ІІ. ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ - ВИРАЗ НЕДОВІРИ БОЖОМУ МИЛОСЕРДЮ  

Правда про первородний гріх являється однією з фундаментальних правд нашої віри. Не приймаючи та не розуміючи її, важко буде вияснити також наші особисті проблеми, з якими змагаємося. Знаємо, і це було темою попередніх роздумів, що Бог, котрий є любов'ю та самим милосердям, має певний план для людини, котрий був об'явлений перед усім в створінні. Бог прагне, щоб ми були щасливі, щоб ми, пізнаючи Його красу, Його любов, відповіли на неї своєю вірою, довірою, любов'ю. Рай, описаний в Книзі Буття, є тільки маленьким образом тієї великої і чудової дійсності створіння. Це не правда, що щастя людини базувалося на вічних канікулах у прекрасному Едемському саду, але повністю на чомусь іншому: на тій чудовій, інтимних відносинах, яка з'єднувала людину з Богом, на тому, що людина переживала Бога як Отця, як любов, як милосердя. Повага до природи, до іншої людини виникає з любові до Творця. Існувала чудова гармонія поміж людьми, поміж ними і світом природи; не треба було робить жодних екологічних акцій в захист природи, тому що людина її не нищила. Завжди правильні відносини до Бога відповідають відношенню до інших, а також до створеного світу. 

1. Первородна брехня 

Трагедія розпочинається в тому моменті, коли в прекрасний план Бога, в ту гармонію, котру він передбачив для нас, вступає недруг. Господь Ісус в Євангелії св. Іоанна говорить, що диявол є душогубець (…) і батьком лжі(Ів. 8, 44). Він недруг Бога і недруг людини. Книга Буття представляє його як змія, котрий найхитріший з усіх звірів, а до того ж є небезпечним, бо ядовитий. Цей символ змія дуже відповідає сатані, котрий є хитрим, а передусім має в собі страшну отруту - брехню. Диявол бо отруїв брехнею серце людини. Головним досвідом Адама і Єви було те, що Бог їх кохає. На цій правді будували вони своє щастя. Бог - любов, Бог - милосердя, Бог є нашим Отцем, Він прагне для нас тільки добра. Їхні серця переповнювала любов та вдячність до Бога. Тепер однак сталося щось страшне, наступила в їхніх серцях таємнича зміна. Воли були отруєні отрутою брехні, а це для наших прабатьків є початком великої трагедії, та не тільки для них, також для цілого людського роду. 

Спробуймо проаналізувати передусім дві брехні, котрі вписані в Книзі Буття. Подивімося, як вони проворно та інтелігентно подані, а одночасно, скільки там неправди. Перше - міститься в питанні, котре змій ставить Єві: Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?(Бут. 3, 1). Дуже хитро поставлене питання. Бог сказав: З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш(Бут. 2, 16-17), а сатана якби проговорився, ніби нехотячи сказав: ні з якого дерева, що в дійсності брехня, адже Господь Бог такого наказу не давав. Які однак наміри сатани? Коли говорить про всі дерева, вмовляє людині, що Господь Бог відбирає йому вільність. Якщо Бог забороняє одну річ - споживати плоди з одного дерева, то це ніби заборонив з усіх дерев. Батьки також дають певні заборони своїм дітям (не торкайся електричного струму, не грайся бритвою, не ходи по тонкому льоду), і вони можуть відчитувати ті заборони як відбирання їм свободи; не можуть чогось робити, це означає, що нічого не можна. І щось такого є в цьому першому наклепі сатани. Бог відбирає тобі вільність, тому що забороняє споживати плоди з усіх дерев. Якщо Бог відбирає вільність, то означає, що Він тебе не кохає, через те що найбільшим, найпрекраснішим атрибутом любові є обдарування свободою. Любов, котра поважає іншу людину, полягає на тому, що обдаровуєш іншого свободою і навпаки: там, де не даєш іншим свободи, маніпулюєш ними, до чогось примушуєш, шантажуєш - то означає, що їх правдиво не кохаєш. Така любов не є правдивою любов'ю. І такий образ Бога представляє сатана Адамові та Єві, фальшивий образ Бога, котрий не є любов'ю, котрий не кохає людини. 

Друга брехня є набагато жахливіша, тому що сатана прямо заявляє, що Бог бреше. Коли Єва відповіла, що тільки з одного дерева Бог заборонив їсти, щоб не померли, тоді сатана каже: Ні, напевно не помрете!(Бут. 3, 4). Це страшна брехня. Тому що сказано: заплата за гріх - смерть(Рим. 6, 23), а диявол заперечує цій правді і через це Бога робить брехуном. Хоче втлумачити Адамові та Єві, що Бог заздрісний, не хоче для них щастя, тому забороняє добрі справи, не хоче, щоб вони знали добро і зло, хоче їхнього незнання, прагне їх вчинити своїми рабами. Бог знає: коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло(Бут. 3, 5). Він не хоче цього для вас, тому лякає смертю, щоб ви залякані тією забороною не зривали плодів. Зірвіть отож, щоб переконатися, що нічого з вами не станеться, а навпаки - станете як Бог. Ця друга брехня доповнює першу. В першій - сатана обвинувачує Бога, що відбирає у нас свободу, а в другій, що нас обдурює, тобто з обох бріхонь ясно випливає, що Бог нас не кохає, і якщо ж не кохає, то це означає, що "Бог - любов" не існує (І Ів. 3, 8). В райській спокусі знаходиться фундамент атеїзму. Народжується він з фальшивого образу Бога, народжується з страшної брехні, котра полягає на тому, щоб Бога представити як монстра, як заздрісника, як суперника людини. 

Розуміння цієї спокуси дає також відповідь на наші особисті проблеми, кидає світло в наше життя, тому що ця історія повторюється. Тим Адамом та Євою ми є усі. Хоча можемо сказати, що хрещення обмило нас з первородного гріха, то однак залишилися наслідки цього гріха і наша природа є зранена. Сатана використовує цю ситуацію і щоденно приходить, щоб заперечувати Бога, щоб до нашого серця пустити отруту - отруту невіри, щоб Бога представити в поганому світлі, щоб дати нам фальшивий Його образ. Багато наших бунтів та внутрішніх трагедій, наші нарікання та інші гріхи народжуються з фальшивого образу Бога, котрий носимо в собі. Якщо ж Бог мене не кохає, то я сам маю знайти собі якусь точку опору, те, що мені дасть життя. 

Нестійка віра в доброго Бога з'являється у нас тоді, коли починаємо приймати неправдиву інтерпретацію подій з нашої історії життя, особливо важких подій. Кожна подія, в котрій є терпіння і хрест, сатана інтерпретує проти Бога, обвинувачуючи Його перед нами, що нас не кохає. Послуговується нашим хрестом, щоб видати вирок на Бога, щоб Його осудити за конкретні терпіння, котрі на нас падають. Запитуємо часто: за які гріхи Бог до мене так відноситься? Чому це терпіння впало на мене, коли я не винен? Чому немає відповідної кількості грошей, роботи? Чому самітний? Чому пішов від мене чоловік, дружина? Через що мушу терпіти коло себе таку людину? Чому Бог забороняє добрі справи? Чому світ так побудований? Коли терпимо, коли щоб діється проти наших планів, особливо тоді сатана приходить як наш друг, щоб нам лестити або над нами жалітися, підказуючи нашому серцю, якими є ми бідними. "Все-таки не заслужив ти на таку долю. Де справедливість, чому тебе зустрічають такі події? Мусиш се змінити, знайти іншого чоловіка, розвестися, красти, коли тобі не вистачить грошей, не сплачувати податків, обминати усі труднощі і перешкоди в твоєму житті. Адже ти бідна та скривджена людина". Існуюча ситуація, котра мала місце на початку історії людства, добре відповідає нашому життю. Нічого не змінилося від того часу. Приходить до тебе сатана, жаліє тебе і разом з тобою плаче над твоїм нещастям, будучи одночасно порадником, котрий вказує, що за це є відповідальним, звичайно, Бог. 

2. Наслідки первородного гріха 

Коли зриваю плід з забороненого дерева, даю сатані відповідь, говорячи: "Так, ти правий, зірву цей плід, тут правда, тут моє життя, відкриються мені очі, буду як бог, я буду вирішувати про себе". Зриваючи плід, говорю: "Бог - брехун, Бога немає, Бог не існує, я - бог, я мушу турбуватися про моє життя". Коли Бог зникне з мого горизонту, коли через гріх вирвусь з ґрунту, котрим є Він, тоді зачну всихати, так як дерево відрізане від коріння. В одному з псалмів існує таке гарне порівняння, яке відноситься до ситуації в раю. Говориться там про дерево, посаджене над потоком води, його листя ніколи не в'яне, завжди зелене і в старості приносить плоди. Однак, коли дерево вирветься з корінням з того місця, зачне сохнути і наступить смерть. Але навіть засохле дерево - напевно, ми таке бачили - випускає свої паростки в пошуках вологи, в пошуках життя. 

Подібно відбувається з людиною, призначенням котрої є життя. Коли через гріх відривається від джерела життя - Бога, однак далі залишається в ній прагнення життя, і людина буде його шукати, але вже не в милосердному Богові, в Бозі - любові, але в заступнику життя, в заміннику існування, в тому, що здається йому - замінює Бога. Існують такі ділянки людського існування, в котрих дійсно запускаємо коріння і звідти пробуємо черпати життя. Такою ділянкою, з певністю, є любов інших. Здається нам, що стільки існуємо, скільки нас кохають. Це ґрунт, в котрий найчастіше вростаємо. Ми переконані, що тільки дякуючи тому, що хтось нас кохає, хтось зауважує, приймає - наше життя стає щасливе. Якщо такої очікуваної любові немає, сохнемо як дерево вирване корінням з ґрунту. 

З прагненням афектів пов'язані гроші, тому що дякуючи їм, можемо собі купити любов і повагу у людей. Гроші - господарі цього світу, тому Ісус говорить: Не можете Богові служити - і мамоні(Мат. 6,24). Бачимо, як дійсно гроші стають для нас чимось найважливішим, стають суперником Бога, в котрих шукаємо нашого сповнення, забезпечення. Хто має гроші - має друзів, - так говорить прислів'я. Багато є переконаних, що за гроші можна собі усе купити: любов, секс, славу, усі приємності цього світу. Після первородного гріха гроші стали тим ґрунтом, в котрий вростаємо, обманюючи себе, що вони дадуть нам правдиве щастя. Людина здатна вбити, вкрасти, торгувати зброєю, наркотиками, продавати своє тіло, адже переконана, що гроші - джерело життя. 

Первородний гріх є страшною трагедією, бо коли перестаємо вірити в Бог - любов, тоді усе стає можливим. Можемо закоренитися повсюди, будь-де зауважимо можливість реалізації себе, чи через здобуття любові, грошей, успіху, першого місця, слави, і то в спосіб, котрий самі встановлюємо як ефективний, не дивлячись, чи це згідне з планами Бога. 

Подам ще одне порівняння, щоб краще побачити наслідки первородного гріха. Перед його чиненням ми мали в собі якби вмонтований приймач, радар в нашому серці, котрий з легкістю приймав хвилі, які надавав Бог. Ці хвилі, звичайно, голос Бога, Його слово, котре постійно говорить: "Я тебе кохаю, не бійся, ти зіниця мого ока". Цей голос Бога маємо записаний в Псалмі 22: Господь - мій пастир: Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого. Навіть коли б ходив я долиною темряви, - я не боюся лиха, бо ти зо мною(Пс. 23, 1-4). Це голос милосердя, слово Отця, котре нам товаришує в різних випадках, в яких знаходимося, також проходження через темну долину, через темну ніч, через терпіння, через хрест. "Я твій пастир, нічого тобі не бракуватиме, - говорить Бог, - я милосердна любов, не бійся нічого, не лякайся". Гріх вчинив, що цей приймач зіпсувався, сатана перевів хвилі, знищив цей радар в нашому серці, і вже не чуємо голосу милосердного Отця, але зовсім щось інше: "Де є той Бог, чи Бог є на цьому місті?". Вибраний народ запитував в пустелі: Чи Бог може бути в цьому місці? Чи Бог може бути в такому місці, як пустеля, чи може бути присутнім в моїй історії, коли хворію, терплю, коли померла дитина, коли йде війна, Освенцем, СПІД, коли катаклізми, повені, чи Бог є в цьому місці? Будь-що станеться в нашому житті, то подібно запитуємо. Коли хто тебе образить, зустріне тебе несправедливість, відразу питаєш: чи Бог - любов? 

Первородний гріх зробив дійсне спустошення в нашому менталітеті, в нашому серці. Але перед його вчиненням наступило знищення віри в людині, котра говорить, що Бог - люблячий Отець. Це була причина гріха, зірвання плоду з дерева. Кола сатані вдається похитнути нашу віру і довіру Богові, тоді все можливе, шукається іншого джерела життя. Біблія в 11 розділі Книги Буттяпоказує, в який спосіб усе стає можливим, коли втрачається віра, довіра Богові, коли від Нього втікаєш, яке стає спустошення в людській історії: як брат вбиває брата, як ціле суспільство морально розкладається, і Бог посилає потоп, щоб припинити поширення зла, як людина в своїй гордості будує вежу Бабель, щоб досягнути неба і бути як Бог. Це все є наслідком втрати довіри Богові, наслідком гріха, тому що ці два образи тісно пов'язані між собою. 

3. Злякався, бо я нагий, тож і сховався 

Людина, коли згрішить, шукає винних навколо себе. Коли дошкуляє їй нагота, терпіння, коли не може віднайти собі їжі в створіннях цього світу, тоді шукає винних. Бог шукає Адама і Єву кличучи: Де ти? (Бут. 3, 9). До цього часу завжди їх знаходив, вони завжди були готові до зустрічі з Любов'ю, а тепер сховалися. Перший раз в Біблії появляється слово: страх. Чи можна перелякатися Бога, люблячого Отця? Так, можна, якщо викривиться в нашому серці Його образ, і коли явиться Він як брехун, як суперник, як міліціонер, як захисник права, як кат. Усі ці фальшиві образи Бога являються плодами брехні сатани, але засіяні в нашому серці можуть вчинити велике спустошення. Бог запитує Адама: Хто тобі сказав, що ти нагий?(Бут. 3, 9). "Хто тобі так збрехав, хто тебе в такий фальшивий спосіб катехизував?" Тоді Адам шукає винного: "Це не я зірвав плід, це та жінка винувата, через неї впало на мене це нещастя, якби не вона, то б не мусив ховатись перед Тобою". Пізніше Бог запитує Єву: Що ти це наробила?(Бут. 3, 13). Вона також не бере на себе відповідальності, але говорить: змій обманув мене, і я їла(Бут. 3, 13). Спихає провину на змія. 

В цілій історії, про котру говоримо, є два гріхи, а говорячи ще точніше - два заперечення милосердя. Перше віднаходимо у факті зрівання плоду, а друге - у факті ховання перед Богом. Можемо спитати, щоб сталося після гріха, після того, як зірвано плід, якщо б Адам та Єва не сховалися перед Богом? Коли слухаємо у св. Луки притчу про блудного сина, то бачимо батька, котрий чекає на повернення сина, а коли він повертається - обнімає його і пробачає. Чи Бог з Євангелія св. Лукиє іншим Богом, ніж з Книги Буття? Це той самий милосердний Отець, котрий чекає на своїх дітей, на блудних синів, це той самий Бог Ісуса Христа, котрий в Його крові пробачає нам гріхи. Якщо б Адам та Єва після гріха сказали: "Отче, згрішили супроти Тебе, повірили змію, пробач нам цей гріх", - що б тоді зробив Отець? З певністю притулив би до свого серця Адама і Єву, та історія стала би іншою. Однак знаємо, що вони, ховаючись, підкреслили той образ, що Бога треба боятися, треба Його берегтися. Якщо щось погано вчиниться, треба це скрити. Тому ця друга подія являється ще страшніша від першого гріха, являється ще більшим запереченням милосердя Божого, бо є вирахуваною, усвідомленою, підтвердженою гріхом. 

Така позиція присутня і в нашому житті. Коли згрішимо, то замість того, щоб відразу йти до милосердного Отця, висповідатися, молитися, просити пробачення, - ховаємось від Бога або Його звинувачуємо. Носимо в собі якийсь страшний тягар, якесь хворе почуття вини і не здібні собі пробачити, хоча отримали пробачення в таїнстві покаяння. Не віримо в пробачаючу любов, в милосердя, котре не має границь, і тому часто буває, що повертаємося в сповіді до гріхів, котрі вже визнали і за котрі отримали прощення. Іноді особи похилого віку постійно сповідаються з гріхів молодості вчинених років 40 або 50 тому. Чому? Тому що десь на дні серця чують той голос демона, котрий чули в раю Адам та Єва: "Бог тебе не кохає, як Він може тобі пробачити твої гріхи. Йому не залежить на тобі, краще з Ним нічого не мати, сховатися, сам подбай про своє життя". 

4. Я покладу ворожнечу між тобою та її потомством 

Слово, над котрим сьогодні роздумуємо, є чудовим даром Бога, чудовим ліком, який походить від самого Отця милосердя. Бог приходить до нас в цьому слові і пригадує про найважливіший з Його атрибутів. "Я багатий в милосердя, але потребую апостолів цього милосердя, щоб світу сповіщати цю Добру Новину, тому що світу Вона необхідна". Сьогодні, кола модна помста і принцип відповідати злом на зло, необхідно невпинно пригадувати про прощення, котре знаходиться в Богові, необхідно пригадувати про спасіння, котре приніс Ісус Христос, і котре було об'явлене вже в раю. Нащадок Жінки знищить голову змія. 

В який спосіб Ісус це зробить? Існує така гарна префація про святий Хрест, котра говорить, що сатана, котрий на дереві переміг, на дереві також буде переможений. На райському дереві обманув Адама та Єву і на дереві Хреста ця брехня була знищена. Розп'ятий Ісус є доказом того, що Бог нас кохає, що Бог - любов, тому що дав людині те, що мав найціннішого - свого Єдинородного Сина. Один з псалмів так говорить про Христа: Спробуйте й подивіться, який добрий Господь(Пс. 34, 9). Спочатку сатана спокусив наших батьків: "Зірви і скуштуй плід з цього дерева, щоб переконатися, що ти бог, що правдивий Бог не існує". На хресті можемо споглядати інший плід. Можемо тільки його споглядати, але також зірвати і переконатися, як дійсно нас кохає Бог. В Євхаристії споживаємо самого Ісуса, Того, котрого на хресті бачимо як пораненого, знищеного, коронованого, обтяженого нашими гріхами. Це той самий плід, котрого споглядання і споживання приносить нам оздоровлення з ран, завданих сатаною. 

Послання Божого Милосердя дуже просте і близьке нашому серцю. В принципі ні за чим так не скучаємо, як за тією правдою, котру нам приблизила св. с. Фаустина, щоб не вірити демону, не споживати його отрути, але щоб доручити себе Милосердю, довіритись Ісусу Христу, довіритись Богу. Цей заклик: Ісусе, довіряю Тобі- може бути такою протидією на отруту брехні демона.