І. БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ В ДІЛІ СОТВОРІННЯ  

Господи, Боже наш, яке предивне твоє ім'я по всій землі! Ти возніс славу свою вище неба. З уст дітей і немовлят учинив єси хвалу супроти твоїх супостатів, щоб угамувати ворога й бунтаря(Пс. 8, 1-3). Псалом цей впроваджує нас у тему, котру будемо роздумувати. Впроваджує він нас в атмосферу прославлення Бога, котрий послужився своїм створінням, щоб нас захопити і сповістити не тільки про свою велич, але й перед усім про любов і милосердя. Сотворив так чудовий всесвіт, щоб ним нас осяяти. Однак повинні ми пам'ятати, щоб - захоплюючись ділом Бога - не затримували свого погляду на ньому, але йшли далі споглядаючи на Автора, на Всевишнього.  

1. І бачив Бог, що воно добре 

Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог(Ів. 1,1). Слово кличе до існування космос з хаосу, з темряви, з безладу. В ділі створіння найбільш прекрасною є винахідливість Бога, яка перевершила усю уяву та щедрість, з якою Він обдаровував свої створіння. Опис створіння, котрий подає Книга Буття, не є науковим описом про виникнення космосу та наша планета, але є гімном прославлення Всевишнього Бога. 

Гімн цей був піснею, яку співали в синагогах. Подає він кілька фундаментальних основ для нашого життя. Вони звичайні, але неодноразово про них забуваємо, і це стає причиною багатьох наших сумнівів та духовного розладу. Боже слово зрозуміле: Бог є Творцем, а людина - створінням. Усе, що сотворив Бог, воно добре. Існує рівність між чоловіком і жінкою. Людина є господарем створіння і має підкорювати землю. Шість днів призначатиме для праці, а сьомий на відпочинок. Ці основи прості, та вони утворюють фундамент гармонії, котру Бог запланував для свого сотворіння. Коли про них забувається або ними нехтується, то у сотворіння входить хаос і безпорядок. Коли людина забуває, що є тільки сотворінням і намагається зробити з себе бога, то порушується гармонія передбачена Творцем. Ще більше, надходить дійсна трагедія, наслідки якої для цілого людства будуть дуже важкі. Тільки Бог зможе налагодити те, що зіпсувала людина. 

З уваги на те, що опис сотворіння містить основи, котрі окреслюють місце людини у всесвіті та перед Богом, можемо в них відкрити милосердя Отця, котрий так продумав світ і не хотів, щоб людина жила у несвідомості щодо свого місця в цьому світі. Тільки любов допускає другого до своїх таємниць. Люблячий нас Бог, не залишив нас в темноті.  

2. На своєму місці 

Правда про Бога Творця і про людину як створіння є вихідною точкою для правдивої антропології. Не можна зрозуміти людини ігноруючи цю правду. Правда, яка виникає з Об'явлення, проголошує, що Бог є Творцем: з нічого покликав всесвіт до існування, сотворив землю, приготував її для людини і на кінець, коли усе було вже "готово", покликав її до життя як увінчання сотворіння та цілого всесвіту, а не як бога. Отож людина має визначене місце серед створіння. Є тільки сотворінням, хоча найдосконалішим, та однак тільки сотворіння, кимсь нескінченно нижчим від Бога Творця, але однак небагато меншим від небесних істот (Пс. 8, 6). 

Ця правда має свої наслідки. Бути в повні людиною, це прийняти своє визначене Богом місце, змиритись з споконвічним планом, котрий Бог виконує у своїй мудрості взиваючи людину як сотворіння, але одночасно як когось, хто має бути Його дитиною. Гармонія космосу полягає на тому, що усе створіння визнає своє місце та погоджується зі своєю історією. Смішно було б, коли якесь звірятко мало претензію до Бога, що Він не вчинив його рослиною, коли б якась рослина була незадоволена тим, що не є птахом. Подібно і людина показується смішною в моменті неприйняття свого місця, тобто коли бунтується, що вона не бог. Однак це перероджується в трагедію, тому що разом з неприйняттям йдуть вчинки, котрі доказують, що людина дійсно вважає себе за бога. Бунт, який в ній народжується має своє джерело у брехні сатани, в райській спокусі: і ви станете, як Бог(Бут. 3,5). Тому маємо ще більше задумуватись над чудовою гармонією, яка існувала тоді, коли людина приймала своє місце, коли була з цього факту задоволена, щаслива та мала свідомість своєї винятковості серед інших сотворінь. Бог дав їй право господаря - надавати назви, що її відрізняло як господаря над цілим сотворіння. Одночасно дав їй свідомість того, що та влада походить від когось вищого, від самого Творця. 

Бути на своєму місці, це означає мати таку поставу, яку має дитина з Псалма 8, з уст якої виходить пісня прославлення Бога. Дитина задоволена зі свого суспільного статусу, їй необхідна тільки підтримка з боку міцнішого, вона потребує певності, що є хтось, хто її кохає. Подібно і людина перед обличчям Бога Творця може прийняти поставу прославлення за усі благодаті, які отримала. В ній народжується вдячність і захоплення тією красотою, над котрою роздумує, а котру розпізнає як чудовий подарунок від Отця. Поводить себе як дитина, яка захоплюється усім, не тільки процесом сотворіння, але перед усім власною історією, в котрій розпізнає любов Отця, розпізнає Його діяння. 

В Псалмі 8 існує однак друга категорія осіб, про котрих сказано, що вони бунтівники, тобто люди незадоволені. Вони завжди нарікають, мають щось проти Бога, завжди через свій бунт Його за усе критикують. Бунтівником по суті є той самий сатана, котрий противиться Богу і є Його суперником. Сатані не подобається сотворіння, не подобається, що колись був сотворений як ангел і заперечує можливості бути щасливим. Він хотів бути богом і тому не приймав свого місця, котре йому визначив Бог. Звідси гіркота та прагнення, щоб в цей бунт втягнути також людину. 

Бог однак залишається любов'ю і для нас єдиним виходом, єдиною правильною поставою є роздуми над милосердям, котре проявляється в нашій історії та людській природі. Це Боже милосердя бачимо в тому, що Божий Син існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги(Флп. 2,6). Ісус стає людиною, як дар для нас, щоб ми краще могли зрозуміти, що наше місце на землі не є прокляттям, воно не приносить нам шкоди, але воно є даром милосердного Отця.  

3. На свій образ  

І сотворив Бог людину на свій образ(Бут. 1, 27). Це особлива відзнака. Перед усім тому, що жодне інше сотворіння не було вчинена на образ і подобу самого Бога. Однак є набагато глибші причини цієї відзнаки. Істотою Бога, як говорить св. Іоанн Євангеліста, є любов. Бо Бог - любов (І Ів. 4, 8). Подоба до Бога характеризується тим, що суттєве, тобто любов'ю. Подоба до Бога не є точкою виходу, але метою. З цього виникає, що нашим покликанням є любов. Сотворив Бог людину на свій образ, тобто любов вчинив темою її життя, щоб усі її діяння, її вчинки були переповненні тим, що найкраще характеризує Бога. 

То первісне покликання було виконане в раю, де Адам та Єва вчилися любові до Бога. Взаємно до себе і до створінь. Існувала чудова гармонія між людиною та Богом, між людиною та іншими створіннями. Любов була єдиним прагненням людей. Все що робили, було спрямоване на любов. Людина мала доступ до джерела, з котрого черпала любов, де її вчилася. Тим джерелом був досвід любові Отця, дармової любові, безкорисної любові. Адам і Єва відчували любов та безпечність, були оточені присутністю Бога. Тим, що найбільше переконувало їх про любов, це була свобода, яку від Нього отримали, довіра, якою їх обдарував. Вони знали, що Бог їм довіряє, що усе, що їх оточує, є Його даром і віддячили цю любов своєю довірою до Нього, своїм послухом, своєю любов'ю, в такий спосіб виконуючи покликання до існування на подобу Бога. 

Найяскравішим прикладом такого милосердя в раю було слово, котре отримали, щоб не їсти плодів з дерева, яке росло посередині саду. Вони знали, що це слово є даром Отця, що ця заборона не є жодним обмеженням їх свободи, але допомогою, щоб уберегти їх від якоїсь великої небезпеки. Наші прабатьки бачили в цьому турботу Отця, так як ми її бачимо, коли батьки захищають дитину від зла, дають їй певні заповіді. Тільки фальшиве мислення заставляє бачити в тих словах Бога обмеження свободи. Адам і Єва не мали проблеми, щоб в тій забороні бачити милосердя Бога. Воно їх захищало перед чимось, про що Бог сказав, що є смертю. Їм не треба було коштувати смерть. Їм вистачило довіряти Богові, вірити в те, що їх не обманить, що їх любить.  

4. Підпорядковуйте собі землю 

Обдаровуючи свободою та довірою, Бог бав людині слово: Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі(Бут. 1, 28). В такий спосіб переказав людям щось зі своєї істоти: крім покликання до любові, дає їм також покликання переказувати життя. Бог, котрий є Господом та Дарителем життя, дає здатність людям до його переказу. Робить їх учасниками Божого дару, яким є обдаровування життям, участь в чудесній здібності, котру має тільки Бог. Дар цей вказує на велику гідність людей, робить їх відповідальними за життя, котре буде в них зачате, за життя, котре людина буде спроможна переказувати, утворювати, але котре також буде спроможна знищити. 

Бог передбачив, що це ризикований дар. Знав, що людина зможе погано скористатись своєю свободою, а довірене їй життя буде під загрозою з причини людського егоїзму. Історія невпинно показує, як великим ризиком було обдарування людини такою свободою, даром участі в самому Божому акті створення. Людина здібна підпорядковувати собі землю, але також здібна занечищувати природу або навіть її нищити. Може переказувати життя, але також може вбити свого брата Авеля. Може кидати бомби, щоб знищувати і убивати. Однак Бог не відступився від свого дару, хоча знав наслідки, які приносить людям гріх. На цьому полягає Боже милосердя. Давати свої дари, щоб збагатити людину, щоб вона ними користалася, щоб підпорядковувала собі землю. Адже любов полягає на жертві з себе, на тому, щоб забути про себе, навіть якщо з цим пов'язаний ризик, що цей дар буде запропащений. 

В найкращий спосіб видно це в дарі, який Бог вчинив для людства зі свого Сина Ісуса Христа. Отримали повноту Життя - Ісуса. Бог знав, що знищимо це Життя нашими руками, що Ісус буде розіп'ятий на хресті. Людина підпорядкувала собі Бога, вчинила з ним, що хотіла. Не тільки Бог дав нам землю, щоб ми її підпорядковували, віддав нам також самого себе, віддався повністю в наші руки в Ісусі Христі. Чи той образ Розіп'ятого не кличе голосно до нас про незбагненне Боже милосердя? Чи може ще більша існувати любов? 

Святий Павло каже, що невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання. Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилось їхнє нерозумне серце. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними(Рим. 1, 20-22). Найбільшим ділом Бога, яке видиме для нас, є - Ісус Христос, але Його не розпізнали. Найбільший дар Бога - Божий Син - був відкинений нами. 

Яке звідси для нас повчання? Чи роздумування над Божими ділами, тією делікатністю, милосердям порушить наші серця, щоб ми принаймні бачили нашу провину, нашу затверділість, чи також далі будемо переконуватися в своїй шляхетності, в своїх чеснотах. Бог хоче зворушити наші серця, щоб ми перед Його величчю і Його милосердям, перед Його ділами ставали покірними.  

5. Господи, Боже наш  

Якщо людина роздумує над великою любов'ю Бога, яка проявляється у конкретних фактах, дарах, які отримала від Бога, якщо досвідчує Його незаслуженої любові, то для неї стають близькими слова Псалма 8: Господи, Боже наш, яке предивне твоє ім'я по всій землі! Ти возніс славу свою вище неба. З уст дітей і немовлят учинив єси хвалу(Пс. 8, 2-3). Така пісня може випливати з серця дитини, котра усім, що її оточує, захоплюється. Бог вчинив все добре і тільки той, хто має в собі простоту дитини зможе споглядати на цілий світ створений Богом. Дитина вміє радіти навіть з дрібниці, вміє радіти з усього, що її оточує, вміє бути вдячною та задоволеною. Тому якщо не станемо, як діти, не ввійдемо до Небесне Царство (Мат. 18, 3). Подібний тон, як у Псалмі 8, віднаходимо у багатьох інших псалмах, які випливають з серця певного вдячності Богу за Його інтервенцію у космос та в історію людини. Псалми ці є плодом досвіду зустрічі з живим Богом, не теорією, але Особою, котру можна розпізнати по Слідах, які залишив в природі, але ще більше по слідах, які залишив діючи в історії людей. 

Найбільших досвід має вибраний народ, котрий засмакував неволі у Єгипті, де систематично він був знищуваний. Отримав однак він допомогу від Бога - визволення з неволі. З людської сторони було не можливе, щоб Євреї уникнути смерті. Бог діяв так, що вони засмакували свободи Обітованої Землі, досвідчили визволення від смерті. Тому на устах та в серці тих людей народжується вдячний крик, народжується молитва прославлення за дари, справником котрих є сам Бог. Як зауважити потужного, витягнутого руки Яхве? Як зауважити Його турботливої любові, яка проявляється кожного дня в мандрівці пустелею, незважаючи на бунт та нарікання? Тому нарікання було найбільшим гріхом в пустині, оскільки воно є запереченням вдячності та прославлення. Той, хто має відкриті очі, хто бачить інтервенцію Бога, буде співати разом з Псалмистом: Благослави, душе моя, Господа!(Пс. 103, 1). 

6. Хай він мене цілує цілунком уст своїх 

Такими словами звертається наречена до свого нареченого в Пісні пісень(П.п. 1,1). Образ любові наречених в Пісні пісень Церква завжди відносила до любові Бога до народу. Треба звернути увагу, що любов наречених не тільки виражена словами, чудовою поемою, але має своє обґрунтування в конкретних поставах. Якщо придивимось любові, її пануванні в природі, то побачимо, що самець буде старатись вразити самку. Таке порівняння може нас обурити, але не біймося дивитись на створіння та їх весілля, тому що сам Бог їх нам дав як уявлення своєї любові, котру особливо має для нас. Хто вміє спостерігати за природою помічаю, що самець у весільний період буле виконувати чудовий весільний танець, котрим хоче звернути увагу самки на себе, котрим хоче здобути її прихильність. Подібне відбувається в любові між людьми. Вона хоче спочатку виразитись не тільки в гарних словах, але й в діях, в делікатності, в ніжності, в жертовності для другої людини, в обдаровуванні гарними подарунками, для того, щоб в такий спосіб показати свою прив'язаність, свою зичливість. 

Бог не мусить брати прикладу з природи. Вона потрібна нам, щоб дивлячись на неї спостерегли певну закономірність, котра записана в ній. Бог - Наречений людини. Якщо хочемо про це переконатися, то мусимо відкрити широко наші очі, щоб побачити "весільний танець", Який Бог виконує для нас. Бо чим же є те оздоблення цілого космосу найрізноманітнішими дарами - тією красотою, котра і так є тільки легким відбитком краси Нареченого - як не спробою захоплення нас і розкохування нас в собі. Бог створив всесвіт з думкою про нас. Якщо біблійний опис створіння показує, що Бог спочатку все пригодував, а потім появилась на землі людина. Подібно як мати, котра сподівається дитини приготовляє колиску і все в домі. Що потрібне для дитини, так Бог приготував землю для нас, чудово її прикрасив і дав все та, що є потрібне для життя. 

Краса, об'явлена в створінні, сама в собі вже свідчить про любов Бога до нас, про Його милосердя. Людина, котра кохає іншу обдаровує її тим, що найкраще. Люблячий Батько дає людині добро і красоту, шануючи Його свободу; не змушуючи, прагне однак її відповіді. Можемо не побачити тієї краси, але чи така відповідь правильна? Правдивою відповіддю є віра та любов, тому що на "зваби" Бога можна тільки відповісти в один спосіб. 

Закінчуючи роздуми про милосердя Бога об'явлене в створінні, подякуємо Отцю за цей дар, через котрий Він хоче дійти до нашого серця з великою делікатністю, не примушуючи нас до взаємин. Бог хоче нам сподобатись, щоб ми захоплені Його красою, вираженою в створінні, в повній свободі відповіли нашою взаємністю. Просімо про дар Святого Духа, щоб в глибинах нашого серця ще більш виразно пригадав нам про милосердя Отця, щоб дав нам також благодать правильної відповіді на Його любов.