові. Втім не про це йдеться в наших роздумах. Важливо побачити, що така постава можлива, що вона існує, а найважливіше, що така постав є найпрекраснішою відповіддю, яку може дати людина своєму милосердному Господові. Отож помолимось про цей дар, котрий є участю великої громади малих слуг Всемогутнього Бога; вони, як ми бачили, були слабкими і грішними, тому й потрібна була їм допомога когось міцнішого: вони відкрили в своєму житті, що існує тільки одна скеля, одна опора, одна укріплена фортеця, на котрій можна будовами своє щастя. Вони є живим свідоцтвом такої постави. Просимо про такий дар довіри до Бога.