ІІІ. БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ В ТАЙНІ ВТІЛЕННЯ І НАРОДЖЕННЯ БОЖОГО СИНА  

Наші роздуми про Боже милосердя в тайні втілення і народження Божого Сина відображені у першому розділі Євангелія св. Іоанна - у Вступі. В ньому улюблений учень Ісуса споглядає Слово, котре стало тілом. Основним пересиланням, котре подає євангелічний текст, є те, що: відвічне Слово Отця, Божий Син, Той, через котрого все було створене - сам став сотворінням, беручи людську природу, стає тілом, щоб в цій одежі взяти на себе смерть і щоб, воскреснувши, пожертвувати на свого Духа, котрий має міць вчинити з нас Божих дітей. Спробуймо по черзі придивитись цим незвичайним правдам. 

1. Милосердя з вишніх 

Святий Ігнатій в спогляданні про Втілення подає Святу Трійцю, три Божих Особи, які дивляться на поверхню або цілу земну кулю, повну людей, як і бачать, що всі йдуть до пекла, вирішують у своїй відвічності, що друга Особа стане людиною, щоб спасти людський рід. Так ось, коли настав час, висилають Архангела Гавриїла до нашої Пані (ДВ 262). Святий Ігнатій простою мовою представляє Бога, котрий споглядає на землю. Це не байдужий погляд, як про це говорять деїсти, це погляд сповнений турботи і любові. Турбота Бога виникає перед усім з об'явленої правди в Біблії, бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих. Він бо створив усе на те, щоб існувало, і творіння світу - спасенні; нема в них жодної погиблої їди і царства смерті на землі немає(Муд. 1, 13-14). 

Однак існує смерть, існує пекло, існує небезпека, що усі люди загинуть, що будуть осуджені. Звідки взялася ця небезпека? Звідки взялася смерть? Вона прийшла через заздрість диявола. Ісус говорить про нього, що: диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі(Ів. 8, 44). Смерть також прийшла через непослух перших батьків, котрі перестали вірити в любов Бога і зірвали плід з забороненого дерева як знак, що можна знайти життя поза Ним. Тому досвідчили наготи, тобто смерті, на дуже глибокій площині, де вже жодні прояви життя не замінять того прагнення щастя, котре носить в собі людина. Якщо Бог - любов споглядає з гори на землю, то тільки-но бачить страшну ситуацію людини, котру покликав до життя і до щастя, а не до смерті. Тому Боже Слово говорить: турбується Його нутро - щось, що найбільш суттєве в Богові, на вид людського нещастя, можливості вічного осудження. Любов в опозиції до смерті, тому Бог все робить, щоб від тієї смерті визволити людину. Звідси народжується в Ньому чудовий план спасіння, дякуючи котрому смерть, яка є плодом ненависті диявола, також плодом гріха людини, буде знищена. 

Однак в який спосіб довершиться це спасіння, коли гріх не тільки б'є в саму людину, але також вчинив страшне зловживання відносно Бога, була вчинена велика несправедливість по відношенню до Того, котрий є любов'ю. Свята Трійця, котра споглядає на землю з неосяжною ніжністю, вирішує, що це спасіння може довершити тільки один, той, хто рівний Богу, а одночасно той, хто вчинив би це від імені цілого людства. Цим єдиним, котрий може це виконати є друга Божа Особа - Божий Син, але це Предвічне Слово має стати людиною. Тому Бог вибирає для свого Сина гідне помешкання, найкраще на землі і на небі, котре стане місцем діяння Святого Духа, місцем зачаття Ісуса, вже перед віками Бог заповів Адамові та Єві, що покладе ворожнечу між потомством сатани та потомством діви (Бут. 3, 15). Тією Дівою, Аркою примирення, золотим Домом є покірна Діва з Назарету - Марія. До неї Бог посилає Архангела Гавриїла зі звісткою, котрої ще ніколи ніхто на землі не чув, зі звісткою, котра проголошувала, що спасіння вже приближується, що зараз тільки від неї залежить, чи це спасіння довершиться. 

2. Нехай зо мною станеться по твоєму слову 

Боже милосердя об'являється не тільки в плані спасіння людей, але передусім в його реалізації, розпочинається від моменту Благовіщення, коли до дому Марії приходить Гавриїл, щоб сповістити їй, що стане вона Матір'ю Еммануїла. Сама сцена Благовіщення, котру різні митці пробували уявити в різний спосіб, є надзвичайно простою подією, на котру треба подивитись очима віри, подивитись в такий спосіб, як на неї дивилась Марія. Що ж приносить до дому в Лазареті Ангел? Приносить новину, в яку важко повірити, новину, котра до сьогодні для багатьох залишається скандалом, що ось предвічний Бог стає одним з нас - людиною. Багато мудреців говорить про те, що Мойсей обурився, і мав сумніви, чи Бог може так принизитись, щоб заспокоїти вимагання народу на пустелі. Томі і не ввійшов до Обітованої Землі. Чи Бог може ще більше принизитися, не тільки виконувати капризи свого народу, але вчинити ще більше: сам прийняв природу своїх ворогів, прийняв натуру Адама та Єви, котрі були непослушні Богу? Таке ось є Боже милосердя. Так принижується, що стає в один ряд з людьми твердої шиї та камінного серця. 

Друга справа, в котру важко повірити, це спосіб, в який Божий Син мав прийти на світ. Я не знаю мужа, - говорить Марія до Ангела. Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий(Лк. 1, 35). Покірна Діва з вірою прийняла ці дві новини. Бог так міцно кохає, такий милосердний та покірний, що може стати людиною, і так всемогутній (для Бога немає нічого неможливого), що може це зробити в Її тілі за причиною Святого Духа. Марія з вірою приймає цю звістку і коли говорить своє: нехай зо мною станеться по твоєму слову, - то відразу зачала в Своєму лоні Ісуса Христа, предвічне Слово Отця, котре було на початку, котре було Богом і котре тепер стало тілом і замешкало між нами. 

Те, що звершилося в Марії, нема жодного відповідника в людській історії. Воно є центральною подією, котре впроваджує в здивування ціле небо і тих, що вірять в цю новину. Яка ж неописана радість панує в небі, що звершилося Втілення, що Божий Син прийшов на землю. Як не до опису і вислову є та правда, що сам Бог прийняв людську природу, щоб своїм тілом нести наші гріхи на дерево хреста. Невимовною є сама правда про Втілення. Адже не тільки людина чекає на спасіння, але і все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках (Рим. 8, 22), очікуючи визволення Божих дітей через Ісуса Христа. Однак передусім цього визволення чекає людина. Чи ж це не являється кульмінаційним пунктом в історії людей? Коли смерть і прокляття шаленіє в історії людини, то під час Благовіщення у відповіді Марії вже видно промінь спасіння, вже смерть має боятися, дивлячись, як Ісус ставить намет серед людських синів, що дні її вже пораховані. 

3. Справжнє світло 

Святий Іоанн у Вступі до свого Євангелія показує нам два образи, два поняття, котрі становлять резюме, є синтезом цілої історії спасіння: світло і темрява. Ці два поняття дуже гарно показують ситуацію існування людини. Темрява є дійсністю негативною, чимось, що нас паралізує, не дозволяє рухатися з причин невпевненості, що далі. Темрява непокоїть, впроваджує страх, а передусім є символом смерті. Маємо цілий ряд біблійних описів, котрі показують темряву, ніч як символ смерті: первісна темрява перед створенням світу, темрява невіри перед Авраамом, пасхальна ніч перед виходом з Єгипту, ніч зради Юди. Протиріччям ночі і темряви є світло, котре пов'язане з життям. Дякуючи світлу, ціла природа розвивається, також кожен з нас має іншу перспективу, коли бачить, що світло дозволяє краще орієнтуватися в просторі, радіти видам чудової природи. 

Однак знаємо, що темрява, як і світло - не тільки дійсність, яка спостерігається почуттями, а також певна духовна дійсність, котра описує мій внутрішній стан. Так ось темрява є образом моєї невпевненості, гріха, духовної смерті, а світло - образом щастя та життя. Темрява символізує сили зла, сили сатани, а світло показує Бога, котрий дає життя. Святий Іоанн подає історію спасіння, як постійну конфронтацію темряви і світла. Від самого початку стає зрозумілим - також це відноситься фізичного порядку - що там, де появляється світло, там зникає темрява, тому що світло світить у темряві, і не пойняла його темрява(Ів. 1, 5). Там, де появляється Бог, неможлива темрява. Тому справжнє було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ(Ів. 1, 9). Ісус Христос прийшов в нашу темряву, в нашу смерть, щоб спалахнути потужним світлом, котре розсіює темряву зла, і на цьому полягає суд, котрий чинить Божий Син. А той суд такий: світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, - лихі бо були їхні діла(Ів. 3, 19). Суд полягає спочатку на тому, щоб показати, чим є гріх, які його розміри, і як здобути правду про нього. Тому це суд милосердя, бо коли Світло осяює мої гріхи, коли їх видобуває на поверхню, то близьким є моє спасіння.
Боже милосердя об'являється у Втіленому Слові. Що це конкретно означає? Поява правдивого світла на світі - Ісуса Христа - означає, що Його постава, Його навчання, а особливо Його хрест переносять людину в його правдиву дійсність гріха та смерті. В конфронтації з поставами Ісуса треба признати, що Він - правда, а його постави правдиві, що ми вчинили помилку, що усі, як вівці, ми блукали (Іс. 53, 6). Милосердя полягає на тому, що маємо нагоду зробити собі рентген світлом, котре пливе від Ісуса, тобто дозволити, щоб наші погані вчинки стали відомі перед усім нам самим, щоб ми могли признатися до їх вчинення. Не йде мова тільки про те, щоб побачити певні гріхи, котрими порушуємо Боже право, але про цілу нашу ментальність, нашу природу старої людини, старого створіння, людини тіла. Святий Павло говорить, що: прагнення тіла вороже Богові - бо не кориться законові Божому, та й не може (Рим. 8, 7). Боже милосердя полягає не тільки на тому, що Ісус - втілене Слово - освітлює нашу дійсність, але також на тому, що через тайну своєї муки, смерті і воскресіння посилає нам свого Духа, щоб ми змогли стати новим строчінням, новим Адамом, людиною Духа. 

4. Прийшов до своїх, - а свої його не прийняли 

Новим створінням можемо стати тільки тоді, коли дозволимо Слову діяти в нас, коли приймемо Його в наше життя. Тому найбільш сумною подією в історії спасіння є те, що Ісус прийшов до своїх, - а свої його не прийняли (Ів. 1, 11). Варто задуматися над тією правдою, хоча здається, що вона дуже важка, то однак містить в собі тайну Божого милосердя. Полягає вона на обдаруванні людини свободою. Немає любові, коли змушені, зневолені до прийняття любові. Дуже часто в нашому житті бувають такі випадки, в котрих домагаємося відповіді на нашу любов, коли шантажуємо інших, щоб нас сприйняли, щоб нас побачили, щоб відповіли своїм послухом на нашу любов, але тоді відбираємо в них свободу, також свободу у відкиненні нас. 

З Богом по-іншому. Тайна Його милосердя полягає перед усім на пошані нашої свободи, наших виборів. Пам'ятаємо поставу батька, який шанував вільність блудного сина, коли той попросив у нього частину маєтку, котра йому належала, і батько йому її дав. Батько не маніпулює сином, його не шантажує, але шанує його свободу і дозволяє йому відійти. Такий образ батьківської любові залишиться у синові, і буде син вдячний за це, а коли перебуватиме в страшному терпінні, згадка про таку любов, дозволить йому повернутися до батька. 

Боже милосердя знає терпеливість, бо любов - довготерпелива(І Кор. 13, 4), як говорить св. Павло, і тому тільки Бог вміє чекати. Це правда, що свої Його не прийняли, але чи ж Бог може примусити когось прийняти його дар? Можна відповісти, що існує тільки один спосіб, через котрий Бог нас "примушує" до відкриття на Нього. Тим способом є любов. Якщо хтось її не спостерігає, не зауважує, то не відповідає на неї. Тому в цілій історії спасіння Бог об'являється як добрий отець, котрий говорить про себе так: Та хоча б усі забули про тебе, я тебе не забуду(Іс. 49, 15). 

Звідси є важливою справою, щоб в правдивий спосіб говорити про Бога. Вже від дитинства формується в нас Його образ. Коли дитину лякають Богом за те, що неслухняна або нечемна, тоді отримує фальшиву інформацію про Нього. Також сам образ батьків, вихователів, котрим брак милосердя, впливають на образ Бога в дитині, який закріплюється в ній іноді на ціле життя. Можна говорити про Бога в різний спосіб, але тільки передання правдивого Його образу, як милосердного Отця, приносить благословенні наслідки, адже народжує любов і довіру до Нього. 

5. Слово стало тілом 

Предвічне Слово Отця стало тілом в Марії Діві через Її згоду, через Її віру. Ісус зачався в Марії з Духа Святого, народився в стайні у Вифлеємі. Треба затриматися над подією народження Ісуса, тому що віфлеємська стайня несе в собі велику вістку Божого милосердя. Що ж звершується в Вифлеємі, коли з'явились хори ангелів, щоб звернути увагу пастухів на цю подію? Ось в - яслах народжується дитятко, котре ніби нічим не відрізняється від інших дітей, однак, ангели це знають, що воно Христос Господь, є самим Богом, Творцем неба та землі, цілого космосу, котрому слухняні всі зірки та галактики. То маленьке дитя є Господом, котрому послушні усі загони ангелів, котрий з'єднаний з Отцем, котрий є самою любов'ю. 

Звістка милосердя полягає перед усім на приниженні та оголенні, на котре погоджується Ісус. Святий Павло говорить, що Ісус існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної(Флп. 2, 6-8). Основною проблемою кожного з нас є прагнення бути першим, бути богом нашого життя. Суть первородного гріха - бути як бог, і ця спокуса далі присутня в нашому житті. Ми, котрі є створінням, прагнемо бути богом нашого життя, а Той, хто Бог, хто Перший, став людиною, став слугою, став останнім. Справді незрозуміле Боже милосердя, котре приймає таку, а не іншу педагогіку по відношенні до людини: не моралізує, не кричить, очеретини надламаної не доломить і гнота тліючого не загасить(Мат. 12, 20), але у тишині вефлиємської печери стає людиною, не ставлячи претензій, що не може народитися в палаці, як належить цареві! 

Це урок покори також є уроком милосердя, тому що Ісус не вживає тут жодних аргументів сили. Перед лицем слабкості Бога, людина стає дійсно вільною, до нічого не змушеною, і тільки при таких умовах може відповісти Богу. Боже милосердя полягає на тому, що Він, котрий є всемогутнім, стає слабким для того, щоб ми змогли вчинити акт віри у повній свободі. Ісус входить в глибину нашого єства, в наше пекло, де панує пустка і смерть, щоб там нас віднайти і там об'явити свою любов. Є такі сфери нашого я, нашого життя, котрі уриваємо навіть перед собою, тому що боїмося чужого осуду, боїмося втратити любов інших; там навіть самих себе не кохаємо, не приймаємо. Тільки Ісус відважується там входити, якщо Йому не будемо перешкоджувати, бо Він єдиний нас розуміє і не осуджує, тому що прийшов шукати і спасти те, що загинуло(Лк. 19, 10). 

6. Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати 

Це найпрекрасніший дар, який приносить втілене Слово для людини. Предивна заміна. Ми даємо Ісусові природу старого створіння, а Він дай нам природу Божих синів. Не звершується це в якийсь магічний спосіб. Пам'ятаймо про те, що сказали ми про нашу вільність, котру поважає Бог і нічого не хоче робити без нашої згоди. Святий Августин сказав, що Бог нас створив без нас, але нас не спасти без нас. 

Існує багато неправдивих понять щодо нашого всиновлення, тобто відносно нашого спасіння. Багато думає, що Ісус через своє зішесття на землю і через смерть на хресті відкрив нам небо і від нас тепер залежить, щоб заслужити і там увійти перед усім через свою працю над собою, через свої старання. Це правда, що Ісус відкрив нам небо, але наше всиновлення, наша переміна, наше виправдання, чи - як хочемо - наше освячення не звершується через волюнтаризм, через працю, але через віру. Тільки віра відкриває двері Втіленому Слову, котре має силу вчинити з нас дітей Божих. Святий Іоанн в роздумах Вступу дуже гарно стверджує: Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які в ім'я його вірують; які не з крові, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися(Ів. 1, 12-13).  

Основною правдою духовного розвитку є те, що нова людина, котра в нас народжується, не плід зусилля, але дар Святого Духа, так як народжений з Марії син, не плід тіла і крові, але плід Духа Святого і віри Марії. Це також наступний дар Божого милосердя, що дає нам незаслужену благодать, ще більше, дає нам без наших заслуг. Отримали ми її - як говорить св. Павло - коли були грішниками(Рим. 5, 8), тобто коли були ворогами Бога, коли відвернулися до Нього плічми. Він у своєму нескінченному милосерді похилився над нами. Добре б було розвинути цей аспект, тому що саме тут знаходиться тайна Божого милосердя, котру важко розпізнати тим, котрі покладаються на свою працю, на свої чесноти, на свою досконалість. Саме тому, що ми були безсильні, що були під пануванням гріха, нездібні виконувати Боже право, мусив появитися Ісус, котрий знищив гріх і дарував свою благодать, а де збільшився гріх, там перевершила ласка(Рим. 5, 20). 

Багато разів в Старому Завіті Бог пригадував своєму народові, що його вибір був вчинений не через його заслуги, але тому, щоб через діяння Бога об'явилася в цьому народі Святість Яхве. Та не задля вас зроблю це (Єз. 36, 32). Подібно говорить св. Павло: Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили(Еф. 2, 8-10). Бог у своєму нескінченному милосерді приготував для нас вчинки вічного життя але вони плодом віри, плодом незаслуженого виправдання. Хто дійсно стає Божою дитиною, то виконує такі вчинки. Така людина не буде кривдити ближнього, також не буде пихатим перед Богом; Божа дитина має природу Ісуса Христа, є покірна і довірлива. Саме в Ньому, з Його єства через Святого Духа видобувається вигук: Абба - Отець! І це діло Божого милосердя, котре звершується в нас Слово стало тілом(Ів. 1, 14), звершується в схожий спосіб, як це сталося в Марії: через віру і через Святого Духа. 

Забажаймо на закінчення цих роздумів разом зі св. Іоанном споглядати Втілене слово, котре об'являє нам милосердя Отця. Благаймо Ісуса про дар Святого Духа і про ласку віри, щоб було нам дано пройти дорогу схожу до Марії, котра вслуховуючись у волю Бога, дала Його найпрекраснішу відповідь віри.